Методи державного регулювання інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

А.О.Глухман, магістр

Миколаївський національний аграрний університет

 

Аннотація:Розглянуто методи державного регулювання підприємств аграрного сектору економіки. Визначено ряд питань щодо сільського господарства, які потребують негайного розгляду органами державного управління.

 

Інвестиційна діяльність підприємств у будь-якій сфері  економіки, зокрема і в агропромисловому комплексі, не може існувати без встановлення загальних аспектів її функціонування, критеріїв оцінки результативності та визначення міри впливу кожного  з учасників інвестиційного проекту. Вирішення поставлених завдань можливе завдяки реалізації державою функції регулювання шляхом  застосування різноманітних засобів адміністративно- правового та економічного характеру.

Регулювання інвестиційної  діяльності - це процес взаємодії об'єктів, управлінських рішень та методів  регулювання, спрямований на поліпшення результатів інвестиційної діяльності. Іншими словами, це визначення пріоритетних сфер інвестування; податкове регулювання  інвестиційної діяльності; регулювання  інвестиційної діяльності через  надання фінансової допомоги інвесторам; проведення відповідної кредитної  та амортизаційної політики; регулювання  участі інвесторів у процесі приватизації; регулювання форм і умов фінансового  інвестування; експертиза інвестиційних  проектів у процесі розроблення  державних інвестиційних програм; забезпечення захисту інвестицій тощо [7].

Як бачимо, регулювання  інвестування здійснюється трьома групами  методів: економічними, організаційними  та правовими. Економічні методи являють собою сукупність амортизаційної, податкової, кредитної, інноваційної, цінової політики та політики у сфері формування людського капіталу.

Враховуючи результати досліджень багатьох вчених-економістів, пропонуємо класифікувати методи державного регулювання інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі наступним чином (рис. 1.).

 Щодо аграрних підприємств, то амортизаційна політика повинна бути спрямована на відновлення їхньої матеріально-ресурсної бази, технологічного переоснащення завдяки впровадженню нових ресурсозберігаючих технологій, що здатні забезпечити конкурентоспроможне виробництво.

Такий механізм може реалізовуватись наступним чином: аграрні формування звільняються від сплати податку на прибуток з тієї частини доходів, що спрямовується на розширення та удосконалення власного виробництва. Реалізація кредитної політики здійснюється шляхом залучення до інвестиційного процесу фінансово-кредитних установ (комерційних і державних банків).

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Методи державного регулювання інвестиційної діяльності в сільському господарстві

На ринку кредитних ресурсів склалася досить несприятлива для сільського господарства ситуація. Зараз банки не хочуть надавати кредити реальному сектору економіки. Вартість кредитних коштів сільськогосподарським товаровиробникам надзвичайно висока, оскільки вона безпосередньо залежить від ставки рефінансування Нацбанку та ставки кредитного ринку. Якщо ж банк ризикнув надати кредит, то це не є гарантом його повернення, адже згідно з чинним законодавством повернення кредитів підприємствами здійснюється в останню чергу. Внаслідок такої ситуації, а також нагальної необхідності збільшення обсягів кредитування, постає питання суттєвого коригування законодавства та встановлення правил системи розрахунків між суб'єктами ринкових відносин [3]. 

З метою удосконалення кредитної політики та поліпшення стану фінансового забезпечення, довгострокові кредити повинні надаватися сільськогосподарським товаровиробникам на пільгових засадах. За рахунок отриманих кредитів зі зниженими відсотковими ставками вони зможуть здійснити техніко-технологічне переоснащення аграрного виробництва та істотно збільшити  обсяги конкурентоспроможної продукції.

Ми поділяємо пропозицію З.Є.Кириленка, який пропонує:

• - створити мережу банківських організацій, що забезпечать встановлення на довгострокові кредити низьких процентних ставок, не більше 10%;
• - відновити початок погашення таких кредитних коштів на третій або четвертий рік користування ними.

Заслуговує на увагу думка М.І. Кісіля, який пропонує створити аграрний банк, що міг би здійснювати всі види обслуговування сільськогосподарських товаровиробників [4]. Таким чином, надання позик підприємствам агропромислового комплексу дасть змогу не лише відновити матеріально-технічну базу, а й розпочати процес впровадження інновацій у виробництво.

На сьогодні головною метою державної інноваційної політики України є створення соціально-економічних, організаційних та правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення необхідності впровадження сучасних, екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції з натуральної сировини [5].

Незважаючи на потужну законодавчу підтримку інноваційної діяльності, немає єдиного загального механізму інвестування інновацій. Хоча прийнята не одна державна програма та концепція, але, на жаль, ми не бачимо позитивного кінцевого результату широкого впровадження новинок техніки у виробничий процес як промислових, так і аграрних підприємств. Відсутність правових гарантій повернення власних заощаджень не стимулює приватних інвесторів вкладати весь свій капітал у інновації. Щодо бюджетних коштів, то зменшення їхніх розмірів не сприяє розвитку інноваційної діяльності. Тому необхідно розробити практичні рекомендації щодо підвищення інвестиційної привабливості інноваційних підприємств.

