Правова охорона комерційного найменування

План 
 

1. Проблемні аспекти використання комерційних найменувань.

    1.1 Відсутність визначення поняття «комерційне найменування».

2. Право власності на комерційне найменування.

    2.1 Комерційне найменування чи торговельна марка?

    2.2 Реєстрація найменування.

3. Правова охорона комерційного найменування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Проблемні аспекти використання комерційних найменувань.

Термін «фірмове найменування юридичної особи» або  скорочено «фірма» вживається у  господарських відносинах досить давно. До недавнього часу вимоги до «фірми» встановлювались Положенням про фірму (затверджене постановою ЦВК РНК СРСР від 22 червня 1927 р.; із набранням чинності новими ЦК та ГК України норми Положення про фірму не повинні застосовуватися). Однак Цивільний та Господарський кодекси України, що набули чинності з 1 січня 2004 р. (далі – ЦК і ГК), терміну «комерційне (фірмове) найменування» надали зовсім іншого змісту.Аналіз положень ЦК та ГК, що стосуються найменування юридичної особи та комерційних найменувань, свідчить, що ці найменування виконують різні функції і до них встановлюються різні вимоги, зокрема, щодо обов’язку мати найменування, суб’єктів, які можуть мати найменування, необхідності реєстрації, моменту виникнення права на найменування, умов надання правової охорони, можливості використання однакового найменування кількома суб’єктами господарювання, можливості відчуження. Так, щодо обов’язку юридичної особи мати найменування та комерційне найменування слід зауважити таке. Частини 1 та 3 ст. 90 ЦК встановлюють, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Водночас відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦК та ч. 1 ст. 159 ГК суб'єкт господарювання може мати комерційне найменування. Тобто він може мати таке найменування, а може виступати у господарських відносинах без такого найменування та використовувати лише своє найменування, під яким він зареєстрований. Законодавство України не визначає зв’язок чи тотожність найменування юридичної особи та його комерційного найменування. Ці найменування можуть як співпадати, так і відрізнятись одне від одного. Пропонуємо проаналізувати відповідні норми ЦК і ГК, оскільки їх застосування на практиці виявило певну недосконалість правового регулювання та неузгодженість їх положень.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.1 Відсутність визначення поняття «комерційне найменування».

На сьогодні законодавство України не надає визначення терміна «комерційне найменування». За новими кодексами, як і раніше за Положенням про фірму, одним з основних недоліків у правовому регулюванні відносин щодо набуття, здійснення і захисту прав на комерційні найменування є відсутність визначення зазначеного об’єкта права інтелектуальної власності або принаймні критеріїв, які б дозволяли відносити те чи інше позначення до комерційного найменування суб’єкта господарювання (див. Сопільняк В. Комерційне найменування: новели правового регулювання // www.yur-gazeta.com/oarticle/712.). Таке визначення необхідно внести або до ЦК, або до відповідного закону. Стаття 489 ЦК встановлює загальні критерії надання комерційному найменуванню правової охорони. Ними є наявність розрізняльного характеру комерційного найменування та відсутність оманливості комерційного найменування. Частина 3 ст. 33 ГК також встановлює, що використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що,виключає змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання. Будь-яких інших ознак, які б дозволяли стверджувати про можливість віднесення того чи іншого позначення до комерційного найменування, ЦК та ГК не містять. Вочевидь, такі ознаки мають бути наведені у спеціальному законі, яким регулюватимуться відносини щодо використання комерційного найменування. Так, за проектом ЗУ «Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування» комерційними найменуваннями можуть бути позначення, що складаються із: зазначення організаційно-правової форми та позначення, що є розпізнавальною частиною цього комерційного найменування; зазначення характеру діяльності юридичної особи та позначення, що є розпізнавальною частиною цього комерційного найменування; найменування юридичної особи. Деякі судові експерти (див. Сержанова Т. Фірмові «фірми» в Україні // www.intelect.org.ua/index.php) стверджують, що структура комерційного найменування складається з двох відносно самостійних частин. Одна частина містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності. А в деяких випадках – й інші характеристики. Друга (її можна назвати розпізнавальна) частина ділиться на обов’язкові й факультативні додавання. Обов’язковим додаванням є спеціальне найменування (умовне словесне позначення, власне ім’я, географічна назва тощо) підприємства, його номер або інше позначення, необхідне для відмінності одних підприємств від інших. Інші додавання на кшталт «універсальний», «центральний» тощо є факультативними й можуть не використовуватися. Крім того, у законодавстві України доцільно передбачити вимоги до самого найменування, зокрема до тих слів, з яких може складатись комерційне найменування. У цьому випадку доцільно врахувати досвід іноземних країн, зокрема Великої Британії. Так, її законодавство передбачає, що включення деяких слів до комерційного найменування особи можливо лише за умови дотримання певних вимог, приміром, отримання дозволу державного секретаря з питань торгівлі та промисловості. Виходячи з положень ст. 159 ГК, комерційні найменування можуть бути повними та скороченими. Однак ані ГК, ані ЦК не визначають, які комерційні найменування є повними, а які скороченими. Крім того, як наголошувалося, комерційне найменування може не співпадати з найменуванням юридичної особи. У деяких країнах, зокрема у Великій Британії, це закріплено законом.  
 
