Матеріальна відповідальність

Тема:Матеріальна  відповідальність 
 

План

1)Поняття  матеріальної відповідальності; 
2)Підстави її настання і види; 
3)Обмежена матеріальна відповідальність; 
4)Повна матеріальна відповідальність; 
5)Письмові договори про повну матеріальну 
відповідальність(індивідуальні,кодективіні); 
6)Визначення розміру шкоди; 
7)Порядок і строки покриття шкоди. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1)Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом 

В ст. 13 Конституції  України закріплено, що власність  зобов'язує. Вона не повинна використовуватися на шкоду людини і суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. 
Ставлення до власності формується перш за все тими реальними умовами, в яких перебуває людина, можливостями її впливу на організацію виробництва, розподілом створених результатів праці. І хоча відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, фактичної рівності у праві власності громадян немає і бути не може, оскільки люди не рівні у можливостях набувати право власності. Існуюча нерівність у володінні, користуванні і розпорядженні власністю створює суспільні суперечності, які досить часто переростають у протиправні форми набування власності. З цими негативними явищами держава бореться за допомогою різних галузей права: кримінального, адміністративного, цивільного, господарського. Важливе місце тут належить й трудовому праву України, яке визначає матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин за заподіяну іншій стороні шкоду. 
Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами. Встановлена цими актами відповідальність є важливим засобом виховного впливу на робітників і службовців щодо дисциплінованого ставлення до майна підприємства, поважного додержання існуючого правопорядку, забезпечення матеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективів і суспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається мета попередження правопорушення в галузі охорони власності підприємства. 
В той же час матеріальна відповідальність не становить частини дисциплінарної відповідальності, тому притягнення працівника до матеріальної відповідальності не виключає можливості накладення на нього дисциплінарного стягнення. 
Передбачена трудовим правом матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, зконструйована таким чином, що вона поєднує матеріальну відповідальність працівників із захистом інтересів кожного працівника. Не випадково глава IX КЗпП має назву «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації». Ці гарантії полягають у тому, що відповідальність може настати тільки за пряму шкоду, в межах і порядку, передбачених законодавством, і, як правило, обмежуються певною частиною заробітку працівника. 
Таким чином, матеріальна відповідальність як важливий інститут трудового права покликана забезпечити відповідність поведінки людей нормам, прийнятим державою. Ця відповідальність, на відміну від дисциплінарної, є двосторонньою, оскільки відповідальність несе не тільки працівник перед власником або уповноваженим ним органом, а й власник перед працівником за заподіяння шкоди його майну або здоров'ю. 
Тому матеріальною відповідальністю за трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудового договору відшкодовувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і виновними діями. 
 

2)Загальні підстави матеріальної відповідальності за трудовим правом

Статтею 130 Кодексу  законів про працю України  від 10 грудня 1971 р. (далі – КЗпП) встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (далі – підприємство) внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.*  
З метою забезпечення прав і законних інтересів працівників матеріальна відповідальність встановлюється:  
1) Тільки за пряму дійсну шкоду.  
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14 (далі – Постанова № 14) під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти:  
втрату, погіршення або зниження цінності майна;  
затрати підприємства на відновлення, придбання майна чи інших пошкоджених цінностей;  
додаткові затрати підприємства, спричинені порушенням працівником трудових обов'язків.  
Водночас у Постанові № 14 зазначається, що не одержані або списані в дохід держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки), не можуть включатися до шкоди, що підлягає відшкодуванню.  
2) Лише в межах і порядку, передбачених законодавством.  
За правилами статті 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.  
3) За умови, що шкоду заподіяно підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.  
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, який перебував у стані крайньої необхідності.  
За наявності всіх перелічених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від його притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності і може застосовуватися одночасно з ними.  
За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством, з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства. 
Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну.Деякі правознавці також виділяють: підвищену матеріальну відповідальність і відповідальність у межах середнього місячного заробітку. 
Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку 
Повна матеріальна відповідальність працівника - це покладення на працівника обов’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству, установі, організації  чи фізичній особі (яка виступає власником як сторона трудового договору) пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень 

