Автор: Пользователь скрыл имя, 28 Февраля 2012 в 11:10, курсовая работа
Актуальність курсової роботи: Інтернет має велике значення тому, що мережа і її сервіси стали поширені у житті суспільства. Актуальність обраної теми пов'язана, з одного боку, з потребами розвитку теорії соціології засобів масової комунікації та соціології Інтернету
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1 Основні терміни курсової роботи……………………………………5
1.1 Загальна характеристика Інтернет
1.2 Основні поняття курсової роботи
Розділ 2 Історія виникнення Інтернет…………………………………………11
2.1Передумови виникнення мережі
2.2 Неофіційна версія виникнення Інтернет
Розділ 3 Робота Інтернет: організація, структура, методи……………………17
3.1 Адміністративний устрій Інтернет
3.2 Структура функціонування мережі
3.3 Послуги, що надає Інтернет
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1 Основні терміни курсової роботи……………………………………5
1.1 Загальна характеристика Інтернет
1.2 Основні поняття курсової роботи
Розділ 2 Історія виникнення Інтернет…………………………………………11
2.1Передумови виникнення мережі
2.2 Неофіційна версія виникнення Інтернет
Розділ 3 Робота Інтернет: організація, структура, методи……………………17
3.1 Адміністративний устрій Інтернет
3.2 Структура функціонування мережі
3.3 Послуги, що надає Інтернет
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність курсової роботи: Інтернет має велике значення тому, що мережа і її сервіси стали поширені у житті суспільства. Актуальність обраної теми пов'язана, з одного боку, з потребами розвитку теорії соціології засобів масової комунікації та соціології Інтернету (поки що тільки формується в якості окремої галузі знання в рамках соціології). З іншого боку, спостерігається швидкий розвиток Інтернету та його впровадження в різні сторони життя людей, в першу чергу, в якості засобу масової комунікації, потребує наукового аналізу що відбуваються в Україні процесів. Інтернет, з'явившись відносно недавно, став одним з найбільш динамічно розвинутих явищ сучасного суспільства. Зі зростанням його аудиторії, яка на сьогоднішній день становить уже близько 600 млн. чол. по всьому світу, Інтернет стає засобом не просто масової, але глобальної комунікації. Мета даної курсової роботи: дослідити розвиток глобальної мережі Internet, для того щоб зрозуміти звідки походить ця мережа, з чого складалася раніше і який мала вигляд, дізнатися про адміністративний устрій Internet, дослідити функціонування Internet та послуги, які може надати мережа. Предметом роботи є дослідження розвитку Всесвітньої мережі Інтернет її структуру та методи функціонування. Об’єктом роботи виступає Всесвітня мережа Інтернет. Основні завдання даної курсової роботи: - розглянути основні терміни теми - розглянути історію виникнення мережі Інтернет - розглянути структуру, методи функціонування «Всесвітньої павутини» Основними методами роботи виступають: аналіз, дослідження та визначення важливості даної теми на сьогоднішній день. Основні джерела інформації наукові сайти Інтернет та навчальні посібники
Розділ 1 Основні терміни курсової роботи
Сьогодні щодня безліч
людей несподівано відкриває
для себе існування глобальних комп'ютерних
мереж, об'єднуючих комп'ютери у всьому
світі в єдиному інформаційному
просторі, ім'я якому - Інтернет. Інтернет
багатогранний і не можна чітко
визначити, що це таке. З технічної
точки зору, Інтернет - об'єднання
транснаціональних комп'
Рівень цікавості всіх шарів суспільства до глобальної інформаційної
мережі Інтернет зростає з кожним днем. Кількість її користувачів різко
збільшується і вже досягла 40-мільйонної відмітки. Ніхто і ніщо не
спроможне зупинити цей процес. Користувачів не зупиняють навіть проблеми, які пов'язані з забезпеченням захисту даних та
особистих комп'ютерів користувачів від несанкціонованого доступу. При
цих умовах потреба в інформації про мережу Інтернет, її можливості,
сервіси, які існують в Інтернет, стає особливо гострою.
