Спеціальна журналістська й універсальна техніка в діяльності радіомовлення

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Спеціальна журналістська  й універсальна техніка в діяльності радіомовлення»

 

 

 

                                                                      

                                                                      

                                                                    

 

                                                                      

                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

1. Вступ

2. Розділ I: З історії радіотехніки

3. Розділ II: Спеціальна журналістська техніка в діяльності радіомовлення

4.Розділ III: Універсальна журналістська техніка в діяльності радіомовлення

5. Висновок

Список використаної літератури 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

  Ефективність радіопередачі, міра її впливу на аудиторію перебувають у прямій залежності не тільки від майстерності  журналіста, а й техніки, яку він використовує. Важливо, щоб звук, котрий отримують слухачі був чудової якості та оздоблений потрібними ефектами. В такому випадку необхідно оснащувати радіомовлення найновішим обладнанням. В діяльності радіомовлення виділяють спеціальну журналістську й універсальну техніку.  Радіомовлення — технологія   передачі звукової інформації в радіоефірі, а також в дротових мережах (дротове радіомовлення) або в мережах з пакетною комутацією (в комп'ютерних мережах - інтернет-радіо).   
 Щоб зрозуміти, котру техніку використовують у діяльності радіомовлення пропонуємо перш за все розглянути дещо з історії техніки, а потім спеціальну журналістську та універсальну техніку.  
  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I: З історії радіотехніки 

  1906 року сталися три важливих події, які істотно вплинули на розвиток радіотехніки.  
 По-перше, 26 грудня уродженець Канади Реджинальд Фессенден передав в ефір два музичних номери, читання віршів і коротку розмову. По суті це була перша спроба радіомовлення, причому з двома головними його складовими — інформаційною та розважальною. Передачу Фессендена могли почути лише випадкові радисти суднових радіостанцій: у телефонних навушниках замість звичного пищання морзянки несподівано почулися промова й музика...  
 По-друге, інженер Грінліф Пікар запатентував кристалічний детектор. Цей крихітний кристалик кремнію, який утворював контакт із металевою пружинкою, дозволяв здійснити детектування радіочастот, виділяючи з них вихідні звукові сигнали. Настроювання цього детектора було досить незручним: доводилося довго тикати вістрям пружинки в кристал, відшуковуючи точку, яка забезпечувала найкраще детектування.  
 І по-третє, Лі де Форест винайшов тріод — триелектродну лампу. У ній, крім анода й катода, була сітка, яка управляє струмом, що протікає. Це дозволило посилювати слабкі сигнали, отже значно збільшити чутливість радіоприймачів. Крім того, при певній схемі підключення тріод забезпечував збудження високочастотних коливань, що дозволило створювати досить потужні й стабільні генератори радіочастот.  
 Все це виникло не на порожньому місці. 7 травня 1895 року (у СРСР цей день відзначався як День радіо) російський учений Олександр Попов продемонстрував роботу першої лінії бездротового зв’язку. Він складався з іскрового передавача й найпростішого приймача сигналів. Як детектор радіохвиль використовувався так званий когерер — скляна трубочка, заповнена залізними ошурками. У звичайному стані ошурки мали великий опір, але під впливом електромагнітних хвиль вони проводили струм. Дальність дії установки була лише 60 метрів. Тоді ж Попов винайшов і «грозовідмітник», когерер якого спрацьовував під впливом розрядів блискавки.  
 Пізніше приймачем сигналів став удосконалений телеграфний апарат, а потім були використані більш чутливі телефонні навушники, дальність дії становила вже п’ять кілометрів. 1900 р. перші радіостанції Попова з’явилися на кораблях російського флоту; дальність зв’язку становила 150 кілометрів.  
 У Попова був гідний суперник — італієць Гульєльмо Марконі. На Заході саме його вважають винахідником радіо. Спочатку він із деяким запізненням повторив досягнення Попова, але потім вирвався вперед. Цьому сприяло створення заповзятливим італійцем фірми з розробки та виробництва радіоапаратури. 1901 року Марконі зміг кодом Морзе передати через Атлантичний океан букву S (три точки). За тих часів це було величезним досягненням. 1909 року Марконі став лауреатом Нобелевської премії. Попова, на жаль, на цей час вже не було в живих.  
 Повернемося до Фессендена. Його передача мови та музики дала поштовх розвитку радіомовлення, але все гальмувалося через відсутність простих радіоприймачів, доступних широкому колу слухачів. І тут зіграв свою роль кристал Пікара, що дозволив виробляти детекторні приймачі. За наявності хорошої антени та заземлення вони могли приймати на телефонні навушники сигнали місцевої радіостанції, причому приймач не вимагав ніякого джерела живлення.  
 Через кілька років після винаходу Лі де Фореста з’явилися й перші приймачі, у яких використовувався його тріод для детектування і посилення радіосигналів. Для їхньої роботи вже були потрібні джерела живлення — батареї анода та розжарення. Ще пізніше почали випускати багатолампові приймачі, які живилися від електромережі та забезпечували роботу на гучномовець.  
 Першою регулярною радіомовною станцією вважається передавач у Піттсбургу (США). 1920 року він почав вести мовні та музичні передачі двічі на тиждень. Це викликало в населення величезний інтерес до радіо. Усього через два роки кількість передавачів у США збільшилася до п’ятисот. Виникали нові види радіопередач — спортивні, релігійні, трансляції театральних спектаклів, виступів державних діячів...  
 Розробка нових типів радіоламп (тетродів, пентодів і т.д.) значно поліпшила якість радіоприймачів. Був освоєний короткохвильовий діапазон, що різко збільшив дальність прийому. Почали випускати радіоли, які об’єднали приймач із програвачем грамофонних платівок.  
 У розвитку радіоприймача важливу роль зіграв американський учений Едвін Армстронг. Він створив три типи приймачів, із яких супергетеродин і донині є основним. Крім того, він розробив ідею частотної модуляції сигналів, а 1934 року побудував першу FМ-станцію. У ній під впливом звукового сигналу змінювалася не амплітуда, а частота високочастотних коливань. Такі радіостанції забезпечують високу якість передачі, поміхостійкість, можливість стереозвуку. Проте вони мають працювати на ультракоротких хвилях, що обмежує дальність дії. Нині в США є близько 13 тисяч радіомовних станцій; більшість їх використовують частотну модуляцію.  
 1920 року вийшла в ефір і перша радянська радіостанція мовлення в Нижньому Новгороді. Незабаром з’явилася і друга — у Москві. Її потужність досягала 12 кіловатів, а сигнал приймали навіть у Німеччині. 1924 р. вступила в лад перша українська станція в Харкові. Водночас радіомовні станції з’явилися у Великобританії, Італії, Франції. До речі, Ейфелеву вежу почали використовувати як чудову передавальну антену.  
 Паралельно з розвитком радіомовлення розпочалися досліди з передачі зображення. Тут важливу роль зіграв російський інженер Володимир Зворикін, який працював у США й розробив там електронну трубку для телебачення. Перші регулярні телепередачі розпочалися 1936 року.  
 Здавалося, телебачення згодом витисне радіомовлення. Цього не сталося. До того ж, після винаходу 1947 року транзистора кількість портативних і економічних радіоприймачів різко збільшилася. Нині у світі є приблизно 3 млрд. радіоприймачів. І радіомовлення не збирається здавати свої позиції. 

Розділ II: Спеціальна журналістська техніка в діяльності радіомовлення

  Зазвичай спеціальна журналістська техніка це те, чим устатковані радіостудії. Тому, пропонуємо такий перелік:  
 1. Мікшерні пульти, котрі повинні працювати 24 години на добу протягом декількох років не вимикаючись, причому у разі відмови повинна бути можливість швидкого і зручного ремонту "на ходу" без відміни ефіру. Зазвичай ефірні пульти мають модульну структуру, тобто їх можна збирати в потрібній конфігурації для конкретного набору апаратури. Ефірний пульт повинен мати інтерфейси дистанційного керування зовнішніми пристроями (наприклад, CD і MD плеєрами), телефонний інтерфейс для управління телефонними гібридами, переговорний пристрій для зв'язку з дикторською кімнатою (talkback), можливість автоматичного відключення моніторної лінії при включенні мікрофона і світлову індикацію виходу в ефір . Бажано, щоб ефірний пульт був оснащений вбудованим таймером, а мікрофонні входи мали б фантомне живлення.   
 

  2. CD- і MD-плеєри служать для відтворення музики, передач, рекламних роликів та іноді джинглів. Плейєри повинні забезпечувати максимальну якість звучання, стійкість до вібрацій, мінімальний час доступу до потрібного фрагменту фонограми, миттєвий її старт, розширені можливості програмування відтворення фонограм, максимальну зручність роботи для зменшення технічних помилок звукооператора тощо.

 
 3. DAT- і касетні магнітофони (деки) служать для тих же цілей, але їх намагаються використовувати якомога рідше, внаслідок лінійної природи звуконосія, більш повільних характеристик пошуку потрібного фрагменту і менш якісного звучання (для касетних дек). При тому, що їх аудіохарактеристики повинні бути вищими, в порівнянні з будь-якими побутовими та напівпрофесійними магнітофонами.    