3)Обмежена матеріальна відповідальність

Обмежена матеріальна  відповідальність при заподіянні шкоди  працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної  шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид  відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обме­жується розміром середнього місячного заробітку  працівника. 
Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода заподіяна : 

• зіпсуттям або  знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового  процесу;
• шкода від зіпсуття або знищення матеріальних цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності;
• за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну :

• зайвими грошовими виплатами
• неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей,
• невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції,
• розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей,

У  відповідності  з   законодавством  обмежену   матеріальну відповідальність несуть:

    1) працівники - за зіпсуття  або знищення  через недбалістьматеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому  числі при їх виготовленні,  - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди,  але  не більше  свого  середнього місячного заробітку.  В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну  відповідальність  за  зіпсуття  або знищення  через  недбалість інструментів,  вимірювальних приладів, спеціального одягу  та  інших  предметів,  виданих  підприємством, установою,  організацією працівникові в користування; 
    2) керівники підприємств,   установ,   організацій   та   їх заступники,   а   також   керівники   структурних  підрозділів  на підприємствах,  в установах,  організаціях та їх  заступники  -  у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного   заробітку,   якщо   шкоду   підприємству,    установі, організації заподіяно зайвими  грошовими  виплатами,  неправильною постановкою  обліку  і   зберігання   матеріальних   чи   грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до  запобігання  простоям, випускові  недоброякісної  продукції,  розкраданню,   знищенню   і зіпсуттю матеріальних чи  грошових  цінностей. 

4)Повна  матеріальна відповідальність

Повна матеріальна  відповідальність працівника - це покладення на працівника обов’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству, установі, організації  чи фізичній особі (яка виступає власником як сторона трудового договору) пряму  дійсну шкоду без будь-яких обмежень. 
Повна матеріальна відповідальність  може бути індивідуальною і колективною.  
Відповідно до законодавства[10] працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі  шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, якщо: 
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей; 
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 
4) шкоди завдано працівником у нетверезому стані; 
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків; 
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків; 
8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. 
У статті 134 КЗпП надається вичерпний перелік випадків, коли працівники несуть повну матеріальну відповідальність. Проте, слід врахувати, що п. 6 цієї статті має відсилочний характер: він передбачає можливість притягнення до повної матеріальної відповідальності у випадках 
передбачених законодавством (підзаконними актами такі випадки також можуть бути встановлені). 

5)Письмові договора про повну матеріальну                        відповідльність(індивідуальні,колективні)

Матеріальна відповідальність на підставі письмових договорів. Крім трудового договору між працівником і підприємством може бути укладений письмовий договір про прийняття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. 
Такі письмові договори відповідно до ст. 135' КЗпП можуть бути укладені підприємством з працівниками, які досягли вісімнадцятирічного віку, що займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесе! виробництва переданих їм цінностей. 
Поряд з індивідуальною матеріальною відповідальністю при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.(  
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність може укладатись тільки за згодою кожного члена бригади. Колектив працює з матеріальними цінностями на підставі взаємної довіри, тому склад бригади не може бути примусовим. Бригаді надано право відводити окремих працівників, що рекомендуються в бригаду, чи навіть включені до її складу. 
 

6)Порядок  визначення розміру  шкоди. 

Для визначення розміру  суми, що підлягає стягненню з працівника за завдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди.. 
Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається за фактичними витратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням фактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України, відповідно до розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору. 
Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначається в натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей. Необхідність визначення шкоди в натурі відпадає тільки тоді, коли має місце нестача грошових сум. 
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається. за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів. 
При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автотракторів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не нри виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 203, 453 Цивільного кодексу України. У цих випадках шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи і неодержані підприємством прибутки від використання працівником технічних засобів. 
В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, якщо шкода виявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному підприємстві менше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час. 
 

7)Порядок  і строки покриття  шкоди.

Стаття 136. Порядок  покриття шкоди, заподіяної працівником

Покриття шкоди  працівниками в розмірі, що не перевищує  середнього місячного заробітку, провадиться  за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в  порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.  
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. 
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. 
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.