 

2. Право власності на комерційне найменування.

Комерційне найменування – це своєрідний «псевдонім» суб’єкта господарювання, що може їм використовуватися  для індивідуалізації власної підприємницької (господарської) діяльності. Причому цей «псевдонім», на відміну від найменування юридичної особи, може відчужуватися при продажу цілісного майнового комплексу, що використовується для ведення цієї діяльності. Саме ця можливість відчуження комерційного найменування, його переходу до іншого суб’єкта підприємницької діяльності і становить корінну відмінність між найменуванням юридичної особи і комерційним найменуванням. Ще одна важлива функція комерційного найменування, яка широко використовується за кордоном і не одержала втілення у кодексах, – можливість надання права на використання комерційного найменуванням іншим особам, що здійснюється, як правило, шляхом укладання договору франчайзингу (комерційної концесії). Однак в українському законодавстві не передбачена можливість надання права на використання комерційного найменування іншим особам (як це передбачено, приміром, у ст. 1027 ЦК РФ). Іншим важливим питанням, яке по-різному вирішується у ЦК та ГК, є коло суб’єктів, яким можуть належати права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Як наголошувалося, ч. 1 ст. 159 ГК встановлює, що «суб’єкт господарювання – юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування». Визначення поняття «суб’єкти господарювання» міститься у ст. 55 ГК, якими, є: господарські організації, тобто юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Тобто відповідно до ГК можливість (право) юридичної особи мати комерційне найменування не залежить від того, здійснює така особа підприємницьку діяльність чи займається некомерційною господарською діяльністю. Крім того, ГК надає можливість мати комерційне найменування також громадянину-підприємцю. Згідно із ч. 3 ст. 90 ЦК юридична особа, що є підприємницьким товариством (при цьому до підприємницьких товариств ЦК відносить господарські товариства та виробничі кооперативи (ст. 84)), може мати комерційне (фірмове) найменування. Таким чином, ЦК прямо пов’язує можливість юридичної особи мати комерційне найменування зі здійсненням такою особою підприємницької діяльності. Що ж до фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, то зі змісту ст. 90 ЦК не вбачається їх право мати комерційне найменування. Проте відповідно до ст. 51 ЦК до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб. Відтак, можна дійти висновку, що і ЦК не виключає можливості громадян-підприємців мати комерційне найменування.  

