Перспективи іноземних інвестицій

    Зрівнювання у правах іноземних і вітчизняних  інвесторів було закріплено Законом  України „Про усунення дискримінації  в оподаткуванні суб'єктів підприємницької  діяльності, створених з використанням  майна та коштів вітчизняного походження” ^[16].

    Таким чином, на сьогодні основним законом, що регулює іноземні інвестиції є Закон  України „Про режим іноземного інвестування”. На відміну від попередніх законів він не надає значних пільг, але, разом з тим, чітко визначає процедури і гарантії інвестицій. Важливою складовою є врегулювання механізмів інвестування, заснованих на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільного виробництва, та інших видів спільної інвестиційної діяльності. Зазначені види інвестицій додатково регулюютьсяЗаконами України „Про концесії” ^[17] і „Про угоди про розподіл продукції” ^[18]. Однак треба враховувати, що ці закони регулюють насамперед діяльність, пов’язану з використанням природних ресурсів (видобуток і переробка корисних копалин), і для застосування у сфері оборонного виробництва необхідне їх додаткове опрацювання.

    Досвід  реалізації державної політики залучення  іноземних інвестицій свідчить про  тенденцію зрівнювання у правах іноземних і вітчизняних інвесторів і встановлення універсальних умов інвестиційної діяльності в різних сферах економіки. Виходячи з цього, інвестиції йдуть у галузі, які, по-перше, економічно привабливі, і, по-друге, – не мають додаткових обмежувальних бар'єрів. Оскільки оборонне виробництво в Україні не дає високих прибутків і має велику кількість неекономічних обмежень для приватного капіталу, прямі іноземні інвестиції в цій галузі знаходяться на нульовому рівні.

    На  сьогодні можна говорити про дві  принципові можливості зміни ситуації, що склалась з іноземним інвестуванням ОПК України: впровадження спеціального режиму інвестування і поліпшення загального інвестиційного клімату в оборонній промисловості.

    Спеціальний режим інвестування може запроваджуватись у різний спосіб. Можна розглядати повернення з певними модифікаціями до пільгових схем, які існували у першій половині 1990-х років. Раніше цей механізм не спрацював в ОПК України через заборону розміщення оборонного виробництва на недержавних підприємствах, однак в сучасних умовах він може стати ефективним засобом залучення іноземних інвестицій, особливо венчурних, для створення нових виробництв, здатних заповнити „ніші” у вітчизняному оборонному виробництві (стрілецька зброя, артилерійські системи, боєприпаси, систем зв’язку і управління, утилізація). Зазначений механізм може бути створений через впровадження Закону України „Про забезпечення сприятливих умов для залучення у вітчизняний оборонно-промисловий комплекс іноземних інвестицій та надання гарантій щодо їх захисту”.

    Другий можливий механізм спеціального режиму інвестування – передача оборонних підприємств у концесію. Потенційні концесіонери могли б звільнятись на певний термін від сплати внесків за користування виробничими потужностями за умови збереження виробництва, забезпечення збуту продукції і реінвестування отриманих прибутків. Такий механізм інвестицій може бути корисним для великих державних підприємств (аерокосмічних, танкобудівних і суднобудівних), що мають проблеми зі збутом продукції на зовнішніх ринках. Інвесторами могли б виступати потужні оборонні компанії та інвестиційні фонди США та ЄС, що мають лобістські можливості на світових ринках озброєнь і можуть запропонувати покупцям привабливі офсетні пакети (проблеми збуту багатьох українських підприємств спричинені саме відсутністю таких можливостей). Реалізація цього механізму вимагатиме доопрацюванняЗакону України „Про концесії” для врахування особливих умов діяльності ОПК або впровадження нового спеціального закону.

    Третій  механізм – „примусове” зовнішнє інвестування вітчизняного ОПК в рамках офсетних угод, що супроводжуватимуть імпорт озброєнь і військової техніки в інтересах Міністерства оборони та інших силових структур України. Ефективність цього механізму доведена досвідом країн Центральної та Східної Європи, який достатньо легко може бути запозичений і адаптований для України. Передумовами для цього є стабільне бюджетне фінансування основних збройних програм України і введення у дію офсетного законодавства (цьому питанню присвячена окрема аналітична записка Національного інституту стратегічних досліджень).

    Поліпшення  загального інвестиційного клімату  в оборонній промисловості України  вимагає комплексних дій, що стосуються змін законодавства, реформування системи  власності і управління галузі. В  серпні 2009 року була затверджена „Державна програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2012 року” ^[19], яка замінила попередню програму, прийняту у 2004 році. Механізмом її реалізації мають стати щорічні плани дій, затверджені Кабінетом Міністрів України. Програмою передбачені всі необхідні кроки для зміни інвестиційного клімату. Проблемою її реалізації може стати те, що передбачені структурні реформи, включаючи організацію виробничих структур і зміни форм власності, мають спиратись на нове законодавство, впровадження якого потребує часу, і паралельне з реформами залучення інвестицій, що може бути проблематичним на початкових стадіях.

    На  сьогодні залишається невирішеним питання, до якого ступеню контроль над ОПК може бути переданий приватним інвесторам, і якими мають бути механізми забезпечення інтересів національної безпеки України в нових умовах функціонування оборонної промисловості. На сьогодні вони реалізуються через права власності держави, адміністративний і господарчий контроль з боку органів центральної влади і ліцензування. Реалізація стратегії інвестиційного розвитку ОПК вірогідно приведе до втрати державою значної частки майнових прав, відмови від господарських функцій міністерств і відомств і зменшення обмежувальних процедур.