  3.HD-магнітофони або карт-машини з внутрішнім жорстким диском спеціально призначені для відтворення джинглів (заставок, “відбивок” і т.д.) і рекламних роликів. Джингли є однією з характерних особливостей кожної радіостанції. В карт-машині головна увага приділяється максимально швидкому та зручному пошуку та старту джинглів.   
 

  5.Телефонні гібриди призначені для узгодження телефонних ліній зі студійним обладнанням. Вони забезпечують виведення через мікшерний пульт в ефір або запис сигналів з телефонної лінії, наприклад, дзвінків радіослухачів у прямому ефірі або інформації і репортажів від кореспондентів, а також передачу в телефонну лінію звукового сигналу з пульта мікшера, наприклад, голосу диктора в прямому ефірі. Телефонні гібриди повинні забезпечувати максимальну якість сигналу, прийнятого з телефонної лінії, за рахунок звуження динамічного діапазону (компресування і лімітування), вирівнювання амплітудно-частотної характеристики, шумозаглушення і т.д.

  6.Мікрофони призначені для перетворення звукового сигналу (голосу диктора, діджея і т.д.) в електричний. В ефірних студіях переважно використовують динамічні мікрофони з кардіоподібною діаграмою спрямованості. У монтажних студіях бажано використовувати конденсаторні мікрофони. Мікрофони повинні забезпечувати чисте, без спотворень, звучання голосу з максимальною звуковий віддачею, тобто без переваги низьких частот (ефект наближення), "бурмотіння", "вибивання" шиплячих приголосних і сторонніх шумів. Мікрофони можуть бути, як «самостійними», так і в комплекті з навушниками (гарнітури). Гарнітури особливо зручні в тих випадках, коли в якості звукооператора виступає сам ведучий програми, тому вони дозволяють йому в процесі ведення передачі вертіти головою без побоювання за якість звучання його голосу.

7. Прилади обробки звуку. Це — еквалайзери, які позіляють на параметричні, графічні та різнофільтрові. У монтажних студіях використовують практично всі ці види, в ефірних студіях переважно - фільтри високих, середніх і низьких частот, а також параметричні еквалайзери.  
Це також — компресори, які  використовуються для стиснення динамічного діапазону з метою збільшення щільності звучання, стиснення динамічного діапазону певної смуги частот тощо. Є ще лімітери, експандер (компресор навпаки),  гейт тощо.  
 FM-процесор - це своєрідний звуковий комбайн. Він може складатися зі всіх еперелічених приладів обробки. Його завдання - максимально ущільнити сигнал без спотворень і зробити його найбільш приємним на слух.  

( FM-процесор)

  8. Монтажна станція призначена для запису, відтворення та монтажу передач, рекламних роликів, заставок. Вона може бути як окремим самодостатнім апаратом, так і комп'ютером з відповідною апаратно-програмної "начинкою". Монтажна станція повинна забезпечувати багатоканальний запис звуку, високоточний монтаж і зведення звукових фрагментів, динамічну обробку, додавання ефектів і т.д. Також вона повинна забезпечувати високоякісний вихід в ефір готового матеріалу на носіях  в цифровому або аналоговому вигляді для подальшого мовлення в ефірі.  
 До комплексу радіостанції входять також прилади для моніторингу, контролю та сигналізації, головні телефони (навушники),  підсилювачі для навушників,  сигнальне табло включення мікрофона в прямому ефірі,  тюнер (високоякісний радіоприймач),  необхідний для контролю переданого сигналу.  
 Всі перераховані вище компоненти повинні бути правильно з'єданними високоякісними кабелями.

 

