Регіональна інвестиційна політика

соціально-психологічні

організаційні

інформаційні

 

Рис. 1. Структура механізму  реалізації інвестиційної політики регіону

 

Перший блок – це основні фактори, від яких буде залежати зміст регіональної інвестиційної політики та, відповідно, механізм її реалізації. До них відносяться: 1) інвестиційний клімат у регіоні; 2) показники формування інвестиційного потенціалу регіону; 3) рівень інвестиційних ризиків; 4)  фактори внутрішнього й зовнішнього впливу. Перші головним чином пов'язані з об'єктивно обумовленими регіональними особливостями економіки, які у свою чергу визначають комплекс природно-географічних, історичних, демографічних і інших факторів. Фактори зовнішнього впливу пов'язані із впливом умов діяльності, обумовлених чинним законодавством і загальнодержавною економічною й інвестиційною політикою.

Другий блок представляє  безпосередньо етапи формування інвестиційної політики: 1) визначення цілей і головних пріоритетів інвестиційної політики; 2) формування регіональної інвестиційної програми; 3) розробка принципів механізму реалізації регіональної інвестиційної  політики. Цілі та пріоритети регіональної інвестиційної політики залежать від цілей і завдань загальної соціально-економічної політики конкретного регіону.

Третій блок механізму  реалізації інвестиційної політики повинен складатися з коштів, за допомогою яких передбачається досягнення мети такої політики. Чинниками цього  блоку є комплекс застосовуваних методів керування (економічна, адміністративних, соціально-психологічних) і система забезпечення його дії (правового, організаційного, інформаційного).

Під механізмом реалізації регіональної інвестиційної політики необхідно розуміти сукупність методів і систем, що забезпечують їхня дія, за допомогою яких органи державного керування впливають на учасників інвестиційного процесу з метою рішення першочергових завдань соціально-економічного розвитку регіону.

До числа головних цілей  функціонування розглянутого механізму  відносяться: мобілізація інвестиційних  ресурсів у регіоні; формування інвестиційних  потоків і напрямок їх у сектори  й галузі економіки, де забезпечується найбільша ефективність від вкладень; підвищення ефективності використання інвестицій; підвищення інвестиційної активності в регіоні.

Функції, які покликаний виконувати даний механізм, полягають  у: впорядкуванні відтворювального процесу за допомогою формування сприятливого інвестиційного середовища й відповідної системи державного регулювання; реалізації інвестиційного потенціалу території; формуванні мотиваційного механізму процесу інвестування; зниженні можливого або очікуваного протиріч економічних інтересів суб'єктів, що беруть участь [6, с.185].

Зміст поняття механізму реалізації інвестиційної політики в регіоні, що, можна охарактеризувати як процес концентрації й мобілізації інвестиційних ресурсів, організації контролю за їхнім ефективним використанням, вироблення регулюючих впливів, спрямованих на посилення позитивних тенденцій і інвестиційній сфері й ослабленні негативних [2, с.54]. Таке розуміння даного механізму дозволяє виділити основні його структурні складові у вигляді окремих блоків, кожний з яких має самостійне розуміння й значення, реалізоване в різних формах і за допомогою різноманітних методів.

Таким чином, особливістю  механізму реалізації регіональної інвестиційної політики є його спрямованість  на узгодження інтересів всіх сторін, що беруть участь, тому важливе місце  в структурі розглянутого механізму  займає мотиваційний блок, що забезпечує взаємодію учасників інвестиційного процесу не тільки між собою, але й із зовнішнім середовищем. У загальному виді представлені інтереси учасників інвестиційного процесу в регіоні. При цьому було відзначено, що може мати місце протиріччя інтересів, тому важливо встановити повний спектр рушійних мотивів.

 

 

 

3. Проблеми регіональної інвестиційної політики України

 

Сучасний стан процесу  інвестування в Україні переживає  кризу. Істотний диспропорційний соці – ально-економічний розвиток регіонів країни не дає можливість проведення єдиної ефективної державної політики соціально-економічних перетворень. Основний обсяг інвестицій припадає на 8 – 9 регіонів і лише менше третини на інші 15 – 16 [4, с.90]. Цей фактор збільшує економічну роздробленість, що, у свою чергу, збільшує загрозу регіональних криз. Тому перед державою стоїть першочергова необхідність переглянути напрям політики регіонального розподілення інвестицій, яка повинна бути направлена на покращення рівня життя населення, підвищення ефективності функціонування підприємств різних форм власності.

