Своєрідність оповідання Джека Лондона "Белое безмолвие"

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Південноукраїнський національний педагогічний університет

Повідомлення

на тему «Особливості художнього світу оповідання Джека Лондона  «Белое безмолвие»

Підготувала

студентка 2 курсу 3 групи

факультету української  філології

Демчук Лариса

Одеса, 2012

В оповіданні «Белое безмолвие» Джек Лондон описує драматичну ситуацію смерті  мандрівника Мейсона на тлі північного холоду і тиші. Сюжет твору динамічний, адже описані події розгортаються всього 3 дні.  Мандрівники Мейсон, його дружина Руф і товариш Мейлмют Кід потрапляють у складну ситуацію: на Мейсона, що зупинився поправити нарти, раптово упало дерево. Шансів на життя практично немає, він страждає від болю, просить товариша і кохану їхати, залишити його одного. Та Мейлмют не в силах покинути друга. Він блукає у пошуках здобичі, а собаки в цей час нападають на останні запаси їжі. Можливості залишатись немає, тому Мейлмют відправляє Руф уперед, а сам вирішує виконати останню волю друга, позбавивши його мук. Один постріл – і Мейлмют вирушає за Руф.

Поетика оповідання. Вже перша фраза Мейсона: «Кармен и двух дней не протянет», створює напружену атмосферу тривожного очікування,  що посилюється з розвитком дії. Кармен – це поранена собака, яку господар вдарив через перекинуті нарти. Автор описує голод собак, їх складне становище, що змушує до битви один з одним, до нападу на господарів.

Відсутні в оповіданні описи героїв, лише з діалогів можна  зрозуміти, що це за люди. Для митця важливішим є внутрішній світ героїв. Опис праці на півночі дає можливість зрозуміти, що це нелегко, вимагає важких зусиль: «Но нет труда изнурительнее, чем прокладывать дорогу. На  каждом  шагу широкие плетеные лыжи проваливаются, и ноги уходят в снег по самое колено. Потом надо  осторожно  вытаскивать  ногу  -  отклонение  от  вертикали на ничтожную долю дюйма грозит бедой, - пока поверхность лыжи не очистится от снега. Тогда шаг вперед - и начинаешь  поднимать  другую  ногу,  тоже  по меньшей  мере  на  пол-ярда.  Кто  проделывает  это  впервые,  валится  от изнеможения через сто ярдов, даже если до того он не зацепит  одной  лыжей за другую и не растянется во весь рост, доверившись предательскому  снегу. Кто сумеет за весь день ни разу не попасть под ноги собакам, тот  может  с чистой совестью и с величайшей гордостью забираться в спальный  мешок;  а тому,  кто  пройдет  двадцать  снов  по  великой  Северной  Тропе,   могут позавидовать и боги».

Невидимим персонажем оповідання є «Белое безмолвие». Саме пейзаж створює картину могутньої природи Півночі. Митець має неймовірний талант яскравими штрихами намалювати картину величної природи: «У  природы  много  способов  убедить человека в его смертности: непрерывное  чередование  приливов  и отливов, ярость бури, ужасы землетрясения, громовые раскаты небесной артиллерии. Но всего  сильнее,   всего   сокрушительнее   -   Белое   Безмолвие   в   его бесстрастности. Ничто не шелохнется, небо ярко, как  отполированная  медь, малейший шепот кажется  святотатством,  и человек  пугается  собственного голоса». Природа по відношенню до людини – ворог, що підтверджує падіння сосни на Мейсона.

Кохання – це високе моральне почуття. В оповіданні ми спостерігаємо  це на прикладі стосунків між Мейсоном і Руф. Дружина для Мейсона  – це друг, товариш, що ділить усі  незгоди життя поряд.

В оповіданні порушено такі проблеми:

• природи і людини
• кохання
• життя і смерті
• дружби
• надії і відчаю

Кожна з цих проблем  розкривається автором досить глибоко, філософськи, дає можливість зрозуміти  природу Півночі.