Євробонди як інструмент залучення інвестицій

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Становлення та еволюція еврооблігацій, як інструменту залучення інвестицій

2. Поняття еврооблігацій як інструменту залучення інвестицій, переваги та недоліки

3. Розвиток ринку єврооблігацій в Україні

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Залучення іноземних інвестицій залишається на сьогодні актуальним для багатьох країн, ринкова економіка яких перебуває в стані розвитку. Залучення інвестицій для потреб компаній є наслідком появи нових можливостей на внутрішньому та зовнішньому ринках, які вимагають значних капіталовкладень. При цьому все більше уваги приділяється використанню найбільш оптимальних шляхів залучення іноземних інвестицій. Одним із таких шляхів є власне випуск і продаж єврооблігацій.

Перебування внутрішніх фінансових ринків України на стадії активного формування інфраструктурних елементів та інституційного наповнення не дозволяє адекватно задовольнити потреби економіки у довгострокових фінансових ресурсах, які необхідні для масштабного переоснащення виробництва великих промислових підприємств, реалізації інфраструктурних проектів чи розвитку відносно нових форм господарської діяльності. Тобто сучасний стан внутрішніх ринків капіталу створює передумови для збільшення уваги, особливо великих корпорацій національного масштабу до зовнішніх, міжнародних ринків, зокрема до єврооблігацій. Іншим фактором, вплив якого найчастіше має вирішальне значення для обрання варіантів організації запозичення, виступає вартість залучення капіталу. Необхідно зазначити, що відповідні, наведені вище, обставини, які зумовлюють зростання уваги вітчизняних компаній до варіантів залучення інвестицій із зовнішніх ринків, виступали у 1950-х роках передумовою розвитку ринку єврооблігацій в світі.

Отже, метою даної роботи є проведення аналізу еволюції характерних властивостей єврооблігацій для дослідження природи цінного паперу, особливостей впливу на них певних обставин та кон’юнктурних особливостей ринкового середовища в минулому, визначення терміну «єврооблігації» та окреслення переваг і недоліків їх використання, а також дослідження розвитку ринку єврооблігацій в Україні.

1. Становлення та еволюція еврооблігацій, як інструменту залучення інвестицій

Динамічний розвиток ринку єврооблігацій був обумовлений перш за все двома фундаментальними факторами: з одного боку з розвитком глобалізації почали з’являтися багатонаціональні й транснаціональні компанії – що суттєво збільшило попит з їх сторони на позичковий капітал, з іншого – зі зростанням доходів з відносно нових джерел (наприклад, доходи від нафтової промисловості) та накопиченням резервів країн, що розвиваються, виникала необхідність у низько ризиковому ліквідному інструменті, який би задовольнив нових, перш за все інституційних, інвесторів за своїми обсягами.

Європейські корпорації значну увагу приділяли можливості фінансування за рахунок облігаційних позик на ринку США, де відсоткові ставки, внаслідок істотно менших втрат, завданих другою світовою війною, були нижчі за європейські. Інструментом залучення коштів з-за кордону стали іноземні облігації, розміщення яких здійснювалось на зовнішніх для емітента ринках, у відповідній валюті такого ринку. Проте, низькі відсоткові ставки у доларах робили привабливими і випуски облігацій в доларах для обігу поза межами США (що і призвело до появи в майбутньому нового інструмента на міжнародному ринку позичкових капіталів – єврооблігацій). Іншим стимулом для розвитку ринку єврооблігацій стала наявність обмежень на діяльність суб’єктів ринку позичкового капіталу в межах національних кордонів.

Наведені обставини середини 60-х років двадцятого століття створили передумови до стрімкого розвитку ринку єврооблігацій.

Існує декілька поглядів на визнання першого випуску єврооблігацій: найбільш поширена точка зору – перша емісія була розміщена у 1963 році, емітент цінних паперів – італійська будівельна компанія Concessione e Construzioni Autostrade. Проте існують й інші точки зору на визначення першої емісії: Дж. Фредерик и Р. Фішер вважають першим емітентом єврооблігацій Португальську нафтову компанію «Sacor» (здійснила розміщення у 1961 році); Мендельсон М.С. вказує на необхідність вважати першим випуск єврооблігацій Бельгійською нафтовою компанією Petrofina S.A. у 1957 р.

Різниці у визначеннях першої емісії єврооблігацій полягають у оцінці характеристик, емітованих наведеними компаніями, цінних паперів та, відповідно, їх співвідношення з класичними ознаками єврооблігацій. Оскільки запозичення на ринку Сполучених Штатів призводили до суттєвого відтоку капіталу, в США було запроваджено податок для вирівнювання відсоткових ставок за позичковий капітал (Interest Equalization Tax), який збільшував вартість придбання довгострокових іноземних облігацій на 15% – тобто на 1-1,5% річних для емітента. Податок був відмінений у 1970-х роках через лібералізацію валютного законодавства Європи, в результаті чого ринки почали вільно взаємодіяти і виникла необхідність у скасуванні обмежень для руху капіталу.