Економічна політика держави щодо якісного оновлення, нагромадження та формування людського капіталу повинна стати окремим самостійним напрямом регулятивної функції уряду. Глибина та динамізм аграрних перетворень на селі вимагає прямого, усвідомленого й цілеспрямованого регулювання процесів формування робочої сили, творчого типу з позицій нової якості людського капіталу [1].

Державне регулювання у сфері формування людського капіталу реалізується через створення умов для використання знань, вмінь, трудового досвіду та творчого потенціалу осіб, які мають безпосереднє відношення до  діяльності підприємства. Ці індивідуальні якості повинні постійно оновлюватися. Якщо розглядати людський капітал як елемент виробничого потенціалу господарства, то виникає необхідність здійснювати його прискорене відтворення шляхом підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників, розроблення системи заходів для покращення їхнього здоров'я, підвищення культурного рівня та трудової дисципліни. На сьогоднішній день інвестиції у людський капітал вкладаються у невеликій кількості, і цей факт є ще одним негативним чинником господарювання будь-якого підприємства, адже кваліфікований та фізично здоровий працівник - найцінніше надбання всіх галузей економіки.

Необхідність державного регулювання інвестиційних процесів через цінову політику визначилася фактом вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Виникла потреба розв'язати проблему регулювання цін, створюючи всі необхідні передумови для сталого розвитку виробництва продукції сільського господарства. Для цього необхідно враховувати попит, пропозицію та конкуренцію на ринку.

Держава в особі адміністративного апарату бере участь у інвестиційних проектах та програмах тоді, коли сама ініціює проведення таких заходів та здійснює їхнє повне або ж часткове фінансування. Наприклад, проведення ярмарків та конкурсів на кращий інвестиційний проект дає змогу сконцентрувати державні інвестиційні ресурси на фінансуванні пріоритетних технологій, зокрема і в сільському господарстві. Здійснення масштабних інвестиційних програм повинно передбачати залучення великої кількості інвесторів не лише з метою отримання максимального прибутку від реалізації програм, а й нарощування престижу підприємства. При реалізації будь-яких програм і проектів велику роль має вдале рекламне забезпечення.

Удосконалення інформаційної інфраструктури не втрачає актуальність і на сьогодні. Як зазначає А.С. Музиченко, одним із джерел, які стримують розвиток економіки, є невпорядкованість інформаційних потоків. Сучасна практика збору, обробки і розповсюдження інформації - одна з причин прийняття несвоєчасних і необ'єктивних управлінських рішень. Невпорядкованість полягає у тому, що інформація неадресна, несистематизована і несвоєчасна [6]. Необхідно створити інформаційну систему для кожної галузі економіки, дані якої будуть контролюватися та постійно оновлюватися. Також доцільно буде створити обласні, регіональні, районні та місцеві дорадчі консультативні центри, що будуть тісно пов'язані між собою єдиною інформаційною мережею.

Правове регулювання процесу інвестування здійснюється через прийняття нормативно-правових актів (Законів України, Указів Президента України, Постанов Верховної Ради України), положення яких формуються згідно з пріоритетами державної політики та є обов'язковими до виконання.

Висновки. Підтримка інвестиційних процесів сільськогосподарських підприємств повинна стати одним з пріоритетів державної політики України для того, щоб подолати інвестиційну кризу в аграрному секторі економіки  та підвищити ефективність і конкурентоспроможність виробництва сільськогосподарської продукції. В Україні можна створити дієве регулювання інвестицій в сільськогосподарські підприємства за допомогою цільового використання амортизаційних відрахувань, зміни методики нарахування податку на прибуток, забезпечення вільного отримання довгострокових кредитів, повернення державою коштів, які були витрачені на інноваційну діяльність, удосконалення інформаційної інфраструктури за допомогою створення консультаційних центрів різних рівнів, а для більшої ефективності цих методів потрібно їх використовувати комплексно. Впроваджуючи різні механізми державного регулювання інвестиційної діяльності, слід враховувати рівень розвитку економіки, стан науково-технічної сфери, правову базу, рівень ризику та цілі, інтереси і вимогу інвесторів, гнучко поєднуючи вище наведені методи між собою. 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Бородіна О. М. Людський капітал як основний стратегічний ресурс сталого розвитку аграрної сфери / О. М. Бородіна // Економіка АПК. - 2003. - № 9. - С. 103-108.

2. Вітков М. С. Розвиток інвестиційної політики в сільському господарстві України / М. С. Вітков // Економіка АПК. - 2005. - № 1. - С. 54-57.

3. Захарін С. М. Інвестиційне забезпечення відтворення основних фондів / С. М. Захарін // Економіка України. - 2007. - № 5. - С.43-51.

4. Кісіль М. І. Тенденції і напрями активізації аграрного інвестиційного процесу/ М. І. Кісіль // Економіка АПК. - 2002. - № 4. - С. 66-71.

5. Клименко В. І. Фінансування інноваційної діяльності в Україні / В.І. Клименко // Економіка. Фінанси. Право. - 2008. - № 1. - С. 24-29.

6. Музиченко А. С. Державне регулювання інвестиційної діяльності / А. С. Музиченко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - № 9. - С. 46-53.