інноваційний менеджмент

   Формування інноваційних цілей. Процес формування інноваційних цілей є однією з важливих процедур інноваційного менеджменту і складовою всіх планових розрахунків в інноваційній сфері.

Інноваційні цілі пов'язані з місією фірми, стратегіями, життєвим циклом інновацій і організації  в цілому та є орієнтиром інноваційної діяльності на задані періоди.

   Кінцева мета інноваційного менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити довгострокове функціонування підприємства на основі ефективної організації інноваційних процесів і конкурентоспроможності інноваційної продукції.

Загальна класифікація цілей інноваційного менеджменту проводиться за такими критеріями:

рівнем (стратегічні, тактичні);

станом середовища (внутрішнє, зовнішнє);

змістом (наукові, технічні, економічні, організаційні, соціальні, політичні);

пріоритетністю (пріоритетні, постійні, разові, традиційні);

« періодом дії (довгострокові, середньострокові, короткострокові);

функціональною  структурою (НДДКР, виробництво, персо 

нал, фінанси, маркетинг);

стадіями життєвого  циклу інновації (виникнення, зростання, зрілість, спад, завершення життєвого  циклу); 

   У великих організаціях (корпораціях) розробляється «дерево цілей», у якому інноваційні цілі складають певний ієрархічний рівень.

Дерево цілей  являє собою упорядковану ієрархію цілей, що відображає їх внутрішні взаємозв'язки і супідрядність, основний зміст якого полягає в способі переходу від глобальної (основної) цілі до сукупності мілкіших підцілей. Дерево цілей має кілька (З-4) рівней, їх кількість визначається конкретними умовами, рівнем інформації, складністю об'єкта, кваліфікацією експертів, ресурсними можливостями, необхідністю точного прогнозу. Цілі показують напрям дій системи управління, її кінцевий результат.

На рис. 6.5. показана схема дерева цілей в інноваційному  менеджменті. 
 

На кожному  рівні дерева цілей комплекс підцілей має бути достатнім і необхідним для досягнення вищого рівня цілей.

Дерево цілей  будується до рівня, на якому можна  визначити відповідального виконавця  і розпочати формування заходів  програми досягнення цілей.

Цілі інновацій  мають бути конкретно сформульованими  і вимірними. За змістом вони можуть мати науковий, технічний, економічний, соціальний, політичний характер і бути орієнтованими на вирішення виробничих, кадрових, соціальних, екологічних, технічних завдань розвитку організації.

      Цілі інновацій мають бути достатньо точно орієнтованими в часі з точки зору досягнення певних результатів. Виходячи з цього, інноваційні цілі можуть характеризуватись як довгострокові, середньо- та короткострокові. Процес формування цілей є однією з важливих процедур інноваційного менеджменту, а також складовою і головним пунктом формування інноваційних стратегій усіх планових розрахунків в інноваційній сфері. Слід наголосити на важливості правильного формулювання інноваційних цілей. Воно має відповідати таким вимогам:

починатися з  дієслова в неозначеній і наказовій формі, що характеризує виконання дій («розробити», «покращити», «підвищити», «довести»);

конкретизувати  кінцевий результат у кількісному  і якісному виразах;

конкретизувати  максимальну величину витрат, обмеження  на використання ресурсів («на реалізацію інноваційної програми виділити не більше як ... грошових одиниць», або «в рамках існуючого бюджету»);

обумовлювати  «коли» і «що» буде зроблено, хто  відповідає;

бути затвердженим як управлінське рішення і зафіксоване  письмово в певному документі.

Наприклад: ЦКБ  машинобудування протягом кварталу до 15 вересня поточного року знизити  вагу пристрою на 25 %. Витрати на роботу підлягають спеціальному фінансуванню.

      Планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обгрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяльності відповідно до прийнятих прогнозів та цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту ринку. Функція планування охоплює весь комплекс заходів як з розроблення планових завдань в інноваційному процесі, так і з упровадження їх практично.

Значення функції  планування полягає в тому, що в  процесі планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих  структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт, установлених на певний період. Необхідність функції планування та посилення її ролі в забезпеченні конкурентоспроможності організацій у сучасних умовах пов'язані з розширенням масштабів і ускладненням інноваційних проектів, багатова-ріантністю та ймовірнісним характером інноваційних процесів, розширенням кооперації в інноваційній сфері. Усі ці та інші чинники потребують обгрунтування прийняття управлінських рішень на основі планових розрахунків в інноваціях.

Процес планування базується на аналізі та оцінці:

чинників зовнішнього  і внутрішнього середовища;

інноваційного потенціалу організації, виробничих можливостей;

НДДКР нових  технологій, нових зразків продукції;

фінансового стану  та фінансових можливостей.

У рамках цілісної системи інноваційного менеджменту  функція планування виконує такі основні завдання:

структуризацію  цілей інноваційної діяльності та доведення  їх до виконавців;

формування програми заходів, наукових, технічних і виробничих завдань, вирішення яких забезпечить  досягнення намічених цілей;

взаємозв'язок у  часі та просторі намічених цілей, заходів  і виконавців;

.оцінку матеріальних, фінансових, науково-технічних ресурсів, необхідних для реалізації прийнятих інноваційних програм та проектів;

регулювання процесу  виконання видів робіт згідно з інноваційними програмами.

