Охорона праці

До першої групи ланок системи  управління охороною праці входять  органи державної законодавчої ініціативи і органи державного управління в  галузі охорони праці, в тому числі:

Верховна Рада України;

Кабінет Міністрів України;

Комітет по нагляду за охороною праці  України;

міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

місцеві державні адміністрації, місцеві  ради народних депутатів[10, c. 23-25].

Верховна Рада України за своєї  ініціативи і у взаємодії з  відповідними структурами державної  виконавчої влади визначає державну політику в галузі охорони праці, вирішує питання удосконалення  і розвитку законодавчої бази охорони  праці, соціальні питання, пов'язані зі станом умов та охороною праці.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в  галузі охорони праці, виходячи зі стану  охорони праці в державі організує  розробку загальнодержавних програм  щодо поліпшення цього стану, затверджує ці програми та контролює їх виконання, визначає функції органів державної виконавчої влади щодо вирішення питань охорони праці та нагляду за охороною праці.

Для вирішення цих питань при  Кабінеті Міністрів України функціонує Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Комітет по нагляду за охороною праці  України (Держнаглядохоронпраці) здійснює комплексне управління охороною праці  на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі, розробляє за участю відповідних органів державні програми в галузі охорони праці, координує роботу державних органів та об'єднань підприємств з питань безпеки праці, опрацьовує і переглядає спільно з компетентними органами систему показників та обліку умов і безпеки праці, здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони праці та нагляд за охороню праці в державі тощо.

Рішення Комітету по нагляду за охороною праці України, що належить до його компетенції, обов'язкові для виконання  всіма міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами народних депутатів та підприємствами.

Міністерство праці та соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці, бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади, як ланки системи управління охороною праці, визначають науково-технічну політику галузі щодо питань охорони праці, розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки праці, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці, співпрацюють з галузевими профспілками щодо вирішення питань безпеки праці, фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці, організовують у встановленому порядку навчання та перевірку знань правил і норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі, створюють, за необхідністю, професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування, здійснюють внутрівідомчий контроль за станом охорони праці.

Для забезпечення виконання викладених вище функцій в апаратах міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Місцеві державні адміністрації і  ради народних депутатів у межах  підвідомчої їм території забезпечують реалізацію державної політики в  галузі охорони праці, формують за участю профспілок місцеві програми заходів щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці. Для забезпечення виконання названих функцій при місцевих органах державної виконавчої влади створюються відповідні структурні підрозділи.

Управлінські структури  підприємств забезпечують в умовах конкретних виробництв реалізацію вимог  законодавчих і нормативних актів  про охорону праці з метою  створення безпечних і нешкідливих умов праці, попередження виробничого травматизму та професійних захворювань, вирішують весь комплекс питань з охорони праці, пов'язаних з даним виробництвом. У своїй діяльності щодо охорони праці управлінські структури підприємств взаємодіють з комісією з питань охорони праці підприємства (при наявності такої), з профспілками підприємства та уповноваженими трудових колективів[4, c. 38-41].

До основних функцій  управлінських структур підприємств  як ланки в системі управління охороною праці відносяться:

організація та координація  роботи в галузі охорони праці;

контроль за станом охорони праці та функціонування СУОП;

облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці;

стимулювання діяльності з охорони праці.

Організація та координація  робіт у галузі охорони праці  повинна передбачати формування системи управління охороною праці, встановлення обов'язків та порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також в прийнятті та реалізації управлінських рішень.

Планування робіт з  охорони праці включає визначення завдань підрозділам і службам.

Контроль за станом охорони  праці повинен бути спря-мований на перевірку стану умов праці, виявлення відхилень від вимог стандартів, норм та правил з охорони праці, перевірку виконання службами та підрозділами своїх обов'язків у галузі охорони праці та на прийняття ефективних заходів щодо ліквідації недоліків.

Облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці  і функціонування СУОП є основою  для розробки та прийняття управлінських  рішень керівниками всіх рівнів.

Стимулювання діяльності щодо охорони праці треба спрямовувати на створення зацікавленості працівників у забезпеченні безпечних та здорових умов праці на робочих місцях. Види, форми матеріального та морального стимулювання розробляє адміністрація підприємства разом з профспілками та трудовим колективом.

Основними напрямами  діяльності управлінських структур підприємств щодо управління охороною праці є: навчання працівників охороні праці; забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів; забезпечення безпеки будівель та споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників; організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників; санітарно-побутове обслуговування працівників; професійний відбір кадрів.

Навчання та підготовка працівників є однією з умов високопродуктивної праці без травм та аварій. Це навчання має проводитися згідно з чинними нормативами органів  державного нагляду за охороною праці  та галузевими нормативами. Безпека  експлуатації виробничого устаткування і виробничих процесів має досягатися дотриманням положень стандартів, норм та правил охорони праці, а за необхідністю -впровадженням більш безпечних машин та технологій.

Безпека праці стосовно виробничих будівель та споруд досягається дотриманням вимог будівельних норм та правил у процесі їх проектування, будівництва, експлуатації та ремонту, а також вимог інших нормативів щодо виробничих приміщень.