Зі зростанням вартості нафти на міжнародному ринку, відбувався ріст капіталів – який призводив до необхідності розвитку надійних, довгострокових та значних за обсягами інструментів фінансового ринку – як наслідок, протягом 1975-1979 років ринок єврооблігацій зріс у 2 рази.

Іншим важливим етапом становлення ринку єврооблігацій – як альтернативі синдикованим кредитам стали у середині 1980 років кризи Латиноамериканських держав. Крім того, значний внесок у спрощення виходу країн, що розвиваються, на міжнародний ринок цінних паперів зробила схема реструктуризації боргів Бреді, за якою для реалізації реструктуризації боргу необхідно узгодити програму дії уряду країни з Міжнародним валютним фондом (Structural Adjustment Program). Програма дій має пропонувати інвесторам (власникам «проблемних боргів») обмін коротко- та середньострокових боргових інструментів на довгострокові облігації, деноміновані, як правило, у валюті країни з числа G7 («великої сімки»), котрі частково забезпечені цінними паперами уряду США (US T-Bills), при цьому відбувається часткове списання заборгованості (до 50%).Лібералізація валютних відносин дозволила, створюючи інвестиційні портфелі, диверсифікувати їх за валютними ризиками, що вимагало розвитку якісно нових інструментів фінансово ринку – якими стали єврооблігації. Розвиток ринку призводив до урізноманітнення якісних характеристик єврооблігацій. Поступово почали змінюватися у широкому діапазоні строки запозичення, з’явилися облігації з плаваючою ставкою та вбудованими опціонами.

Зі зростанням ринку проходив процес спрощення виходу на нього відносно невеликих компаній. Одночасно з цим відбувалося зростання кількості значних за розмірами (понад 2-3 млрд. дол. США) емісій, розвиток яких пов’язаний зі зростанням попиту інвесторів на якісні кредитні ризики з одного боку і спробами використання періоду низьких ставок емітентами (здебільшого ТНК) з іншого.

Відзначимо, що ускладі Радянського Союзу здійснення запозичень через емісію єврооблігацій належало до компетенції «Внєшторбанку» СРСР, який у період з 1988 до 1990 рр. здійснив 8 емісій обсягом 1,674 млрд. дол. США.

Таким чином, переваги єврооблігацій як інструменту довгострокового залучення фінансових ресурсів, використовувались Радянським Союзом достатньо широко, проте необхідність формування власного інвестиційного іміджу унеможливили використання Україною як суверенним боржником попереднього досвіду [1].

З розвитком ринку єврооблігацій проходило формування його інфраструктурних елементів. У 1969 році було створено Асоціацію дилерів міжнародних облігацій (Association of International Bond Dealers), котра у 1992 році отримала назву International Securities Market Association (ISMA). До її функціональних завдань належало регулювання діяльності учасників ринку єврооблігацій (розробка правил торгівлі, типових договорів купівлі-продажу, регламентація вирішення спорів, навчання та сертифікація фахівців ринку тощо).

Оскільки значна частина угод з єврооблігаціями укладається у Лондоні, законодавство Великобританії відіграє важливу роль у регулюванні правовідносин на ринку. Відповідно до нормативно-правової бази Великобританії ISMA – водночас спеціалізована біржа і Рада з цінних паперів та ф’ючерсів (SFA – міжнародна саморегульована організація). Професійні учасники ринку єврооблігацій, які провадять свою діяльність у Лондоні, зобов’язані дотримуватись вимог двох органів: Управління з цінних паперів та інвестицій (SIB – Securities and Investment Board) та вже згаданої вище Ради з цінних паперів та ф’ючерсів (SFA), тобто ISMA. З 1984 року розпочала свою діяльність інша установа – International Primary Market Association (IPMA) – асоціація професійних учасників ринку (інвестиційних банків, керуючих фондами, дилерів), які виступають як менеджери. До головних напрямків діяльності установи належать розробка та впровадження правил, які стосуються механізму розміщення єврооблігацій, та стандартизація документів.

У липні 2005 року внаслідок завершення злиття International Primary Market Association (IPMA) та International Securities Market Association (ISMA) регулювання ринку єврооблігацій здійснює International Capital Market Association (ICMA) [5].

2. Поняття еврооблігацій як інструменту залучення інвестицій, переваги та недоліки

Залучення іноземних інвестицій залишається на сьогодні актуальним для багатьох країн, ринкова економіка яких перебуває в стані розвитку. Україна не є винятком. Залучення інвестицій для потреб українських компаній є наслідком появи нових можливостей на внутрішньому та зовнішньому ринках, які вимагають значних капіталовкладень. При цьому все більше уваги приділяється використанню найбільш оптимальних шляхів залучення іноземних інвестицій. Одним із таких шляхів є власне випуск і продаж єврооблігації.

