Стильові різновиди літературної мови

Реферат на тему:

Стильові різновиди літературної мови

Функціональний стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи ту сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю засобів. У сучасній українській літературній мові розрізняються стилі: розмовний і книжні, до останніх належать публіцистичний, офіційно-діловий та науковий. Окремо виділяється художній стиль. Питання про його місце у літературній мові викликає суперечки серед науковців. На думку окремих дослідників, він є функціональним стилем, інші мовознавці наділяють його особливим статусом, виходячи з того, що мова художньої літератури має "багатости-льовий" характер, оскільки містить елементи всіх стилів, зокрема територіальні й соціальні діалекти.

У кожному із стилів, у свою чергу, можуть бути виділені кілька підстилів. Розмовний стиль, наприклад, має два різновиди: розмовно-офіційний і розмовно-побутовий. Науковий стиль поділяється на власне науковий, науково-навчальний і науково-популярний підстилі. У публіцистичному стилі відповідно до специфіки засобів масової комунікації виділяють газетно-публіцистичний, радіо-, тележурна-лістський та ораторський підстилі. Офіційно-діловий стиль розпадається на такі підстилі: власне законодавчий (мова законів), дипломатичний (мова міжнародних документів) і канцелярський (мова ділових паперів).

Кожен із стилів виступає у певній соціально значущій сфері. Розмовний стиль побутує у повсякденному неспеціальному спілкуванні. Публіцистичний стиль пов'язаний із суспільно-політичною сферою життя, науковий стиль обслуговує науку і виробничо-технічну сферу, офіційно-діловий стиль — це стиль ділових паперів і спеціального спілкування в економічній та юридичній сферах, а також у державних установах, художній стиль використовується у творах художньої літератури.

Наявність стилів пов'язують також із різною функціональною спрямованістю мовних підсистем. Для розмовного стилю — це безпосереднє спілкування, для публіцистичного — політичний вплив, для наукового — обмін науковою інформацією, для офіційно-ділового — повідомлення фактів державного чи приватного значення, для художнього стилю — створення художніх образів.

Кожен із функціональних стилів має свої особливості в лексиці, фонетиці, фразеології, морфології, синтаксисі, у використанні емоційно-оцінних та експресивних засобів, однак у будь-якому стилі переважають загальномовні, чи міжстильові, норми — орфоепічні, орфографічні, лексичні, граматичні. Розглянемо найважливіші особливості кожного зі стилів. Центральне місце у всіх мовах належить розмовному стилеві, що вважається "нейтральним" різновидом літературної мови, на тлі якого виявляються особливості інших функціональних стилів.

Розмовний стиль застосовується в широкому повсякденному неспеціальному спілкуванні, у таких мовних ситуаціях, в яких відсутнє попереднє обдумування висловлювання, спеціальний добір мовних засобів. Цей стиль характеризується невимушеністю, особливим емоційним забарвленням, виразністю.

У розмовному стилі широко вживається розмовна лексика і фразеологія, часто з яскравим емоційним забарвленням, просторічна лексика (завучка, директорша, стипуха, класно, запаритись ("втомитись"), рубати ("їсти"). Синтаксичними особливостями розмовного стилю є вживання неповних речень, слів-речень, звертань, вставних слів, зворотний порядок слів.

Як зразок розмовного стилю наведемо фрагмент з оповідання Є. Гуцала "Проводи":

Ярина Васюхно, туманіючи зором та раз у раз прикусуючи губи, розказує:

— Ото нагостювалася в сестри, ото нагостювалася! Й треба ж було повіятися до неї та ще й дітей узяти. А як могла не повіятися, коли в кожному листі пише: приїдь і приїдь, не бачилися давно, чомусь незду-жається. Справді, очуняла трохи Килина, як ми явилися...Ой, Лебедин отой! Що там коїлося... Скільки там перемучилася, поки білети взяла. А люди, люди! Поїзд прийшов, ну моя мала Олька й скочила в тамбур. Тоді я до Ілька, що стеріг коша на вокзалі. Впхнула коша, сама влізла, поїзд рушив, а Ілько й зостався. Хотіла на ходу з вагона вискочити, а як вискочиш, коли людиська кругом, і ти — яку могилі. То вже на якійсь станції видряпалася з вагона, поки добралася до Лебедина — час минув, нема дитини. Бігаю по станції, кричу, нема Ілька. Весь Лебедин оббігала — нема. Знов до сестри поїхала в село, може, там, думаю, а його нема. Пішла по селах, питаю, може, хто бачив, хто чув, — ніхто не бачив, не чув. І вже війна, то де його шукати. Подалася додому, якось добралася, ні жива ні мертва. Добре хоч Ольку застала вдома. Хоч мала дитина, а не загубилася, сама знайшла дорогу додому, та й люди помогли.

