Мета інвестування

1. Мета інвестування.

У широкому аспекті під інвестуванням розуміють процес "витрачання коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра".

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон'юнктури.

Такі цілі, як "розвиток підприємства", "удосконалення виробництва", "розвиток науково-технологічного потенціалу", "виробництво державно важливої продукції", "збереження наукомістких технологій", "вирішення соціальних питань", "створення нових робочих місць", "розвиток економічного потенціалу", не стоять на першому місці в інвестора. Якщо досягається зростання капіталу, то вирішуються й ці завдання. Але стратегічною метою інвестора залишається примноження активів, капіталу. Досягається це через реалізацію нових технологій, створення нових робочих місць, через виробництво конкурентоспроможної продукції, через розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не суперечать одна одній за умови, що було досягнуто зростання капіталу, а не його проїдання, неефективне використання заради цих самих цілей.

Орієнтацію інвестора на приріст свого капіталу можна вважати першим методологічним принципом інвестування. Саме такий підхід забезпечує логіку всіх інших дій інвестора щодо організації інвестування.

2. Форми інвестування.

   Інвестування може здійснюватися в різних правових та економіко-правових формах. До правових форм інвестування належить:

-         корпоративна форма – інвестування здійснюється шляхом створення або участі в господарській організації унітарного та корпоративного типу;-         договірна форма – шляхом укладення різноманітних договорів інвестиційного характеру;-         змішана форма – корпоративна форма поєднується з договірною (наприклад, при інвестуванні в діючу господарську організацію корпоративного типу).

                Окрім правових форм інвестування розрізняють також економіко-правові форми.  Економіко-правові форми інвестування:              -         інноваційне інвестування – здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.-         капітальне будівництво – здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які і вкладаються кошти, інші цінності;-         лізингове інвестування – інвестування в основні фонди виробничого призначення шляхом отримання у користування сучасного устаткування (обладнання), що може замовлятися лізингоодержувачем за складеною ним специфікацією, з наданням йому послуг технічного обслуговування та ремонту, а також можливістю викупу предмета лізингу. У такий спосіб досягається отримання лізингоодержувачем необхідного йому сучасного устаткування без тягаря сплати його повної вартості і турбот про його технічне обслуговування;-         концесійне інвестування – передбачає створення (будівництво) або управління на засадах відповідного договору (концесійного) об’єктом концесії, що є державною або комунальною власністю, за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов’язань, майнової відповідальності та підприємницького ризику;інші економіко-правові форми (режими) інвестування (приватизаційне, спільне, іноземне, на територіях пріоритетного розвитку, в спеціальних економічних зонах тощо).

Основними формами фінансового інвестування є:

Вкладення капіталу в статутні фонди підприємств. Така форма фінансового інвестування найтісніше пов’язана з операційною діяльністю підприємства. Вона забезпечує: зміцнення стратегічних господарських зв’язків з постачальниками сировини і матеріалів (за участь в їх статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (у разі вкладення капіталу в транспортні та аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди підприємств торгівлі); різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші стратегічні напрями розвитку підприємства. За своїм змістом ця форма фінансового інвестування багато в чому підмінює реальне інвестування, при цьому є менш капіталомісткою та оперативнішою. Пріоритетною метою такої форми інвестування є не стільки отримання підприємством високого інвестиційного доходу (хоча мінімально необхідний рівень має бути забезпечений), скільки встановлення форм фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутку.

Вкладення капіталу в прибуткові види грошових інструментів. Ця форма фінансового інвестування спрямована передусім на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, така форма використовується для короткострокового інвестування капіталу, і її головною метою є генерування інвестиційного доходу.

Вкладення капіталу в прибуткові види фондових інструментів. Ця форма фінансових інвестицій — найбільш масова і перспективна. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку (так звані ринкові цінні папери). Використання такої форми фінансового інвестування пов’язане з: широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як щодо інструментів інвестування, так і щодо його термінів; більш високим рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій; розвиненою інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативно надаваної інформації про стан і кон’юнктуру фондового ринку за окремими його сегментами тощо. Головна мета цієї форми фінансового інвестування — генерування інвестиційного доходу, хоча в окремих випадках (для вирішення стратегічних завдань) вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії (шляхом придбання контрольного або достатнього вагомого пакета акцій).

3. Інвестиційна стратегія.

Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогнозів щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів.

Стратегія дає відповіді на головні питання організації інвестиційної діяльності:

1. Глибина довгострокового планування інвестиційного процесу.

2. Поточний стан об'єкта, для якого розроблюється стратегія.