Важливість зовнішніх джерел фінансування підвищується відсутністю достатнього кола внутрішніх інвесторів (недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, інститутів спільного інвестування тощо), які поки що перебувають в стадії активного розвитку та на сучасному етапі не володіють достатніми активами для здійснення вищезазначених завдань.

Таким чином, проблема визначення терміну та характерних особливостей єврооблігацій дозволить підвищити ефективність їх використання як інструменту залучення інвестицій.

Законодавство Європейського союзу визначає єврооблігації у широкому сенсі — як цінні папери, які обертаються на ринку і задовольняють низку вимог:

                       андеррайтером цих цінних паперів має виступати синдикат, який складається з як мінімум двох членів, що мають зареєстровані офіси в різних країнах;

                       цінні папери пропонуються у значних обсягах в одній або декількох країнах, відмінних від країни емітента;

                       первинна підписка на єврооблігації може бути здійснена виключно через кредитні чи інші фінансові установи.

Єврооблігації – основний різновид (більше 90 %) так званих “європаперів” (єврооблігації та різні види комерційних паперів). Це середньо- і довготермінові облігації, випущені корпоративними емітентами або федеральними урядами, і розміщені за допомогою міжнародних андеррайтерів (найчастіше, синдикату міжнародних банків), які беруть перед емітентом зобов’язання розмістити цінні папери на міжнародних ринках за межами країни емісії, а також країни, у валюті якої єврооблігації були номіновані [7].

Проводячи класифікацію світових ринків облігацій, Ф.Дж. Фабоцци наголошує на доцільності використання терміну глобальна облігація — як боргового зобов'язання, яке одночасно розміщується на ринках декількох країн [6]. А російські вчені І.А. Никонова, С.Е. Нохрін, А.В. Шаталов та українські автори С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна, О.А. Устенко, С.І. Юрій визначають єврооблігації як боргові цінні папери, що випускаються державними органами і корпораціями та мають номінал виражений в іноземній валюті — тобто відмінність валюти номіналу єврооблігації від валюти ринка країни, у межах якої здійснюється реалізація емісії (її частини), не є обов’язковою.

Виходячи із зазначених визначень і особливостей функціонування сучасного ринку єврооблігацій, найбільш раціональним буде таке визначення: єврооблігація — емісійний борговий цінний папір на пред’явника, який обертається на зовнішніх для емітента ринках, як правило, у значних (понад 100 млн дол. США) обсягах і на довгостроковій основі, деномінований у валюті відмінній від національної валюти емітента, розміщення якого здійснює міжнародна фінансова установа (інвестиційний банк) або група (синдикат) таких установ [2].

Єврооблігації, випущені в доларах, мають назву євродоларових облігацій, а випущені в ієнах – євроієнових. Крім того, на світовому ринку цінних паперів поширений азійський різновид єврооблігацій – так звані “дракон бонд” (dragon bond), вперше випущені в 1991 р. Азійським банком розвитку. Ці облігації мають лістинг на азійських біржах (в Сінгапурі, Тайвані або Гонконгу) і призначені для розміщення на азійському ринку.

Більшість єврооблігацій мають термін погашення від 3 до 20 років, а їх номінальна сума невелика. Оскільки такі облігації поширюються в різних країнах, важливе значення має їх номінованість у конвертованій валюті. Вид валюти не має принципового значення (євро, долари, інша валюта), як і публічність емісії. Однак на практиці єврооблігації номіновані переважно в євро – 58 %, доларах США – 25 %, фунтах – 10 %, ієнах – 5 %. Частка інших валют невелика [7].

Передумовою для виходу на ринок єврооблігацій є отримання кредитного рейтингу одного з всесвітньовизнаних рейтингових агентств (наприклад, «Standard & Poors» або «Moody’s Investors Service»), що є дуже важливим, оскільки рівень рейтингу визначає здатність емітента своєчасно розрахуватися за борговими зобов’язаннями, а також ризики інвесторів при інвестуванні власних коштів. Сам факт позитивного рейтингу країни значно розширює можливості щодо залучення інвестицій, підвищує ліквідність облігацій країни як суверенного емітента, а також облігацій муніципальних та корпоративних емітентів цієї країни. Принаймні потенційні інвестори можуть орієнтуватися на оцінку незалежних і неупереджених експертів щодо платоспроможності того чи іншого емітента. Рівень рейтингу визначає відсоткову ставку за єврооблігаціями – чим нижчий рейтинг, тим вища ставка дохідності за єврооблігаціями, і навпаки.

У кредитному рейтингу для класифікації використовується буквенні позначення А, В та С. Рейтинг присвоюється у вигляді букв та знака «+» чи «-». Так найвищий показник рейтингу позначається ААА. Далі йдуть АА+, АА-, А+, А, А-. Країни із середнім показником рейтингу позначаються буквами В: ВВВ, ВВ+, ВВ-, В+, В, В-. Низький рівень показників рейтингу позначається буквами С: ССС, СС+, СС-, С+, С, С- [3].