Інтернет - це широка, розгалужена (розподілена) мережа, яка вміщує в собі комп'ютерні вузли, що розподілені по усьому світу. Відповідно до деяких джерел, Інтернет охопила понад 100 країн, поєднала приблизно 40 тис. окремих мереж, з яких 1,7 млн. вузлових комп'ютерів. Коли Ви з'єднуєтесь з Інтернет, ваш комп'ютер стає частиною цієї всесвітньої мережі комп'ютерів. Інтернет - це мережа мереж комп'ютерів, величезна кількість мереж - які зв'язані за допомогою між мережевих шлюзів. Існує дві важливих характеристики, які їх з'єднують:
1) всі, мережі згодні використовувати єдині умовні означення, щоб вирішити, яким чином дані будуть переміщені, і як помилки будуть оброблені;
2) всі мережі в Інтернет мають спільний шлях адресації повідомлень, і мають спеціальну ідентифікацію комп'ютерів, які знаходяться в системі Інтернет.
Засобами Інтернет, ми маємо змогу використовувати електронну пошту, мати доступ і приймати участь у телеконференціях, обговоренні різних питань, використовувати бази даних, передавати файли тощо. По мережі розповсюджується програмне забезпечення, часто безкоштовне, різноманітні документи щодо функціонування мережі і роботі в її середовищі користувачів.
Інтернет не компанія. Не має єдиної влади, яка б керувала Інтернет.
Кожна автономна мережа у складі Інтернет має свої особисті правила,
інструкції, і приймає рішення щодо загальної доступності інформації.
Ніхто не є власником Інтернет. Мережі Інтернет можуть надавати доступ до ресурсів інформації, послуг зв'язку (електронна пошта або e-пошта, інформаційні табло, комп'ютерні конференції, архіви даних, спільне
програмне забезпечення, інтерактивні каталоги бібліотек, передача файлів
тощо).
Інтернет - це система, яка безперервно розвивається людьми, які
користуються її послугами. Незважаючи на усмішки професіоналів, Інтернет можна порівняти з "інформаційною магістраллю". Це розподілена, з багатьма гілками мережа доріг, до складу якої входять швидкісні траси, шосе, невеличкі стежки. На кожному перехресті установлено комп'ютер, через який потрібно кожному перехресті установлено комп'ютер, через який потрібно добратися до іншого і таким чином далі, поки не буде пункт призначення. Будь-який комп'ютер в системі Інтернет можна з'єднати з іншим будь-яким комп'ютером за допомогою "дорожньої карти". Якщо дорога до того місця, до якого треба дістатися закрита, автоматично буде знайдено об'їзд. Розбіжність у роботі Інтернет і дорожньої мережі полягає у швидкості руху. Дістатися США можна за такий же час, що й до найближчого перехрестя. Після того, як Ви прибудете на потрібний пункт, можна на відстані управляти комп'ютером цього пункту. Можна за долі секунди вибрати та одержати потрібну інформацію.
Якщо Ви займаєтеся комп'ютерами і читаєте по-англійськи, Інтернет може служити зручним і ефективним джерелом інформації у Вашій повсякденній діяльності. Якщо Ви почнете користуватися його ресурсами, то напевно скоро виробить свої звички і методи роботи в електронному світі.
Єдиної оптимальної схеми пошуку в Інтернет не існує. У залежності від специфіки необхідної вам інформації, для її пошуку ви повинні використовувати відповідні пошукові служби. У принципі, звичайно, можна завжди користуватися якою-небудь однією пошуковою системою, наприклад Rambler, але чим грамотніше підібрані пошукові служби та складено запит на пошук інформації, тим якісніше будуть результати пошуку. А в бізнесі якість інформації відіграє далеко не останню роль.
Інтернет — це глобальна інформаційна система, яка: логічно взаємозв'язана простором глобальних унікальних адрес, заснованих на інтернет-протоколі (IP) або на подальших розширеннях або наступниках IP; здатна підтримувати комунікації з використанням Протоколу управління передачею/інтернет-протоколом (TCP/IP) або його подальших розширень/наступників чи інших IP-сумісних протоколів; забезпечує, використовує або робить доступною, на суспільній або приватній основі, високорівневі сервіси, надбудовані над описаною тут комунікаційною і іншою пов'язаною з нею інфраструктурою. [19, с. 304 ]
Інтернет (від англ. Internet) — всесвітня
система взаємосполучених комп'ютерних
мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів.
Інтернет також називають мережею мереж.
Інтернет складається з мільйонів локальних
і глобальних приватних, публічних, академічних,
ділових і урядових мереж, пов'язаних між
собою з використанням різноманітних
дротових, оптичних і бездротових технологій.
Інтернет становить фізичну основу для
розміщення величезної кількості інформаційних
ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані
гіпертекстові документи Всесвітньої
павутини (World Wide Web — WWW) та електронна
пошта. IP протокол (інтернет-протокол)
(англ. IP — Internet protocol) — найбільш широко
розповсюджена реалізація ієрархічної
схеми мережної адресації. Використовуваний
в мережі Інтернет, протокол відповідає
за адресацію пакетів, але не відповідає
за встановлення з'єднань, не є надійним
і дозволяє реалізувати тільки негарантовану
доставку даних. Термін «протокол без
встановлення з'єднань» (англ. connectionless)
означає, що протокол для взаємодії не
потребує виділеного каналу, як це відбувається
під час телефонної розмови і не існує
процедури виклику перед початком передачі
даних між мережними вузлами. Протокол
IP вибирає найбільш ефективний шлях з
числа доступних на основі рішень прийнятих
протоколом маршрутизації. Відсутність
надійності і негарантована доставка
не означає, що система працює погано або
ненадійно, а вказує лиш на те, що протокол
IP не докладає ніяких зусиль, щоб перевірити
чи був пакет доставлений за призначенням.
Ці функції делеговані протоколам транспортного
та вищих рівнів. Транспортний рівень
також відповідає за збірку пакетів у
повідомлення в потрібній послідовності. Пошуко́ва систе́ма
— онлайн-служба (програмно-апаратний
комплекс з веб-інтерфейсом), що надає
можливість пошуку інформації в Інтернеті.
У просторіччі під пошуковою системою
розуміють веб-сайт, на котрому розміщено
інтерфейс (фронт-енд) системи. Програмною
частиною пошукової системи є пошуко́ва
маши́на (пошуко́вий руші́й) — комплекс
програм, що забезпечує функціональність
пошукової системи і, зазвичай, є комерційною
таємницею компанії-разробника пошукової
системи. Більшість пошукових систем шукають
інформацію на сайтах Всесвітньої павутини,
але існують також системи, здатні шукати
файли на ftp-серверах, товари в інтернет-магазинах,
а також інформацію в групах новин Usenet.
Індексація в пошукових системах сайтів
здійснюється пошуковим роботом. Гіпертекст (англ.
Hypertext) — текст для перегляду на комп'ютері,
який містить зв'язки з іншими документами
(«гіперзв'язки» чи «гіперпосилання»);
читач має змогу перейти до пов'язаних
документів безпосередньо з вихідного
(первинного) тексту, активізувавши посилання.
Найпопулярнішим зразком гіпертексту
є World Wide Web, у якому веб-оглядач переміщує
користувача з одного документу на інший,
щойно той «натисне» на гіперпосилання.
Гіпертекст - це така форма організації
тексту, при якій його одиниці представлені
не в лінійній послідовності, а як система
явно вказаних можливих переходів, зв'язків
між ними. Слідуючи цим зв'язкам, можна
читати матеріал в будь-якому порядку,
утворюючи різні лінійні тексти. Найпростіший
приклад гіпертексту «доінтернетовської
епохи» - це будь-який словник чи енциклопедія,
де кожна стаття має посилання до інших
статей цього ж словника. У результаті
читати такий текст можна по-різному: від
однієї статті до іншої, у міру потреби,
ігноруючи гіпертекстові посилання; читати
статті одну за одною, справляючись із
відсиланнями; переходити від одного відсилання
до іншого і т.д. [15, c. 896 ] Веб-сторінка
(англ. Web-page) — інформаційний ресурс доступний
в мережі World Wide Web(Всесвітня павутина),
який можна переглянути у веб-браузері
зазвичай, ця інформація записана в форматі
HTML або XHTML, і може містити гіпертекст з
навігаційними гіперпосиланнями на інші
веб-сторінки. Веб-
Розділ 2 Історія виникнення Інтернету
2.1 Історія виникнення Інтернету
У 1961 році Defence Advanced Research Agency (DARPA) за завданням міністерства оборони США приступило до проекту по створенню експериментальної мережі передачі пакетів. Ця мережа, названа ARPANET, призначалася спочатку для вивчення методів забезпечення надійного зв'язку між комп'ютерами різних типів. Багато методів передачі даних через модеми було розроблено в ARPANET. Тоді ж були розроблені і протоколи передачі даних в мережі - TCP/IP. TCP/IP - це безліч комунікаційних протоколів, які визначають, як комп'ютери різних типів можуть спілкуватися між собою. Експеримент з ARPANET був настільки успішний, що багато організацій схотіли увійти до неї, з метою використовування для щоденної передачі даних. І в 1975 році ARPANET перетворилася з експериментальної мережі в робочу мережу. Відповідальність за адміністрування мережі узяло на себе Defence Communication Agency (DCA), в даний час зване Defence Information Systems Agency (DISA). Але розвиток ARPANET на цьому не зупинився; Протоколи TCP/IP продовжували розвиватися і удосконалюватися. У 1983 році вийшов перший стандарт для протоколів TCP/IP, що ввійшов в Military Standarts (MIL STD), тобто у військові стандарти, і всі, хто працював в мережі, зобов'язані перейти до цих нових протоколів. Для полегшення цього переходу DARPA звернулася з пропозицією до керівників фірми Berkley Software Design - упровадити протоколи TCP/IP в Berkeley(BSD) UNIX. З цього і почався союз UNIX і TCP/IP. Через деякий час TCP/IP був адаптований в звичний, тобто в загальнодоступний стандарт, і термін Internet увійшов у загальний вжиток. В 1983 році з ARPANET виділилася MILNET, яка стала відноситися до Defence Data Network (DDN) міністерства оборони США. Термін Internet став використовуватися для позначення єдиної мережі: MILNET плюс ARPANET. І хоча в 1991 році ARPANET припинила своє існування, мережа Internet існує, її розміри набагато перевищують первинні, оскільки вона об'єднала безліч мереж у всьому світі. За даними (1; 3) число хостів, підключених до мережі Internet з 4 комп'ютерів в 1969 році зросло до 8,3 мільйонів в 1994.На сьогоднішній день ця цифра набагато більша. Хостом в мережі Internet називаються комп'ютери, що працюють в багатозадачній операційній системі (Unix, VMS), підтримують протоколи TCPIP і надаючі користувачам які-небудь мережні послуги. [4, c. 499 ]
2.2 Неофіційна версія виникнення Інтернет
Існує й інша, неофіційна версія виникнення мережі Інтернет. Офіційно стверджується, що Інтернет виник на кошти Управління перспективних розробок міністерства оборони США — DARPA. Однак ніяких «інтернетів» міністерство оборони США не створювало і не фінансувало, а роль його агентства DARPA була зовсім іншою, ніж та, яку йому нині приписують. Тож як насправді виник Інтернет і чим насправді займалося агентство DARPA? Ті, хто знає, як розвивалася наука в XX столітті, ніколи не повірять, що міністерство оборони США (або яке-небудь інше міністерство оборони) може вкласти мільярди доларів, щоб ученим, учасникам стратегічних проектів в області ядерної зброї, ракетної техніки, засобів спецзв'язку й інших стало зручно працювати, щоб вони вільно розгулювали де хотіли і контактували з ким хотіли. Ніколи жоден уряд світу цього не допустить. Тож чому міністерству оборони США спало на думку вкладати гроші в створення зручних умов для колективної роботи вчених, розкиданих по університетах США? Відповідь на це питання проста. Нічого Управління перспективних розробок не впроваджувало і нічого не фінансувало. Воно займалося не впровадженням, а контролем за впровадженням комп'ютерних мереж у цивільній сфері, що до кінця 1960-х років стало вже невідворотним. Нічого Пентагон не фінансував, крім контролю. Більше того, у 1969 р. уже нічого і не треба було впроваджувати, оскільки усе вже було давно впроваджене там, де це дійсно було потрібно — у тих самих «закритих» центрах. Мова йшла тільки про контроль над тим, щоб «очкарики» не впровадили чого-небудь зайвого і, навпаки, щоб вчасно перехопити в них ідеї, на які тим пощастить наштовхнутися. Ось на це насправді й ішли гроші міністерства оборони США. Справжню хронологію Інтернету можна рахувати з кінця 50-х років. Можна точно назвати дату, коли було прийняте урядове рішення, у результаті якого і з'явилася перша глобальна мережа. Це відбулося в 1958р. Правда, поняття Інтернету тоді, зрозуміло, не існувало. І ніхто зовсім не збирався облаштовувати роботу вчених за допомогою комп'ютерної мережі. Це був «побічний ефект», який сьогодні заднім числом видають за мету й досягнення Справжня ж мета була набагато важливішою — настільки, що для її досягнення дійсно було не шкода мільярдів доларів. От як усе відбувалося насправді. У 1949 р. СРСР успішно випробував першу атомну бомбу. У 1952 р. не менш успішно була випробувана воднева бомба. У 1956 р. військове керівництво в США вперше заговорило про необхідність розробки системи захисту від ядерної зброї, але перші запити залишилися без уваги. У 1957 р. у СРСР був виведений на орбіту перший штучний супутник Землі. Американці зрозуміли: відтепер у СРСР є засіб, яким можна доставити бомбу їм на голову. У результаті в 1958 р. було, нарешті, прийняте урядове рішення про створення глобальної системи раннього сповіщення пропуски ракет. Сьогодні такі системи будують на базі супутникових комплексів, що обертаються на полярних орбітах, а тоді залишалося тільки розгорнути мережу наземних станцій на ймовірних маршрутах наближення ракет. Відповідно до закону всесвітнього тяжіння площина траєкторії балістичних ракет розташована так, що проходить через точку старту, точку цілі й (обов'язково!) через центр земної кулі. Якщо подумки розрізати глобус такою площиною, то стане зрозумілим, що Америка очікувала основну масу ракет із боку Північного Льодовитого океану. Ось на цих безжиттєвих просторах і довелося створювати систему раннього сповіщення. Так наприкінці 1950-х років почалася розробка системи NORAD (North American розробка системи NORAD (North American Aerospace Defence Command). Запобігти атаці вона, звичайно, не могла, але могла дати хвилин п'ятнадцять на те, щоб заритися в землю. Система NORAD вийшла дуже великою. її станції простягнулися від Аляски до Гренландії через усю північ Канади. Відразу виникла нова проблема: як обробляти результати спостереження повітряних об'єктів (адже літають на Півночі не тільки ракети), як погодити дії численних постів, як виділити з безлічі сигналів ті, котрі несуть загрозу, і як пустити в хід систему сповіщення. Усе це можуть робити люди, але людям на прийняття й узгодження рішень потрібні години, а тут рахунок ішов на секунди. Цю величезну систему потрібно було комп'ютеризувати, а комп'ютери об'єднати в єдину розгалужену мережу. Вартість системи NORAD вимірювалася десятками мільярдів доларів. У рамках такого бюджету справді знайшлися ті кілька мільярдів, що були використані для створення глобальної комп'ютерної мережі, яка обробляє інформацію зі станцій спостереження. Відповідь СРСР на розгортання системи NORAD була недорогою й ефективною. Цю систему можна легко обійти, якщо розмістити стратегічні ракети де-небудь у Карибському морі, наприклад на Кубі, — тоді їхня траєкторія буде зовсім іншою. Відповідні рішення були прийняті на початку 1960-х років. А в США, відповідно, почалося «закопування під землю». Були створені складні підземні укриття у Вашингтоні, а в Колорадо Спрингс, що в Скелястих горах, почалося закопування під землю командного центру NORAD. Так до 1964 р. у надрах гори Шайєнн виникло ціле місто з триповерховими спорудами. З усієї країни до нього потягнулися комп'ютерні й інші лінії зв'язку, що з'єднали центр управління NORAD зі станціями спостереження, робочими постами й урядовими органами. Мережа системи NORAD не довго залишалася внутрішньовідомчою. Відразу після запуску почалося підключення до неї служб управління авіа польотами — це логічно, адже все одно система контролювала повітряний простір над величезною територією. Спочатку підключалися військові авіа служби, але вже в середині 1960-х років активно йшло підключення цивільних авіаційних служб. Мережа неухильно розширювалася й розвивалася, вона вбирала в себе метеорологічні служби, служби контролю стану злітних смуг аеродромів й інші системи, як військові, так і цивільні. Ось так вийшло, що задовго до створення проекту ARPANET у США вже діяла глобальна комп’ютерна - мережа міністерства оборони. Перша черга системи NORAD була завершена в травні 1964 p., але на той час уже стало відомо про існування в СРСР ядерних зарядів потужністю 50 мегатонн. Незважаючи на те що гора, у якій розмістився центр управління, вибиралася дуже ретельно (це єдиний скельний масив), стало зрозумілим, що й у неї немає шансів. А вихід з ладу центру управління однозначно викликав би (у ті роки) вихід із ладу всієї глобальної системи. У підсумку багатомільярдна витівка з розробкою й будівництвом підземного центру управління виявилася марною. Тому в другій половині 60-х років перед Пентагоном постала проблема розробки такої архітектури глобальної мережі, яка не виходила б із ладу навіть у випадку ураження одного або кількох вузлів. Експериментувати із системою, на якій базується національна безпека, — справа неможлива. Папери на будь-яке випробування будуть узгоджуватися роками. От якби в міністерства оборони була інша глобальна мережа, що містить кілька вузлів, які б до того ж працювали у нестійкому середовищі, вона б стала прекрасним полігоном. Що може бути кращим для цієї мети, ніж університетські комп'ютери й обчислювальні центри наукових організацій? Це ідеальний полігон, який навіть не треба створювати — він уже існує. Його треба тільки підштовхнути, а потім трошки покерувати. Ось справжня причина участі міністерства оборони США в тому проекті, який нині став Інтернетом! Ось як народилася мережа ARPANET. Очевидно, не була вона першою глобальною. І не було в міністерства оборони ані найменшого бажання забезпечити наукові кола зручним засобом для обміну науковою й технічною документацією. У той час тривала дорога і безславна війна у В'єтнамі. Чи міг Пентагон у ці роки фінансувати те, що потрібно науковій громадськості? Звичайно, ні! Замість цього було бажання одержати за гроші зручний полігон для випробувань, який можна тримати під постійним контролем і використовувати для себе знайдені оригінальні рішення. От цією справою і зайнялося агентство DARPA. Подальші події підтвердили ці висновки. Як тільки проблема тривкості й виживання мережі при виході з ладу її вузлів була вирішена, робота DARPA негайно припинилася. Ця подія відбулася в 1983 р. після впровадження протоколу TCP/IP. У тому ж 1983 р. мережу ARPANET передали місцевій Академії наук (у США її функції виконує Національний науковий фонд, NSF). З того часу мережа почала називатися NSFNET, і до неї почалося підключення закордонних вузлів. [3, c. 52-68 ]
Розділ 3 Робота Internet: організація, структура, методи
3.1 Адміністративний устрій Internet
Структура, яка відповідає за Internet є ISOC (Internet Society). Його мета - сприяти глобальному обміну інформацією через Internet. Вона призначає організацію , яка відповідає за технічну політику, підтримку і управління Internet. Ця організація є групою запрошених добровольців, звану IAB (Рада з архітектури Internet.). IAB регулярно стверджує стандарти і розподіляє ресурси, такі, наприклад, як адреси. Internet працює, оскільки є стандартні способи спілкування між комп'ютерами і прикладними програмами. Це дозволяє комп'ютерам різного типу зв'язуватися без особливих проблем. IAB відповідальний за стандарти; він вирішує, коли стандарт необхідний і яким йому слід бути. Коли потрібен стандарт, рада розглядає проблему, приймає стандарт і по мережі оповіщає про нього. IAB також стежить за різними номерами, які повинні залишатися унікальними. Наприклад, кожний комп'ютер в Internet має свою унікальну 32-розрядну двійкову адресу; ніякий інший комп'ютер не має такого ж. IAB піклується як привласнюється даний адрес. Він не привласнює адрес особисто, але розробляє правила, як ці адреси знаходять свого власника. Користувачі Internet виказують свої скарги і пропозиції на зустрічах IETF (Оперативного інженерного загону Інтернет). IETF - це інша організація; яка обговорює поточні експлуатаційні і назріваючі технічні проблеми. При обговоренні достатньо важливої проблеми IETF створює робочу групу для її подальшого дослідження. Робочі групи мають різні функції: це може бути випуск документації, вироблення стратегії дій при виникненні проблем, стратегічні дослідження, розробка нових стандартів і протоколів, доробка вже існуючих (наприклад, зміна значень окремих полів). Робоча група звичайно випускає доповідь. Залежно від виду рекомендації, це може бути просто документація і бути доступною для будь-кого, що може бути прийняте як доцільна ідея, або ж це може бути послано в IAB і бути оголошеною стандартом. Якщо якась мережа приймає настанову Internet, приєднується до неї і вважає себе її частиною, тоді вона і є частиною Internet. Вона завжди може поділитися своїми чи скаргами чи пропозиціями з IETF. Деякі скарги-пропозиції можуть виявитися цілком доцільними і, можливо, Internet відповідно зміниться. Щось може показатися просто справою смаку або традиції, тоді ці заперечення відхилюватимуть. Якщо мережа робить що-небудь, що може нашкодити Інтернет, вона може бути виключена із співтовариства до тих пір, поки вона не виправиться. Зараз Інтернет полягає із понад 12 тисяч об'єднаних між собою мереж. [5, c. 64-67 ] За Інтернет ніхто централізовано не платить; немає такої організації як Internet Inc., яка збирає платню зі всіх мереж Інтернет або користувачів. Натомість кожний платить за свою частину. NSF платить за зміст NSFNET. NASA платить за Наукову Мережу NASA (NASA Science Internet). Представники мереж збираються разом і вирішують, як їм з'єднуватися один з одним і містити ці взаємозв'язки. Коледж або корпорація платить за її підключення до деякої регіональної мережі, яка в свою чергу платить за свій доступ мережному власнику державного масштабу.