Не вирішеним  наразі лишається і питання, чи може суб’єкт господарювання мати кілька комерційних найменувань. За позитивної відповіді на таке питання різниця  між комерційним найменуванням  і торговельною маркою майже зникає, оскільки основна функція комерційного найменування – вирізнити одного суб’єкта господарювання з-поміж інших фактично зводиться до вирізнення його не загалом, а стосовно якогось виду діяльності. Фактично у такому разі комерційне найменування стає майже торговельною маркою, права на яку набуваються у результаті використання. А споживач при цьому, імовірно, буде введений в оману, позаяк вважатиме, що на ринку знаходиться не одне підприємство, а кілька. Доцільно також зазначити, що у ст. 1538 частини четвертої ЦК РФ (набула чинності 1 січня 2008 р.) це питання врегульовано більш жорстко: «Комерційне позначення може використовуватись правоволодільцями для індивідуалізації одного чи кількох підприємств. Для індивідуалізації одного підприємства не можуть одночасно використовуватись два чи більше комерційних позначення».  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Різний підхід відображений у ЦК та ГК щодо необхідності реєстрації комерційного найменування. Так, відповідно до частин 2 та 3 ст. 489 ЦК право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Водночас зі змісту ст. 159 ГК вбачається запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так, відповідно до ч. 2 вказаної статті суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше. Ця норма не узгоджується як із положеннями ст. 459 ЦК, так і з положеннями ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиною національного законодавства. Згідно із Паризькою конвенцією «фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака». Моментом виникнення в особи прав інтелектуальної власності на комерційне найменування є початок фактичного використання вказаного найменування. Тобто факт державної реєстрації юридичної особи під відповідним найменуванням і набуття нею прав на певне комерційне найменування не пов’язані між собою. Доцільно також зазначити, що законодавством та судовою практикою України не встановлені вимоги щодо мінімального використання комерційного найменування для надання йому правової охорони, натомість такі вимоги вироблені судовою практикою європейських країн. Викладене засвідчує, що на сьогодні правовідносини щодо комерційних найменувань в Україні врегульовані недостатньо, тож лишається багато питань, пов’язаних з реалізацією тих норм, які введені цими двома кодексами. Для врегулювання правовідносин у цій сфері необхідно прийняти спеціальний закон про охорону прав на комерційні найменування, на який неодноразово посилаються ЦК і ГК, та внести зміни до ЦК та ГК з метою їх узгодження. 
 
 

3. Правова охорона  комерційного найменування.

Стаття 489. 1. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. 
2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. 
3. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. 
4. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.1. Поняття "комерційне найменування" є новелою Цивільного кодексу України. Раніше законодавству України був відомий лише такий термін, як "фірмове найменування", який, між тим, теж не був законодавчо визначений у праві України. Принциповою відзнакою комерційного найменування від фірмового є те, що останнє може використовуватися лише юридичними особами, тоді як учасниками комерційної діяльності можуть бути, скажімо, і приватні підприємці без статусу юридичної особи. Тому поняття "комерційне найменування" за своїм змістом значно ширше, ніж така правова категорія, як "фірмове найменування". Остання співвідноситься з першою як частина і ціле. 
Комерційне найменування виконує здебільшого дві функції: дистинктивну, тобто дозволяє відрізнити одного учасника комерційної діяльності від іншого незалежно від того, які товари чи послуги вони реалізують та пропонують на ринку, та запобіжну, тобто не дає ввести в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Вимоги до найменування підприємства містяться в ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні". 
2. Охорона права інтелектуальної власності на комерційне найменування передбачає можливість реалізації заходів, визначених законом, за допомогою яких власник комерційного найменування може в разі необхідності забезпечити відновлення своїх порушених прав, припинити їх порушення та застосувати до порушника інші санкції. Правова охорона найменування, згідно з нормою цієї статті, здійснюється незалежно від того, зареєстровано воно чи ні, головне щоб комерційне найменування було дистинктивним. У даному разі це означає, що споживачі визнають найменування як посилання на специфічне комерційне джерело. З цієї позиції, зокрема, можна пояснити ситуацію, що зазначена у п. 4 даної статті, коли наявність в осіб однакових комерційних найменувань не вважатиметься протизаконною за умови, якщо споживачі товарів, які ці особи виробляють (реалізують), та послуг, які ними надаються, не будуть введені цим в оману. Приміром, це може статися, якщо підприємства діють на територіальне розмежованих ринках, або одна з фірм спеціалізується виключно на виробленні машинного обладнання, а інша, скажімо, напоїв. Таким чином, комерційне найменування, яке за своєю природою не здатне служити для розпізнавання учасника комерційного обороту, може отримати матеріальний захист тільки за рахунок того, що воно фактично асоціюється з позначеннями певної особи, тобто здобуло авторитет. 
Передумовою для захисту комерційного найменування є принаймні факт його незаконного використання в комерційному обороті. Для правової охорони комерційного найменування вирішальним є момент початку його використання, за допомогою якого у разі виникнення правової колізії можна буде виявити пріоритетність права інтелектуальної власності на комерційне найменування тієї чи іншої особи. Захист права на комерційне найменування може відбуватися як у рамках цивільно-правових правовідносин (позивний порядок), так і в адміністративному порядку через заяву до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень, яка подається в письмової формі з додаванням документів, що підтверджують порушення прав на комерційне найменування.