Для наукового стилю характерні попереднє обдумування висловлювання, його логічна стрункість, точність у поясненні фактів.

Наукові роботи відзначаються монологічним характером. Лексика характеризується нейтральністю. Характерною рисою наукового стилю є наявність термінології. Специфіка стилю яскраво виявляється на морфологічному рівні, зокрема у таких особливостях: заміна особового займенника я авторським ми ("Ми прийшли до висновку..."; "Ми погоджуємося з нашим опонентом..."; "Ми пропонуємо таке вирішення проблеми..."); абстраговане, "позачасове" вживання дієслівної категорії часу ("Правопис охоплює орфографію і пунктуацію"; "Рекуператори використовуються в металургійній і хімічній промисловості"; "З газосилікату виготовляють тепло- і звукоізоляційні вироби"; "Гатерія живиться комахами, молюсками, яких добуває вночі"); використання типових сполучників і відносних слів (залежно від того, що; після того, як). Характерними для синтаксису наукового стилю є складні речення різних типів, відокремлені звороти, конструкції з однорідними членами речення, а також прямий порядок слів.

Особливості наукового стилю можна простежити на фрагменті з навчального посібника "Історія української літератури XIX століття":

Ставлячи за мету політичну й культурну асиміляцію українського народу, царський уряд і Синод ще в 1712 р. своїм указом заборонили друкувати оригінальні твори українською мовою, внаслідок чого українська література в другій половині XVIII cm. знову стає переважно рукописно-анонімною. Національним потребам українців у розвитку рідної мови була протиставлена централізаторська доктрина офіційної Росії, заснована на беззастережному пріоритеті культури і мови "правлячого" народу. Випади проти української мови посилювалися в міру появи дедалі більшої кількості літературних творів цією мовою, доки вона у 60-70-х роках зовсім не була заборонена урядом. Російська реакційна преса 30-40-х років ("Библиотека для чтения", "Русский вестник", "Северная пчела" та ін.) не тільки кепкувала з української мови як з простонародного "наріччя "російської, а й узагалі заперечувала можливість її розвитку як мови літературної. Діячам української культури впродовж усього XIX cm. доводилося витрачати багато зусиль для захисту права української мови на самостійне існування, на спростування погляду на неї як "наріччя" російської.

Публіцистичний стиль використовується для агітації та пропаганди. Це стиль суспільно-політичної літератури, газет, журналів, виступів на зборах тощо.

Публіцистичний стиль характеризується використанням суспільно-політичної лексики і фразеології, різних термінів (наукових, політичних, спортивних і т. ін.). Цьому стилю притаманне вживання зображувально-виражальних засобів (епітетів, порівнянь, метафор тощо). Синтаксис публіцистичного стилю відзначається використанням спонукальних і окличних речень, риторичних питань, звертань, зворотного порядку слів.

Яскравим зразком публіцистичного стилю є надрукована у газеті "Літературна Україна" стаття В. Плюща "Чорнобильську атомну закрито. А проблеми?..", фрагмент з якої наводимо нижче:

Отже, Чорнобильську атомну, яка після вибуху в квітні 1986 року забрала життя, за деякими підрахунками, не менше ЗО тисяч наших співвітчизників, закрито. А проблеми?.. Хто "позакриває", чи то пак, порозв'язує проблеми, породжені нею? Та ні, дарма так захлинався журналіст в ефірі, полишаючи їх у цьому столітті, вони перейдуть з нами й у XXI... Адже ніхто не знає, скільки років чи століть залишатиметься страшною пусткою колись один з наймальовничіших куточків не тільки Полісся, а й усієї України — сплюндрований, заражений, перетворений на слово із залізним чи тюремним присмаком "зона". Та й чи відродиться колись узагалі...

