Роль іноземних інвестицій в економіці України

Таким чином, інвестиційний проект допомагає реально оцінити ідею, внести її в документацію, усвідомити її, визначити її ефективність та "вузькі" місця і нарешті керувати процесом реалізації інвестиційного проекту. 

У практиці індустріальне розвинених країн уся багатоманітність проектів класифікується за різними типами та ознаками.

Залежно від масштабу та вартості проекти поділяються на великі, середні та дрібні. Великі проекти мають стратегічний характер, являють собою принципово нові об'єкти вартістю більше 2 млн. доларів. Середні проекти мають вартість від 300 тис. доларів до 2 млн. доларів. До них можна віднести міжрегіональні, регіональні проекти, а також окремі проекти, розроблювані на рівні корпорацій, компаній. Дрібні проекти звичайно мають вартість менше 300 тис. доларів.

За тривалістю реалізації проекти поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Строк реалізації короткострокових проектів не перевищує 1 року, середньострокових - 1—2 років. Довгострокові проекти реалізуються протягом 3-5 років.

За видами проекти поділяються на:

1) проекти із затвердженими фондами (затвердженим фінансуванням), що перебувають на тій або іншій стадії будівництва, але не закінчені;

2) проекти з несхвальним фінансуванням, які, у свою чергу, поділяються на:

а) ті, що залежать від самих корпорацій (рішення про інвестування приймається керівництвом корпорації);

б) ті, що залежать від споживача (фінансування відкривається тільки в тому випадку, якщо корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції). 

Залежно від класу проекту виділяють - мегопроекти, мульти-проекти та монопроекти. 

Мегопроекти - це цільові програми, що містять множину взаємопов'язаних проектів, об'єднаних загальною метою, виділеними ресурсами та обмежених часом їх виконання. Такі програми можуть бути міжнародними, національними, міжгалузевими, галузевими. Як правило, програми формуються, підтримуються та координуються на верхніх рівнях управління: державному, республіканському (Крим), обласному, муніципальному та ін.

Мультипроекти - це проекти, здійснювані в організаціях та підприємствах (фірмах). Вони пов'язані з визначеною концепцією та напрямком стратегічного розвитку організацій і підприємств (фірм) на перетворення їх у прибуткові, фінансово стійкі, ефективно функціонуючі фірми та компанії.

Монопроекти - це різні інвестиційні, інноваційні та інші проекти, що мають  визначену мету та обмеження у фінансах, ресурсах, часі, якості та потребують створення єдиної проектної команди. Залежно від змісту виділяють технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані проекти.

 

Таблиця 2.2. Класифікація інвестиційних проектів за нормою прибутку 
 

 

Ця класифікація є складовим елементом управління інвестиційним процесом корпорації. Важливу роль в інвестиційній політиці відіграє і часовий розподіл прибутку, коли залежно від фінансового становища корпорації у різні періоди керівництво задає різні норми прибутку. У цих цілях розробляються довгострокові плани капітальних вкладень для використання прибутку, нагромадженого у сприятливі періоди, в менш сприятливих умовах (для компенсації капітальних вкладень з низьким прибутком).

Норма прибутку від інвестицій різних класів проектів може коливатись залежно від можливості доступу корпорації до вигідних об'єктів протягом різних періодів. Тому встановлюються межі коливання норми прибутку. Нижня межа - це той мінімальний рівень, нижче якого норма прибутку не повинна падати, незалежно від того, який очікуваний обсяг прибутку від проекту та які фінансові ресурси корпорації. Окрім мінімальної норми прибутку, звичайно встановлюється на досить тривалий період (5-10 років) також стандартна (нормальна) норма прибутку, прийнятна для корпорації.

Мінімальна  норма прибутку, вказана у таблиці 2.2., розраховується виходячи з рівня прибутковості цінних паперів, ставок по довгостроковому кредиту і т. ін., оскільки вкладення інвестицій у цінні папери, банківські операції є альтернативою інвестиційних проектів виробничого характеру.

Необхідно зазначити, що мінімальна норма прибутку зростає зі збільшенням ступеня інвестиційного ризику та може сягати дуже високого рівня для венчурних (ризикових) проектів (25% і більше).

