Іонізуюче випромінювання

-збільшення відстані між джерелом випромінювання і людиною (захист відстанню);

-скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом);

-екранування джерела випромінювання (захист екранами).

 

Під закритими джерелами  радіаційного випромінювання розуміють такі, які виключають можливість потрапляння радіоактивних речовин в навколишнє середовище. У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані.

Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору.

 

Під внутрішнім опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань радіоактивних речовин, що потрапляють всередину організму. На дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання, повинен знаходитися знак радіаційної небезпеки на жовтому фоні три червоних пелюстки. Особливе значення при роботі з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і небезпечності цих робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костюми), спецбілизну, шкарпетки, спецвзуття, рукавиці, респіратори.

 

Радіоактивні речовини повинні знаходитися в спеціальних приміщеннях. По кожному з них необхідно вести суворий облік надходжень і витрат, щоб виключити можливість їх безконтрольного використання. Порядок транспортування радіоактивних речовин регламентується спеціальними правилами. Радіоактивні речовини перевозять у спеціальних контейнерах і спеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охорони праці. Керівництво цих організацій зобовязане розробити детальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю. Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах:

-іонізуючих (вимірювання рівня іонізації випромінювання);

-сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні крізь них іонізуючих випромінювань);

-фотографічних (вимірювання густини почорніння фотопластинки під дією іонізуючого випромінювання).

 

Результати усіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30-ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

При вивченні дії на організм людини іонізуючого випромінювання були виявлені такі особливості:

-висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість може спричинити глибокі біологічні зміни в організмі;

-присутність прихованого періоду негативних змін в організмі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах;

-малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися;

-випромінювання може впливати не тільки на даний живий

організм, а й на його нащадків (генетичний ефект);

-різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи;

- різні організми мають  істотні відмінні особливості реакції на

дози опромінення;

- ефект опромінення  залежить від частоти впливу іонізуючого випромінювання. Одноразове опромінення у великій дозі спричиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі.

 

Іонізуюче випромінювання дуже згубно діє на організм людини, і тому треба подалі триматися джерел його випромінювання.

 

 

 

 

 

 

Література:

 

1. Джигирей В.С., Житецький  В.Ц. Безпека життєдіяльності.  Навч. посібник-вид. 3-є, доповнене  - Львів: Афіша, 2000. -- 256 с.

2. Желібо Є. П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: навч. посібник для студ. ВНЗ, 3-тє вид./ за ред. Є. П. Желібо.-К.: Каравела, 2004. -- 328 с.

3. Яремко З.М. Безпека  життєдіяльності: навч. посібник - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. -- 320 с.

4. Гандзюк М. П. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності.