Етапи становлення мережі дистрибуції друкованих видань: ретроспектива

Етапи становлення  мережі дистрибуції друкованих видань:  ретроспектива

 

Книжкова торгівля, як галузь, що організовує  доставку видавничої продукції до споживача, виникла задовго до запровадження  друкарського верстата в процес кнйго-творення. Перші писемні згадки про продаж рукописних книг, скажімо, в давньоукраїнській державі належать ще XI століттю.

Книги продавали спочатку в тих  місцях, де їх творили, — при монастирях, княжих дворах, — тобто там, де діяли  школи перекладачів і переписувачів. Із зростанням попиту на рукописну книгу посланці цих книготворчих центрів, передусім ченці, вирушали в близькі й далекі країни, нерідко й до чужинців, пропонуючи свій особливий товар. Згодом їх замінили книгоноші — представники нової професії, яка на той час тільки зароджувалася. Це були комунікабельні, добре освічені, підприємливі люди, які розуміли силу писаного слова і вміли так розповісти про переваги й принади свого краму, що додому вони завжди поверталися з порожніми мішками, але з наповненими монетами кишенями.

Торгівля книгами помітно пожвавлюється із поширенням друкарства. На ярмарках знаних європейських міст уже з початку XVI століття з'являються перші книжкові каталоги.

Тривалий час потужним центром, з якого розвозили в усі  кінці слов'янського світу значні наклади книг, була друкарня Києво-Печерської лаври. Особливо великим попитом користувалися лаврські друки в Москві та інших містах Росії, що спонукало киян навіть до відкриття в Москві свого книжкового магазину і складу. Так тривало доти, поки російський цар Петро І, стурбований впливом українців у Московії, не заборонив своїм указом від 5 жовтня 1720 року друк і поширення в імперії випущених у Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях видань, оскільки такі книги були надруковані "несогласно с московскими печатями", тобто тогочасною українською мовою.

Протягом другої половини XIX — початку XX століть в умовах дії антиукраїнських  цензурних циркулярів вітчизняні видавці  змушені були друкувати й розповсюджувати  свої видання в напівлегальних умовах власними силами або через культурологічні просвітні осередки. Окремі книжкові торговельні заклади, які спеціалізувалися на продажу укра-їнськомовних книг (зокрема, книгарня Є. Череповського в Києві), неодноразово закривали власті, а друковані видання конфісковували відразу після завезення з друкарні.

Після 1917 року партійне керівництво  тогочасної радянської держави, вважаючи видавничу справу важливою ділянкою ідеологічного впливу на маси, почало створювати централізовану, потужну  й розгалужену, мережу розповсюдження друкованих видань. Останній етап її існування, який припав на початок 90-х років минулого століття, характерний тим, що в умовах суцільних дефіцитів мільйонні наклади недорогих за ціною масових видань розкуповувалися миттєво.

 

Централізована  і ринкова система продажу друкованої продукції

 

Створювана упродовж десятиліть централізована мережа книгорозповсюдження давала можливість придбати книгу, випущену в  столиці України чи будь-якому  обласному центрі, навіть у найвіддаленішому селі республіки. Видавництва до процесу книготоргівлі не мали жодного відношення — вони лише справно отримували кошти за відвантажену продукцію. Наклади видань, таким чином, прямо з друкарень спрямовували на книжкові бази областей, районів, а звідти — до численних книжкових магазинів, розташованих у містах і селах.

 

Окрім головного республіканського  об'єднання "Укр-книга", питаннями  розповсюдження випущених видань займалися  республіканські відділення "Академкнига", "Во-єнкнига", "Транспортна книга", а також Укоопспілка (остання, до речі, мала майже три тисячі книжкових магазинів і відділів у сільській місцевості.

Переваги радянської централізованої  системи розповсюдження друкованих видань полягали в наступному:

• універсальний характер охоплення всіх категорій читачів у місті й селі;

• оперативний збір замовлень на видання, які щоквартально готувалися видавництвами до друку відповідно до затверджених планів, що були доступними для покупців практично в кожному книжковому магазині;

• системна й надійна доставка замовлених накладів у провінцію через мережу власних складів і власним транспортом.

Проте, поряд з перевагами, ця система  мала й свої недоліки. Серед найголовніших  виділимо такі:

• громіздкий управлінський апарат, який з роками розростався;

• чітка ідеологічна спрямованість тематичної палітри видань, що з настанням дозованої комуністичною партією епохи гласності й перебудови все менше задовольняла потреби читачів;

• ігнорування тих читацьких смаків і запитів, які виходили за межі "високоідейних" видань;

• монополізм та інертність у зборі замовлень;

• відсутність у видавництв (в умовах суворих лімітів на папір та інші поліграфічні матеріали) можливості вирішувати питання з додрукуванням накладів.

За планового й контрольованого  з боку правлячої партії ведення  ідеологічного й господарського життя країни така система, хоча й мала недоліки, однак могла існувати успішно. Проте як тільки захиталася сама партійно-радянська імперія, враз почала руйнуватися й система книго-розповсюдження.

Отже руйнацію налагодженої системи розповсюдження друкованої продукції спричинили передусім об'єктивні чинники. З-поміж них:

• помітний спад обсягів випуску друкованих видань;

• стрімке зростання собівартості українських видань;

• припинення бюджетного фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення бібліотечних фондів;

• низька платоспроможність населення;

• формування тематичної палітри книг не кабінетними чиновниками і навіть не видавцями, а ринком.

Однак існували й суб'єктивні  причини, через які такий процес руйнації налагодженої упродовж тривалого часу системи книгорозповсюдження виявився особливо болісним, і не лише для працівників видавничо-поліграфічної галузі. Згубні наслідки цього процесу гостро відчуваються ще й сьогодні. До суб'єктивних причин можна віднести такі:

• політична заангажованість й економічна недалекоглядність українських законодавців, які створили вкрай несприятливе правове поле для національного друкованого продукту (обкладена найвищими в світі податками, про що йшлося в першій темі, українська книга не витримала масованого наступу дешевого російськомовного друкованого продукту з північної країни);

• бездумне перепрофілювання й розпродаж місцевими чиновниками в обласних і районних центрах більшості книжкових магазинів, що перебували в комунальній власності, грошовитим бізнесменам під офіси та "бу-тики" із торгівлі заморськими товарами.

Таким чином, своєрідну  шокову терапію пережили численні працівники і книгорозповсюджувальних організацій, і видавництв. Останнім довелося не лише терміново опановувати справу, якою вони досі не займалися, — продажем своєї продукції, а й ініціювати створення на уламках зруйнованої мережі нової системи дистрибуції друкованих видань, зорієнтованої на ринок.

 

 

Складові системи  продажу друкованих видань у ринкових умовах

 

Аналізуючи тенденції  українського видавничого ринку, можна  з певною часткою оптимізму ствердити, що найгірші часи для нього залишилися позаду. Розмаїта за своєю структурою книговидавнича система стає самодостатнім  учасником ринкових перетворень у державі. Виживши в складних умовах, вона поступово набирає сили і на такому важливому напрямку, яким є створювана власними силами і з участю зацікавлених партнерів мережа продажу друкованих видань.

Складовими цієї фактично новоутвореної мережі, процес формування якої ще не закінчився, стали передусім:

• відділи маркетингу видавництв;

• книжкові магазини різних форм власності;

• книготорговельні фірми;

• дрібнооптові гуртові книготорговельні підприємства;

• лотки й кіоски з продажу друкованої продукції;

• інтернет-магазини;

• книжкові базари;

• книжкові ярмарки;

• книжкові клуби;

• прямий продаж без посередників;

• фізичні особи-книгоноші;

• книжкові відділи в непрофільних торговельних підприємствах;

• відділи "книга-поштою" при фахових періодичних виданнях.

 

У західному світі  продаж друкованої продукції через  Інтернет-сайти видавництв чи книгорозповсюджувальних  фірм з року в рік невпинно зростає. Так, за даними щорічного опитування, яке проводить американський  видавничий тижневик "Publisher Weekly", більшість респондентів серед найзручніших форм купівлі книг виділяють саме такі послуги "всесвітньої павутини".

У сусідніх з нашою  країною Польщі та Росії цей сегмент  книжкового ринку стрімко розвивається. Скажімо, в Росії вже на початок  нового тисячоліття понад 300 видавничо-книготорговельних фірм реалізовували свою продукцію через мережу Інтернет. Найпотужніший віртуальний книжковий магазин вдалося створити лідеру російського видавничого ринку торговому дому "Библио-Глобус". Книжковий асортимент, розміщений на двох потужних web-сайтах (один — для внутрішнього ринку, другий — для міжнародного) складав близько 50 тисяч назв книг практично з усіх тематичних розділів. Відправка книг, замовлених через ці сайти, здійснюється не лише в Росію, айв інші країни світу.

Окрім випадків роздрібної торгівлі книгами у видавництві  посередництвом маркетингових відділів, добре зарекомендували себе й такі форми продаж без посередників:

• під час публічних презентацій;

• за адресними списками;

• за телефонними номерами.

Головною перевагою цих форм є безпосереднє спілкування видавця з покупцем, нижча вартість видання для покупця. Щодо останньої форми, то вона потребує особливо ретельної підготовки до таких розмов менеджера з продаж.

Аби уникнути зниження ефективності заходу, варто подбати про процедуру самотренінгу, попереднє формулювання ключових питань для розмов.

Раніше висиланням замовлених книг поштою займалися спеціалізовані книжкові магазини системи "Укркниги". Певний період цієї справою в Україні  ніхто не займався. Нині ця форма торгівлі пожвавлюється. Ініціативу перехопили фахові періодичні видання. З-поміж них — "Книж-ник-ревю", "Книжковий клуб". Окрім того, на сторінках цих та інших видань періодично вміщуються прайси й зазначаються ціни на пересилку видань, які здійснюють самі видавництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерело: Тимошик  М.К. : "Книга для автора, редактора, видавця", - Київ, 2006. Розділ 20, С. - 379-383.