Рецензія на книгу Ірени Карпи "Перламутрове порно (Супермаркет самотності)"

Рецензія на книгу Ірени Карпи "Перламутрове порно (Супермаркет самотності)"

215 сторінок самотності. Чи все таки порно? Цього разу Ірена Карпа пропонує "Перламутрове порно (Супермаркет самотності)".

Не  купуйтесь на слово "порно", про це в книзі не йдеться, а йдеться про те, що ми всі жертви двигуна прогресу, тобто тієї самої реклами, яка нас зомбує та навішує ярлики!  
Єдине бажання лишитись на самоті, якої так мало і яку не купити, як те, що рекламують.  
Тож, влаштовуємо ефект самотності та глибоко занурюємося в книгу.

Величезний вступ Андруховича, який [вступ] натякає на схожість з минулим романом "Фройд би плакав". Точніше, навіть не роман...а богдан ("Бо чому завжди Роман?!").

Тут вже нема Марли Фріскен. Тут - Катакана Клей. Знов письменниця, знов "Пухнасті Насті" , знов подорожі. Але Катакана - це не Марла, а Марла - то не Ірена Карпа. Не думайте плутати, бо когось із них трьох насправді не існує.

Знов тама сама Азія та незмінна Україна. Два кохання Кати - Аскольд і Майнес (ну чим не Ілля та Х‘ялмар), кохання самої Кати (але до кого з них?); фарбована чорнявка Віка, дружина Аскольда, з сином (ну чим не Ксюша?)... Клубок незрозумілих стосунків, екзистенційні пошуки (насамперед - самотності), багато іронії, багато того, про що не збрешеш та не вигадаєш, адже Карпа пише про те, що бачила, що знає завдяки власному досвіду.

Ката - авантюристка. Ірена Карпа, чи то пак, її героїня Катакана Клей, не страждає комплексами, легко оперує ненормативною лексикою, шукає пригоди чи, може, втікає сама від себе.

Карпа дуже часто відходить від сюжету (хоча особисто я сумніваюсь в його присутності): якісь спогади (штибу - пишу, поки не забула), цитати пісень, листи Кати та листи , які Ката пише собі, іншомовні рядки в діалогах, жарти, трішки сміття, збивають з пантелику та привертають увагу до зовсім протилежного.

В "Перламутровому..." вже лишила свій відбиток Помаранчева революція, що свідчить про оперативність писання книги. І є про професію "перевертач пінгвінів", про яку багато хто вперше почув від Задорнова (тільки тсссс).  
"Перламутрове..." приваблює цікавим текстом, а ще низкою статей, які написані Іреною та опубліковані в "Молоці", і які, як виявилось, писала Ката (в продовженні розслідування виходить, що насправді тут не існує Марли). Але не варто отожнювати авторку з героїнею.

В кінці кінценному Карпа вбиває Кату в воді, направляючи авто з прірви в море. Але хто сказав, що Ката померла? Вона помирає, аби повернутись знов.

Ще я забула "про порушення правила самотності Номер Один", а саме 7 друзів Кати, які насправді постійні чергові форуму karpa.name. І про Артима забула, про якого Ірена ніколи не забуває в кожній книзі.  
Насправді, Ката та Ірена за дивним збігом не тільки мають спільних друзів, пишуть статті, співають, подорожують, мають схожі фігури та колір волосся, вони просто існують одна в одній.

Це називають не літературою! Але й роблять навпаки! Кожен читач вирішить для себе сам, чи варта книга носити ярлика "Література".