Окрім наведених елементів, економічний механізм повинен, по можливості, враховувати також екологічні та соціальні вимоги й одночасно передбачати систему субсидій, цільових дотацій, штрафних санкцій, покликаних відігравати стимулюючу або стримуючу роль для тих чи інших видів інвестицій.

 

4. Міжнародний рух капіталів  та інвестицій

1. Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій

Міжнародний рух капіталів  – це розміщення та функціонування капіталу за кордоном, передусім з метою цього самозростання, хоч і не тільки для цього. У цьому значенні слово “капітал” вживається у множині, щоб підкреслити, що рух капіталу між сторонами не однобічний і що в цьому русі бере участь капітал найрізноманітніших форм та видів.  

Класификация  форм міжнародного руху капіталів відображає різні боки цього  процесу. Капітали вивозяться, ввозяться та функціонують за кордоном: 

1. У формі  приватного та державного капіталів, залежно від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями та компаніями.

 

2. У грошовій та товарній формах. Вивозом капіталу можуть бути машини та обладнання, патенти та “ноу-хау”, якщо вони вивозяться за кордон як вклад у статутний капітал фірми, що там утворюється чи купується. Іншим прикладом можуть бути товарні  кредити.

 

3. У короткостроковій та довгостроковій формах.

 

4. У позиковій та підприємницькій формах. Капітал у позиковій формі приносить його власникові доход переважно у вигляді відсотка по вкладах, позиках та кредитах. Капітал у підприємницькій формі приносить доход переважно у вигляді прибутку.

 
 

Обсяг функціонуючого за кордоном капіталу величезний. Тільки обсяг накопичених у світі  прямих інвестицій до 1993 р. становив  2,0 трлн. дол.

Постсоціалістичні, соціалістичні країни та країни, що розвиваються, навіть такі великі, як Росія, Китай, Індія, Україна, є другорядними учасниками міжнародного руху капіталів. Ввезення капіталу помітно росте тільки у найбільш динамічних (Сінгапур, Таїланд, Китай, Турція) та найбільш перспективних з них (Росія, Туркменистан, Узбекистан, Україна).  

Центр ООН по транснаціональних  корпораціях виділяє  чотири найбільш типові у світі випадки  прямих капіталовкладень, пов`язаних з організацією виробництва товарів  та послуг у зарубіжній країні:

1. Підприємницька діяльність за кордоном здійснюється тому, що ввезення деяких товарів та послуг у зарубіжну країну неможливе або ускладнене через різні обмеження або через властивості цих товарів і особливо послуг (де часто єдиний спосіб продати послугу покупцеві – це надати послугу на місці).
2. Торгівля з іншою країну ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів та послуг на місці виявляється дешевшим, ефективнішим способом обслуговування цього зарубіжного ринку, наприклад, через економію на транспортних витратах.
3. Країна прикладення підприємницького капіталу виявляється найдешевшим місцем виробництва товарів та послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи й ринки країни походження інвестицій.
4. Замість нарощування виробництва на батьківщині з метою подальшого експорту виробництво налагоджується за кордоном передусім з тієї причини, що для деяких видів продукції, особливо технічно складних, важливі післяпродажне ослуговування, консультаційні та інші послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку. У цьому випадку мати власне виробництво в зарубіжній країні виявляється більш вигідно, ніж організувати там чисто збутову фірму, і, тим паче, ніж збувати продукцію через посередників.

 

В Україні до цього часу основною формою участі іноземного капіталу в економіці є створення спільних підприємств. Їх кількість поки що невелика й реалізація товарів і послуг, що виробляються ними, на внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а тому серйозно вплинути на економіку України вони поки що не можуть. Хоча вже існують і досить переконливі приклади їх  фіктивності та прибуткової діяльності. У цілому ж іноземний капітал в Україні робить поки що дуже обережні кроки. 
 
 
 

  

 

3. ПРІОРИТЕТНІ СФЕРИ, ЗОНИ ТА ОБ'ЄКТИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

 

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження  втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.