Державні соціальні стандарти та нормативи соціального забезпечення

Складовими елементами величини прожиткового мінімуму є набір продуктів харчування, набір непродовольчих товарів та набір послуг. 

Набір продуктів харчування містить 22 найуживаніших продукти харчування, вартість яких щодекадно відстежується Міністерством статистики як по Україні загалом, так і по регіонах. Він формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я. 

Основними принципами формування набору продуктів харчування є: 

—  забезпечення дитини повноцінним харчуванням  для розвитку здорового організму; 

— забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку; 

—  задоволення  організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітного, відновлення у необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила; 

—  підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку. 

Набір непродовольчих товарів формується за певними принципами: 

—   забезпечення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини; 

—  урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення; 

— урахування культурно-побутових  потреб особистості. 

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, здоров'я та ін. 

Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг з урахуванням таких принципів: 

— задоволення мінімальної  потреби громадян у житлі, організації  побуту, користуванні транспортом, закладами  культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем; 

— задоволення потреби  громадян у користуванні закладами  освіти, охорони здоров'я; 

— визначення житлово-комунальних  послуг (з водопостачання, теплопостачання, газопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла  та прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг; 

—  урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення. 

Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум використовується для: 

1)  загальної оцінки  рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та створення відповідних державних соціальних програм; 

2)  встановлення  розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям із дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат; 

3) визначення права  на отримання соціальних допомог; 

4)  визначення  державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування тощо; 

5)  встановлення  величини неоподатковуваного мінімуму  доходів громадян; 

6) формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів. 

Прожитковий мінімум  не є абсолютним державним соціальним стандартом для всіх видів соціального забезпечення громадян в Україні. Забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму вважається визначальним для основних видів матеріального соціального забезпечення та досягається сукупністю всіх видів забезпечення, що становлять зміст суб'єктивного права на соціальне забезпечення. 

  

3. Державні соціальні гарантії, порядок їх визначення та затвердження 

З метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень законами встановлюються основні державні соціальні гарантії. 

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці,  доходів громадян,  пенсійного забезпечення, соціальної допомоги,  розміри  інших  видів  соціальних  виплат, встановлені законами та іншими  нормативно-правовими  актами,  які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. 

Базовими державними соціальними гарантіями є мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. 

Виключно законами України визначаються: 

— мінімальний розмір заробітної плати; 

— мінімальний розмір пенсії за віком; 

— неоподатковуваний  мінімум доходів громадян; 

— величина порогу індексації грошових доходів громадян; 

— пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. 

З метою надання соціальної підтримки населенню України загалом та окремим категоріям громадян у законодавстві встановлюються й інші державні соціальні гарантії щодо: 

— рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; 

— рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; 

— стипендій учням  професійно-технічних та студентам  вищих державних навчальних закладів; 

—  індексації доходів  населення з метою підтримання  достатнього життєвого рівня  громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін; 

— надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, торгівлі та громадського харчування; 

— забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки. 

Державні соціальні гарантії є вираженням зобов'язання держави забезпечити своїм громадянам мінімальну заробітну плату, мінімальні пенсії для непрацездатних громадян, право на одержання допомоги із соціального страхування, мінімальний набір загальнодоступних і безкоштовних послуг у галузі освіти, охорони здоров'я та культури. Вони є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. 

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнівта соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку. Розрахунки і обґрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів. 

З метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування та фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів. Основними засобами здійснення моніторингу є: щомісячна оцінка вартісної величини головних державних соціальних стандартів; ведення державного статистичного обліку щодо додержання державних соціальних стандартів і нормативів; поточне коригування вартісних величин державних соціальних нормативів та нормативів витрат (фінансування) залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій у порядку, що визначається законами. 

Порядок проведення моніторингу застосування державних  соціальних стандартів і нормативів та його фінансового забезпечення визначається Кабінетом Міністрів України. Відомості про розміри державних соціальних стандартів і нормативів, а також щодо результатів моніторингу їх застосування підлягають публікації в офіційних виданнях.