Контрольная работа по "Трудовому праву"

    1) відпустку у зв'язку з вагітністю  та пологами. На підставі медичного  висновку жінкам надається оплачувана  відпустка у зв'язку з вагітністю  та пологами: тривалістю до пологів  - 70 календарних днів, після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнених пологів), починаючи із дня пологів; 

    2) відпустку для догляду за дитиною  до досягнення нею трирічного  віку. Ця відпустка може бути  використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину; 

    3) додаткову відпустку працівникам,  які мають дітей. Жінці, яка  працює й має двох і більше дітей віком до 15-ти років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. 

    4. Відпустки без збереження заробітної плати

    Статтями 25-26 закону України «Про відпустки» передбачено надання двох видів  відпусток без збереження заробітної плати. По-перше, відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:

• матері або батьку, який виховує дітей без матері
• чоловікові, дружина якого перебуває в післяпологовій відпустці, - до 14-ти календарних днів;
• матері (іншим, визначеним законодавством особам) у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку;
• ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, - до 14-ти календарних днів щорічно;
• пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - до 30-ти календарних днів щорічно;
• працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною в медичному висновку;
• працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, - тривалістю 15 календарних днів
• сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

       По-друге, відпустка без збереження заробітної плати надається за згодою сторін. Ця категорія відпусток включає в себе відпустки, які надаються працівникам за сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або вповноваженим ним органом, але не більше 15-ти календарних днів на рік. 

    Треба зазначити, що державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам визначає Закон України «Про відпустки».

    Щорічна основна відпустка надається  працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з  дня укладення трудового договору.

    Зазначу,, що щорічна основна відпустка надається працівникові з таким розрахунком, щоб вона була використана, як правило, до закінчення робочого року. Право працівника на щорічну основну відпустку повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

    Разом з цим, працівникові може бути надана щорічна основна відпустка до закінчення шестимісячного терміну  безперервної роботи. При цьому тривалість щорічної основної відпустки визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

    У виняткових окремих випадках окремим  категоріям працівників до настання шести місяців надається щорічна  основна відпустка повної тривалості.  

    Такими  працівниками, яким відпустка повної тривалості може надаватися до настання шести місяців, є:

 -жінки, яким така відпустка надається перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінки, які мають двох і більше --дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

 -інваліди;

- особи віком до вісімнадцяти років;

- чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

 -особи, звільнені після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;

- сумісники - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; працівники, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

- працівники, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації; працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування.

Разом з цим, щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Слід  зазначити, що черговість надання відпусток  визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим  ним органом за погодженням з  виборним органом первинної профспілкової  організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

Зверну увагу, що при складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. При цьому, конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Чинним  законодавством на власника або уповноважений  ним орган покладено зобов’язання вести облік відпусток, що надаються працівникам.Також чинним законодавством передбачено коло осіб, яким щорічні відпустки надаються в зручний для них час. Такими особами є:

-особи, віком до вісімнадцяти років;

- інваліди;

- жінки перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

-жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

-одинока матір (батько), які виховують дитину без батька (матері);

-опікуни, піклувальники або інші самотні особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

-дружини (чоловіки) військовослужбовців; ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

-ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

-батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

Законом України «Про відпустки» визначені  категорії працівників, яким щорічна  основна відпустка надається  у літній період незалежно від  часу прийняття їх на роботу.

 Так,  керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Законом України «Про відпустки» передбачено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у таких випадках:

-в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

-виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

-настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Щорічна відпустка може бути перенесена на інший період за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. 
 
 

Право на страйк. Правові  наслідки законного  та незаконного страйку. 

    Право на страйк є невід’ємним конституційним правом громадян України. Зважаючи на економічну ситуацію в державі, страйкові  методи боротьби стають особливо актуальними. За своєю юридичною природою страйк може застосовуватись лише як крайній засіб, коли всі інші можливості вирішення колективного трудового спору вичерпано.

    Право на страйк закріплене в Конституції  України. Досліджуючи конституційне  визначення цього поняття, слід зважати  на такі його складові:

    предмет страйку: на захист чого може бути спрямований страйк (лише соціально-економічних чи також політичних прав, лише інтересів чи також прав, на які посягнув роботодавець);

    суб’єкт страйку: хто саме може реалізовувати  це право (лише більшість працівників  підприємства, установи, організації, їх структурного підрозділу чи й менший колектив працівників, а також окремі особи).

    На  нормативно-правовому рівні право  на страйк закріплене ст. 44 Конституції, а саме встановлено, що ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту  своїх економічних і соціальних інтересів. Детальніше право на страйк регламентоване Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

    Страйк  може бути розпочато, якщо примирні процедури  не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

      Згідно із ст. 17 Закону страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

      Страйк застосовується як крайній  засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

      Рішення про оголошення страйку  на підприємстві приймається  загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом  голосування і вважається прийнятим,  якщо за нього проголосувала  більшість найманих працівників або делегатів конференції.

    Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу  життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню  стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

      Згідно із ч. 3 ст. 35 Закону України  від 8 лютого 1995 р. "Про використання  ядерної енергії та радіаційну  безпеку" (Відомості Верховної  Ради України. - 1995. - №12. - Ст. 81) персонал  ядерних установ та об'єктів,  призначених для поводження з радіоактивними відходами, не має права на страйк.