Розділ III: Універсальна журналістська техніка в діяльності радіомовлення 

  Універсальна журналістська техніка в діяльності радіомовлення – це та, що підлягає використанню не тільки в радіомовленні, а й у інших видах ЗМІ. До неї можна віднести: комп’ютери, звукозаписувальна апаратура, мікрофони та інше.  
 Комп'ютер (від англ. computer; лат. computator — обчислювач, лат. computatrum — рахувати  — обчислювач) - багатозначний термін, найчастіше вживається для означення програмно керованого електронного пристрою обробки інформації. Разом з тим, це може бути будь-який механічний, немеханічний (електронний) пристрій (або навіть людина), призначені для проведення обчислень. Обчислення можуть відбуватися дискретно або безперервно у часі. У вузькому значенні — електронний цифровий програмований пристрій (електронна обчислювальна машина) для проведення обчислень, а також приймання, оброблення, зберігання і видачі інформації заздалегідь визначеним алгоритмом. Наразі практично всі існуючі на сьогодні комп’ютери є електронно-обчислювальними машинами. Комп’ютер як електронна обчислювальна машина (скор.ЕОМ) - є обчислювальною машиною, яка побудована з використанням в якості функціональних елементів електронних пристроїв, термін використовується щоб показати відмінність від історичного попередника - механічної обчислювальної машини. На даний час словосполучення «електронна обчислювальна машина» майже витіснене з побутового вжитку. 
   Звукозаписувач дає змогу записувати звук і зберігати його на комп’ютер як аудіофайл. За допомогою звукозаписувача можна записувати на комп’ютер звуки з різних аудіопристроїв, наприклад мікрофона, підключеного до звукової плати. Типи джерел, з яких можна записувати звук, залежать від наявних аудіопристроїв, а також від джерел вводу, доступних звуковій платі.  
 Мікрофон — прилад, що перетворює звукові коливання на електричні та застосовується для передачі звукових коливань на велику відстань. Мікрофони використовуються у багатьох пристроях, таких як телефони і магнітофони, у звукозапису та відеозапису, на радіо і телебаченні, для радіозв'язку а також для ультразвукового контролю та вимірювання. 
За принципом дії мікрофонів можна виділити декілька їх основних типів. 
 Найстарші, вугільні мікрофони використовують властивість вугільного порошку змінювати опір в залежності від сили стиску порошку мембраною, що коливається під дією звукового тиску.   
 У п'єзоелектричних мікрофонах використовується п'єзоелектричний ефект, сутність якого полягає у виникненні електричних зарядів на поверхні кристалів деяких речовин (наприклад кристалах сегнетової солі) при їх деформації під дією тиску (в тому числі звукового), величина яких пропорційна деформувальній силі.  
 Мікрофони магнітоелектричного типу перетворюють акустичну енергію в електричну, використовуючи явище електромагнітної індукції. Конструктивно такі мікрофони виконуються або з рухомою катушкою (динамічні мікрофони) або з рухомою стрічкою (стрічкові мікрофони). 
 Конденсаторні, або електростатичні мікрофони використовують залежність ємкості конденсатора від переміщень його рухомої пластини під дією звукових коливань. Різновидом конденсаторних мікрофонів є електретні мікрофони, що використовують діелектрики — матеріали, що можуть нести електричні заряди.  
 Найбільш розповсюдженими на сьогоднішній день є динамічні, конденсаторні та електретні мікрофони.  
 Аналізуючи ці пристрої ми бачимо їхню універсальність. Ними користуються не тільки журналісти, а й представники інших професій, таким чином вводячи їх у щоденний вжиток.

 

Висновок

  Ще з початку виникнення радіо було безліч перепон, котрі не давали журналістам доносити інформацію, так як їм би хотілось. Проте згодом, вдосконалюючись та отримуючи все новіші пристрої їм це вдавалось. Вже у 1950 році в США радіоприймачі були у 95% будинків. Сьогодні використовувати радіо, як спосіб отримання інформації має кожен, проте не всі цим користуються, адже є більш популярний аналог – телебачення.  Звичайно, на відміну від телебачення, радіо має багато мінусів, проте і плюсів, тому, що б нового не виникало на сучасній арені ЗМІ радіо завжди залишатиметься актуальним.  
 Аналізуючи журналістську техніку, що використовують в діяльності радіомовлення ми бачимо суттєву різницю між тією технікою, що використовують у інших мас-медіа. Проте, є і багато спільної. Зокрема: комп’ютер, звукозаписувальна апаратура, мікрофони та багато іншого. Варто відзначити, що комп’ютер та звукозаписувальну апаратуру використовують у всіх ЗМІ (від преси до телебачення), проте мікрофони, - тільки в телебаченні та радіо.  
 Отже, всю техніку, що використовують в діяльності радіомовлення можна розділити на спеціальну журналістську та універсальну. 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Шкондин М. В. Кошти масової інформації: системні характеристики. – М.: Вид-во МДУ, 2007. –186с

2. Радиожурналистика.Шерель А.А, вид «Вищу школу», стор 318.

3. Радіо: музичне,новостное, громадське... / [під ред. У. А.Сухаревой, А. А.Аллахвердова]. — М.: Фонд незалежного радіомовлення, 2001. - 224 з;

4. Колодкин В.А. Радіо з Інтернету, 2007. –Сер. Філологія. Журналістика. – №1 – З. 103-110.

5.  Століття радіомовлення [електронний ресурс] – Режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/stolittya_radiomovlennya-46686.html