    Держава збереже функції ліцензування, тарифного  регулювання, розподілу оборонного замовлення і експортного контролю, проте і ці процедури мають  бути спрощені, оскільки в нинішньому виді вони становлять перешкоду для залучення інвестицій. Очевидно, зазначених механізмів може бути недостатньо для забезпечення інтересів національної безпеки України. Лібералізація оборонного виробництва має супроводжуватись встановленням чітких рамок щодо збереження профілю підприємств, гарантування виконання оборонного замовлення і забезпечення мобілізаційних потужностей. Доцільним є визначення механізмів державного контролю над ОПК в умовах його ринкової трансформації в рамках окремого закону, розробка і прийняття якого має відбуватись одночасно зі зміною решти законів, що регулюють оборонне виробництво в Україні.

    Основними механізмами захисту інтересів  національної безпеки у сфері  оборонного виробництва на першому  етапі ринкової трансформації ОПК має стати встановлення граничних рівнів залучення іноземних інвестицій і впровадження механізмів захисту від небажаних інвесторів. За зразок може бути взято законодавство Німеччини щодо дозволених рівнів іноземного інвестування стратегічних підприємства і механізми, які існують в США щодо перевірки відповідності інтересам національної безпеки інвестиційних пропозицій (Комітет з іноземних інвестицій, CFIUS, може рекомендувати президенту країни блокувати операцію з іноземним інвестором, у разі якщо вона становить загрозу національній безпеці країни).

    З наведеного вище можна зробити висновок, що залучення прямих іноземних інвестицій в ОПК України вимагає комплексних  дій, що мають охоплювати глибокі  зміни законодавства, реформування системи власності і управління. Метою цих реформ є створення як спеціальних режимів інвестування, так і загального поліпшення інвестиційного клімату країни.

    В практичній площині доцільними є  наступні першочергові кроки:

    1.   Прискорити ринкову трансформацію ОПК, першим кроком якої має стати акціонування оборонних підприємств і зняття існуючих заборон на продаж акцій (принаймні частковий) приватним інвесторам, включаючи емісію акцій на фондових ринках.

    2.   Законодавчо врегулювати максимальні рівні залучення іноземного капіталу в існуючі оборонні виробництва (на першому етапі – 25 % пакету акцій).

    3.   Запровадити на тимчасовій основі пільгові умови інвестування ОПК, включаючи податкові і митні пільги для оборонних підприємств з іноземними інвестиціями.

    4.   Спростити процедури ліцензування оборонного виробництва, розподілу оборонного замовлення й експортного контролю. Доцільним є визначення єдиного державного органу, який надаватиме оборонним підприємствам всі види ліцензій, а також диверсифікація видів ліцензій за обсягом повноважень, що надаються, і терміном їх дії.

    5.   Законодавчо визначити стандартний пакет інвестиційних зобов’язань в сфері оборонного виробництва, який влючатиме вимоги щодо збереження профілю підприємства, надання гарантій з виконання оборонного замовлення й утримання необхідних мобілізаційних потужностей.

    6.  Запровадити механізми захисту оборонного виробництва від недобросовісних інвесторів шляхом створення процедур перевірки відповідності дій інвесторів інтересам національної безпеки України.

Регіональний  філіал НІСД у м. Дніпропетровську

(О. Їжак, О. Гавриш)

^[1] № 698-XI від 7 лютого 1991 року, редакція від 1 січня 2008 року.(починаючи з 2004 року чинною залишається тільки стаття 4 цього закону, яка власне і встановлює державні монополії на виробництво певних видів продукції).

^[2] № 2340-IV від 13 січня 2005 року.

^[3] № 847-XIV від 7 липня 1999 року, редакція від 1 лютого 2007 року.

^[4] включаючи розроблення, виготовлення, реалізацію, ремонт, модернізацію та утилізацію озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї.

^[5] № 1775-ІІІ від 1 червня 2000 року, редакція від 1 січня 2008 року.

^[6] № 3855-XІІ від 21 січня 1994 року, редакція від 5 червня 2008 року.

^[7] № 549-ІV від 20 лютого 2003 року, редакція від 20 лютого 2003 року.

^[8] № 143-V від 14 вересня 2006 року, редакція від 6 жовтня 2006 року.

^[9] № 464-XІV від 3 березня 1999 року, редакція від 11 березня 2007 року

^[10] Постанова Уряду „Про надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю” № 1228 від 12 липня 1999 року, редакція від 3 жовтня 2008 року.

^[11] № 1540а-XII від 10 вересня 1991 року, редакція від 5 жовтня 1991 року.

^[12] № 1560-XII від 18 вересня 1991 року, редакція від 1 січня 2008 року.

^[13] № 2198-XII від 13 березня 1992 року (втратив чинність).

^[14] № 2198-XII від 13 березня 1992 року (втратив чинність).

^[15] № 93/96-ВР від 19 березня 1996 року, редакція від 11 червня 2003 року.

^[16] № 1457-III від 17 лютого 2000 року, редакція від 31 березня 2005 року.

^[17] № 997-XIV від 16 липня 1999 року, редакція від 7 жовтня 2005 року.

^[18] № 1039-XIV від 14 вересня 1999 року, редакція від 17 лютого 2006 року.

^[19] затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 766 від 27 серпня 2008 року.