Слід  наголосити, що сьогодні банківська система  України сформувалась досить нерівномірно щодо регіонів. Головні офіси переважної частини банків розміщені в столиці та, частково, у найбільших промислових центрах. Більшість регіонів задовольняються наявністю філій та відділень цих банків, а тому й їх інвестиційна діяльність на місцях обмежена.

У той  же час, принципово важливим є той  факт, що багато українських приватних  вкладників психологічно готові забезпечувати фінансування реконструкції галузей матеріального виробництва. Численні опитування серед банкірів і фінансистів підтверджують їх готовність вкладати кошти у виробничі галузі. Це свідчить, що спекулятивний етап розвитку українського фінансового капіталу завершується (у будь-якому разі тут настав корінний перелом на користь здорової конкуренції).

Вважаємо, що в найближчий час для вітчизняних  і закордонних інвесторів в Україні та її регіонах найбільш привабливими будуть, з одного боку, ті галузі господарства, які здатні дати максимально швидку окупність капіталовкладень, а з іншого – галузі, найбільш перспективні з точки зору науково-технічного прогресу, впровадження досягнень науки і техніки.

Але регіональні  органи управління, за нашим глибоким переконанням, повинні займати місце  приватних інвесторів (не покладатися  на інших) у тих галузях господарства регіону, де одержання високого рівня прибутку ускладнене або взагалі неможливе, особливо в галузях і на підприємствах, соціально важливих для регіону.

У зв’язку  з обмеженістю вільних фінансових ресурсів, державна (регіональна) інвестиційна політика повинна носити селективний характер і передбачати наступні головні напрями її реалізації:

- стимулювання накопичення й формування інститутів, що сприяють підвищенню ефективності інвестицій;

- регулювання процесу згортання збиткових і неефективних виробництв (а не їх масова збанкрутілість);

- бюджетна підтримка галузей, що створюють систему життєзабезпечення регіону в цілому, у випадку погіршення їх фінансового стану через невигідність вкладень коштів у них для приватних (комерційних) інвесторів;

- державна підтримка проектів і виробництв, які здатні зберегти і розвивати науково-технічний потенціал регіону й України в цілому як основу конкурентоспроможності продукції підприємств і організацій на українському й закордонному ринках [1, с.31-32].

Усе вищезазначене дозволить  підвищити інвестиційну привабливість  регіонів, збільшити ефективність функціонування економіки регіонів та країни в цілому та покращить рівень життя населення.

 

 

Висновок

 

На регіональному рівні  важливе значення має закріплення  фінансової бази інвестиційної діяльності у вигляді довгострокових стабільних нормативів. Доцільно перейти до середньострокових нормативів, розрахованих на 3-5 років, що забезпечувало б високу стабільність фінансів.

Для активізації інвестиційної  діяльності на рівні регіонів може бути використаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляється до регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал у проекти з відповідним регіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні, стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Досить істотним є розмежування функцій у сфері інвестицій між регіональним і місцевим рівнями. Важливо визначити, які інвестиційні завдання вирішуються на регіональному і місцевому рівнях та за рахунок яких джерел фінансування, що має бути закріплено відповідними нормативами. Це необхідно для підвищення ролі як регіонального, так і місцевого самоврядування.

 

Список використаної літератури:

 

1. Долішній М. І. Актуальні завдання регіональної політики України в сучасних умовах /М. І. Долішній // Регіональна економіка.– 2004.– №3.– С.16–32.
2. Гудзь М.В. Інвнстиційний механізм реалізації політики регіонального розвитку/М.В. Гудзь// Актуальні проблеми економіки .– 2010.– №6.– С.52-68.
3. Марцин В.С. Координація інвестиційної діяльності в регіонах в умовах глобалізації / В.С. Марцин // Актуальні проблеми економіки.– 2009. – №11. – C. 159-167.
4. Олександренко І.В. Оцінка інвестиційного потенціалу регіонів / І.В. Олександренко // Регіональна економіка. – 2009. – №3. – C. 80-91.
5. Сабадаш В.В. Теоретико-методичні підходи до оцінки потенціалу джерел внутрішнього інвестування у розвиток регіону / В.В. Сабадаш, М.М. Ковальчук // Механізм регулювання економіки. – 2008. – №3. – С. 137-150.
6. Харламова А.А. Ефекти конвергенції/дивергенції в інвестиційному кліматі регіонів України / А.А. Харламова // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №6. – С. 183-190.