    Різноманітність завдань планування в інноваційному менеджменті визначає необхідність вироблення планів за такими напрямами:

проведення науково-дослідних  робіт з розроблення ідей новацій, лабораторних досліджень;

виготовлення  зразків нової продукції, видів  нової техніки;

організація та проведення дослідно-конструкторських робіт;

підбір необхідної сировини, матеріалів для виготовлення зразків нової продукції;

розроблення технологічних  процесів для виготовлення нової  продукції;

проектування, виготовлення, випробування й освоєння нових знарядь  праці: машин, механізмів, приладів, оснащення  та ін.;

технологічна  підготовка виробництва й упровадження нової техніки і технології;

розроблення нових  організаційних процесів, нових організаційних структур;

підготовка, навчання, перекваліфікація і використання персоналу  в інноваційній діяльності;

організація маркетингових досліджень ринку для впровадження інновацій;

формування каналів  збуту, позиціювання новинок на ринку.

    Сформовані за зазначеними напрямами плани розрізняються за цілями, предметом, рівнями, змістом і періодами планування. Проте всі вони спрямовані на досягнення певних економічних результатів і забезпечення єдності та гармонії в науково-технічному, виробничому і фінансовому розвитку.

Координація. Функція  координації в інноваційному  менеджменті означає процес узгоджування діяльності всіх ланок системи управління, апарату управління підрозділів НДДКР і окремих спеціалістів. Координація забезпечує єдність відносин суб'єкта й об'єкта управління.

    Координація у складних соціоекономічних системах має суперечливі тенденції: з одного боку, системі необхідна свобода вибору поведінки, а з іншого - необхідно застосовувати управлінські дії, щоб змінити первісний стан системи до потрібного результату.

     Координація є основою структури організації, яку зазвичай визначають як сукупність сталих зв'язків в організації. Без взаємозв'язків і фактичної взаємодії частин не може бути організаційного цілого. Саме зв'язки є умовою взаємодії. Зв'язки між підрозділами організації, її частинами здійснюються через канали комунікації. Зв'язки - це виявлення відносин, а не якісь дії. Зв'язки різняться не тим, що діється в їх рамках, а тим, як реалізуються відносини координації. Ефективна координація є функцією двох перемінних: прав і інформації. В організації розрізняють різні типи зв'язків, серед яких найчастіше аналізуються такі пари зв'язків: вертикальні й горизонтальні; лінійні та функціональні, формальні й неформальні.

Вертикальні зв'язки з'єднують ієрархічні рівні організації  та її підрозділів. Вони формуються в  процесі проектування організації, діють постійно, відображаються на всіх можливих схемах, визнають розподіл повноважень, тобто вказують «хто є хто» в організаційній ієрархії. Вертикальні зв'язки є каналами передавання розпорядчої і звітної інформації та створюють стабільність в організації.

     Горизонтальні зв'язки - це зв'язки між підрозділами, рівними за положенням в ієрархії. їх головне призначення - сприяти ефективній взаємодії всіх підрозділів організації відповідно до її цілей і завдань. Горизонтальні зв'язки реалізуються за допомогою різних методів, серед яких для управління інноваціями прийнятними є: метод прямих контактів між тими, хто причетний до проблеми, метод створення цільових груп і команд, які детально розглядаються в розділі 9. Таким чином, функція координації створює основу інтеграції інноваційних процесів, інноваційної діяльності в єдиний виробничий процес, створює умови для зни-

ження рівня  можливої конфліктності, що підвищує ефективність організації в її взаємодії з  зовнішнім середовищем.

Організація. Сутність цієї функції в інноваційному менеджменті полягає в забезпеченні виконання планових завдань і об'єднання людей, які спільно реалізують інноваційні плани, програми, проекти на базі відповідних правил і процедур. До останніх належить створення органів управління, відповідної організаційної структури управління, встановлення взаємозв'язків між підрозділами, розподіл інформації за підсистемами менеджменту.

   Функція організації забезпечує раціональне поєднання в просторі та часі всіх елементів інноваційного процесу, що вможливлює найефективніше виконання планових завдань і визначає умови, у яких вони будуть виконуватись. Це важливо, оскільки організація потребує гнучкості і динамічності залежно від тематики НДДКР. Сучасній теорії та практиці інноваційного менеджменту притаманна досить велика розмаїтість форм і видів організації інновацій.

   Важливою складовою функції організації є розподіл відповідальності, ризику і повноважень суб'єкта управління інноваціями.

Під час організації  інноваційної діяльності, як правило, спочатку формується науково-виробнича структура фірми, а потім як похідна від неї будується структура управління інноваціями. їх типологія й умови використання розглянуті в розділі 9.

Слід зауважити, що організація інноваційних процесів може мати формальний і неформальний характер. Формальна організація інновацій базується на методично обгрунтованих розрахунках і закріплюється в нормативних актах, положеннях, які регламентують права та відповідальність кожного з учасників інноваційного процесу.

    Неформальна організація - це спонтанно виникаючі внаслідок невизначеного характеру інновацій відносини між структурними підрозділами і виконавцями в процесі інноваційної діяльності. Неформальні взаємовідносини та співробітництво вчених, спеціалістів можуть давати значні наукові й практичні результати в інноваційній сфері.

Стимулювання. Функція  стимулювання в інноваційному менеджменті  виявляється в спонуканні працівників  до зацікавленості в результатах  своєї праці зі створення і  реалізації інновацій.

Стимулювання  передбачає створення системи моральних і матеріальних заохочень для співробітників організації у підвищенні професійного рівня, просуванні по службі, покращанні психологічного клімату, що дає змогу підвищити продуктивність як індивідуальної, так і колективної праці, забезпечити конкурентоспроможність і процвітання організації в довгостроковій перспективі.

Головною передумовою  успішного менеджменту в інноваціях є гармонізація відносин між людьми - учасниками інноваційної діяльності на підприємстві (організації), створення  і підтримка сприятливого виробничого і психологічного клімату. Це в значній мірі досягається різними засобами мотивації праці виконавців, що буде розглянуто в розділі 11.

Контроль.