Природа, під'юджена підступними радіонуклідами, буйно пішла в ріст, ламаючи холодний бетон міста-привида Прип'яті, а його щасливих молодих мешканців розкидало по світах, і годі вже довідатися, де вони, що з ними, як склалася їхня доля... Як нині почуваються прип'ятські дітлахи, котрі того недільного страшного ранку в квітні 1986-го купалися у повноводній річці, ганяли м'яча на піску, підігрітому не весняним сонечком, а язиками полум'я з оскаженілого реактора? Ще тримаються чи поневіряються по безпорадних лікарнях разом з тисячами героїв-ліквїдаторів, які тихо конають від смертельних доз рукотворного опромінення?.. Адже маємо усвідомити, що найбільша техногенна аварія століття не просто покалічила долі людей — заклала міну уповільненої дії під генетичний код цілої нації...

Для них, для прип'ятців, тоді спішно, з величезною помпою будували місто (звісно ж, красень!) Славутич, так і не з 'ясувавши до пуття, чи досить чисту місцину для нього вибрали. А потім з 'ясувалося, що "посадили" нове поселення на "цезієві плями", та такі, що ні тобі ягідки в лісі не спробувати, ні грибочка взяти... А тепер ось знову проблема: що буде із Славутичем, який жив з 3-го реактора, нині, коли практично всі його мешканці залишаються без роботи? Не встигнувши розквітнути, занепаде?

А як же люди? Розбіжаться? Але куди? Хоч яка велика Україна, а тікати нікуди...

Проблеми, проблеми... Політичні, економічні, соціальні, екологічні, психологічні, моральні — які хочете. І всі вони залишаються з нами й на XXI століття, потребують неймовірних зусиль для їх розв 'язання.

Основна особливість художнього стилю — образність, створення образів мовними засобами. Цей стиль використовується при написанні художніх творів — романів, повістей, оповідань тощо. Характерною рисою художнього стилю є наочність, конкретність, емоційність зображення, які дозволяють автору впливати на читача.

У художніх творах широко використовуються зображувально-виражальні засоби. Типовим для художнього стилю є включення фрагментів різних стилів. Іноді письменники використовують у своїх творах слова нелітературної мови — діалектизми, жаргонізми, просторіччя, вульгаризми.

Стиль художньої літератури в кожному художньому творі відображає творчу індивідуальність автора. Ось, наприклад, якою різною постає осінь у творчій уяві майстрів слова:

Відпливли снігові хмари, сонце з золотого лука стрельнуло донизу веселими стрілами — і як пишно, як незвично постала перед тобою осінь! Зодягнута в найкоштовніші свої шати, вона ще недавно мала на своєму виду страдницький вираз, а це — де й подівся біль з її обличчя, бачиш її перед собою щасливою, іскри таяться в примружених очах, пашить вона здоров'ям. І гарно ж зуміла прибратися, оздобивши себе вінками цибулі та пучками кукурудзи, що висять під стріхами хат, а то й повними, ще не вимолоченими брилями соняшників; прикрасила вона себе й разками чорно-синіх слив і яблук-зеленух; простелила в лузі трав 'янисту ряднину, де на зеленому оксамиті латками розкидано сріблястого снігу; а комірці собі пошила з хутра куниць та лисиць, із лискучого хутра похватних ласок... (Є. Гуцало).

Особливо ж [вона] любила осінь.

Та не ту, що несе вогкі, хмарні дні, пожовкле листя й холодні бурі, а ту, що красою рівна весні. Ту, з ясними, теплими днями і чистим голубим небом. У горах осінь чудова. <...>

У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння, майже безконечно, і світиться на сонці; а в лісі тихо-тихо... Потоки дзюрчать поважно і швидко, і вода їх холодна, а над їх берегами не цвітуть вже цвіти.

У долині воно трохи інакше.

Там воздух, бачиться, повен запаху айстрів, і на всьому лежить легкий сум (О. Кобилянська).

Золота осінь...

Ах!Як не хочеться листу з дерева падати, — він аж ніби кров'ю з печалі налився і закривавив ліси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудря-ва", — ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає.

Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм "кру-кру ":

— "Чуєш, брате мій, товаришу мій?" Відлітаємо!

Золота осінь... (О. Вишня).

Осінній день, осінній день, осінній!