3. Джерела та обсяги коштів для інвестування.

4. Стратегічна мета та етапи просування до неї.

5. Проміжні цілі та суміжні завдання.

6. Пріоритетні сфери та об'єкти для інвестування.

7. Прогнозна оцінка зовнішнього середовища для інвестування.

8. Прогнозна оцінка розвитку фінансового ринку.

9. Альтернативні напрями використання коштів.

10. Цільові настанови щодо очікуваної дохідності інвестицій.

11. Фактори ризику та довгострокові заходи їх нейтралізації.

12. Прогнозні сценарії розвитку інвестиційного ринку та розвитку інвестора.

13. Бажані результати інвестиційної діяльності (стан активів інвестора, мережа підприємств, права власності і т. ін. ) на кінець стратегічного періоду.

Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора. Виконання цих робіт може бути представлено, наприклад, послідовністю дій, відображених на рис. 4.1.

Інвестиційна стратегія - це довгостроковий план, система концептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія - це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забезпечує високий результат не стільки "сьогодні", скільки в цілому за стратегічний період часу.

До цільових установок при формуванні стратегії розвитку можна зарахувати:

збереження капіталу (у несприятливих фінансових умовах);

приріст вартості капіталу;

приріст поточних доходів від капіталу;

зміна структури активів інвестора;

Оцінка поточних актів інвестора

ІРис. 4.1. Розробка інвестиційної стратегії

зміна галузевої чи регіональної спрямованості капіталу;

диверсифікація активів інвестора;

вихід на нові ринки, засвоєння нових видів продукції;

оновлення виробничого апарату;

швидке зростання активів незважаючи на ризик.

малоризикований розвиток.

Вибір інвестиційної стратегії є компромісом між багатьма чинниками, що впливають на рішення інвестора. Врахувати одночасно всі неможливо. Наведемо перелік найсуттєвіших чинників, які мають для інвестора стратегічне значення:

o достатність ресурсів інвестора;

o визначеність (гарантованість) результатів.

o ефективність - переважання доходів над витратами;

o максимізація дохідності і мінімізація ризику;

o визначеність із часовими параметрами інвестування;

o узгодженість із внутрішньою спроможністю інвестора;

o узгодженість із зовнішнім середовищем.

Залежно від співвідношення дохідності й ризику виокремлюють агресивну, ризиковану стратегію (орієнтовану на високу дохідність при високому ризику) і консервативну (малоризиковану) стратегію. За параметром часу може бути стратегія швидкого зростання і стратегія поступового розвитку.

Якщо вдається розробити стратегію, яка цілком відповідає очікуванням і критеріям інвестора, її називають збалансованою. Якщо наявні на ринку об'єкти інвестування не дають змогу оптимізувати стратегічні плани інвестора і задовольнити всі його умови та критерії, стратегію вважають незбалансованою.

Базовим моментом розробки стратегії є обсяги фінансових ресурсів для інвестування. Джерелами коштів можуть бути:

o власні фінансові ліквідні ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, доходи від реалізації майна, страхові надходження, грошові нагромадження і заощадження фізичних та юридичні осіб);

o позикові кошти (з оформленням боргових зобов'язань інвестора щодо повернення коштів: облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

o залучені кошти (із передачею частини прав щодо керування активами проекту, але без боргових зобов'язань інвестора);

o кошти іноземних інвесторів;

o кошти державного бюджету або місцевих бюджетів;

o кошти, надані в тимчасове користування на правах оренди у формі матеріальних активів.

Структура обраної інвестиційної стратегії формує інвестиційну програму - рекомендовані до реалізації проекти інвестування.

При формуванні стратегії інвестиційна програма є структурним інструментом довгострокового планування розвитку і досягнення стратегічних цілей. З початком реалізації інвестування програма стає інструментом інвестиційної діяльності.

Ключовим моментом вибору стратегії є визначення інвестиційної привабливості сфер і напрямів вкладання коштів.

Міністерство освіти та науки України

Київський університет туризму,економіки і права

Факультет туризму,готельного та ресторанного бізнесу

Кафедра теорії та практики туризму і готельного господарства

Контрольна работа з дисципліни

                 « Інвестування »

                                                                    Робота виконана

Студенткою 4 курсу групи  41 Моз

                                                       Кошуб Інни Іванівни.

                          Викладач Щукін Б.М.

                                          Київ - 2010

6 варіант.

Питання для коротких відповідей.

1.Мета інвестування.

2.Форми інвестування.

3.Інвестиційна стратегія.

Література:

1. Б. М. Щукін Інвестування: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2004. - 216 с: іл. - Бібліогр.: с. 214.