Нормалізація санітарно-гігієнічних  умов праці має досягатися ліквідацією причин виникнення шкідливих факторів на робочих місцях та застосуванням ефективних заходів і засобів індивідуального і колективного захисту. Забезпечення засобами індивідуального захисту здійснюється відповідно до діючих норм та установленого порядку їх видачі, зберігання та користування.

Забезпечення оптимальних  режимів праці та відпочинку повинно  передбачатися для всіх працівників  з урахуванням специфіки їх праці, перш за все для працюючих з  підвищеним фізичним та нервово-емоційним  навантаженням, умов монотонності праці, наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Організація лікувально-профілактичного  обслуговування працівників передбачає попередні (при влаштуванні на роботу) і періодичні медичні огляди, лікувально-профілактичне  харчування та здійснення лікувально-профілактичних заходів з метою попередження професійних захворювань працівників.

Санітарно-побутове обслуговування передбачає забезпечення працівників  санітарно-побутовими приміщеннями згідно з діючими нормами.

Професійний добір націлений на встановлення фізіологічної та психофізіологічної відповідності людини окремим професіям (шофери, машиністи електровозів, тепловозів та інших машин). Закон України «Про охорону праці» забороняє укладення трудового договору з громадянином за наявності протипоказань щодо виконання роботи, на яку він претендує[8, c. 33-36].

3. Аналіз і  оцінювання стану охорони праці

Власник підприємства зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі, на кожному робочому місці  умови праці відповідно до вимог  нормативних актів. З цією метою власник організовує систему управління охороною праці на підприємстві, для чого: створює відповідні служби та призначає посадових осіб для вирішення конкретних питань з охорони праці, розробляє за участю профспілок комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, засоби автоматизації; забезпечує усунення причин аварій, нещасних випадків та професійних захворювань; організовує атестацію робочих місць; затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства; здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, використанням засобів індивідуального захисту; організовує пропаганду безпечних прийомів праці.

У разі відсутності в  нормативних документах про охорону  праці правил чи норм відносно певних робіт, власник повинен організувати розробку таких правил безпеки і  узгодити їх з місцевими органами державного нагляду за охороною праці.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій власник зобов'язаний прийняти всі заходи щодо ліквідації їх наслідків, а при необхідності - залучити аварійно-рятувальні формування.

На підприємствах виробничої сфери з кількістю працюючих 50 чоловік і більше повинна створюватися служба охорони праці, при меншій кількості працюючих функції цієї служби може виконувати в порядку сумісництва особа, що має відповідний досвід. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові, прирівнюється до основних виробничо-технічних служб і може бути ліквідована тільки при ліквідації підприємства.

Служба охорони праці  виконує такі основні функції: розробляє  ефективну цілісну систему управління охороною праці; проводить оперативно-методичне  керівництво роботою з охорони  праці; разом зі структурними підрозділами розробляє комплексні заходи щодо забезпечення встановлених нормативів умов праці; проводить вступний інструктаж з особами, що приймаються на роботу; забезпечує всіх працюючих правилами, нормами, інструкціями тощо; організовує проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; веде облік та аналіз нещасних випадків, профзахворювань, аварій, а також збитків від них; готує статистичні звіти з охорони праці; пропагує охорону праці; бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій[3, c. 80-85].

Служба охорони праці  контролює: дотримання на підприємстві чинного законодавства; виконання  приписів органів державного нагляду; своєчасне проведення навчання та інструктажів; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, спецхарчуванням; своєчасне проведення медичних оглядів; виконання заходів, наказів та розпоряджень стосовно охорони праці.

Працівники служби охорони  праці мають право на свій розсуд відвідувати будь-яке робоче місце, одержувати від посадових осіб пояснення щодо питань охорони праці, перевіряти стан безпеки, вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, що не пройшли медогляд, навчання, інструктаж тощо, подавати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівника, винного в порушенні правил безпеки.

На підприємствах з  кількістю працюючих 50 і більше чоловік  рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони  праці (Закон України «Про охорону праці», ст.26).

Комісія з питань охорони  праці є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу  та власника або уповноваженого ним  органу. Завдання комісії — залучення  представників власника та трудового  колективу до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері, в тому числі:

захист законних прав та інтересів працівників у сфері  охорони праці;

підготовка власнику підприємства рекомендацій щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань;

опрацювання рекомендацій щодо включення до колективного договору питань з охорони праці та використання коштів на охорону праці.

На підприємстві з  кількістю працюючих 250 і більше чоловік організується кабінет охорони праці.

 

Служба охорони праці  створюється не лише на підприємствах, а й у вищих органах управління підприємствами включно до міністерств, концернів, корпорацій тощо. Права та обов'язки цих служб визначаються їх адміністративно-управлінським рівнем.

Фінансування заходів  з охорони праці на підприємстві здійснюється власником.

Питання охорони праці  на підприємстві повинні бути відображені  в колективному і трудовому договорах. Працівники повинні мати соціальні  гарантії, передбачені законодавством[5, c. 112-115].

4. Планування  і стимулювання заходів з охорони  праці.

До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у  здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.