Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

                                                                                    Сергієв Євгеній

                                                                                     Ількевич Ольга

Буковинська державна фінансова академія

м.Чернівці 

 

Науковий керівник: Нікіфоряк Л.С.

У статті визначено  роль, значення та розглянуто проблеми державного регулювання інвестиційного процесу в економіці України, запропоновано можливості поліпшення ситуації з інвестиційною привабливістю  країни.  

 

В статье определена роль, значение и рассмотрены проблемы государственной регуляции инвестиционного процесса в экономике Украины, предложены возможности улучшения ситуации с инвестиционной привлекательностью страны. 

 

In the article the role, meaning and problems of state regulation of investment process were discovered, and were suggested opportunities for the state investmet attraction development. 

 

Постановка проблеми. У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна регулювати створення в країні сприятливого інвестиційного клімату, формування й розвиток фондового ринку, сприяти спрямуванню інвестицій у пріоритетні виробництва та ін.

Інвестиції потрібні підприємствам  і організаціям для переходу до нормальної економічної діяльності, для переозброєння  виробництва, підвищення якості продукції. Особливої значущості ці процеси  набувають на макроекономічному  рівні.

В Україні ж дотепер  не створено обґрунтованої системи  державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема настільки очевидна, що кількість наукових праць, конференцій та круглих столів з даної проблематики за останнє десятиріччя в Україні підрахувати досить важко. Проблемам державного регулювання інвестиційної діяльності присвячено багато науково-дослідницьких робіт таких науковців як Ф.А. Важинського, А.В. Колодійчука, А.Ю. Яремко, А. Касприка, Г.С. Стефанишина, О. Шатила та багатьох інших.

Виклад основного  матеріалу. Проблема управління інвестиційним процесом, зокрема, залучення іноземного капіталу для розвитку національної економіки актуальна для багатьох країн із ринками, що розвиваються.

Державне регулювання  інвестування в Україні здійснюється в різних правових формах, із застосуванням  різноманітних правових засобів.

Так, згідно із ст. 11 Закону України  «Про інвестиційну діяльність», Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і  соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального  розвитку України, республіканськими  і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними  в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності [1].

При цьому створюються  пільгові умови для інвесторів, які  здійснюють інвестиційну діяльність у  найважливіших для задоволення  суспільних потреб напрямках, і насамперед у напрямку технічного вдосконалення  виробництва та впровадження відкриттів і винаходів.

Також згідно даного закону державне регулювання інвестиційної  діяльності включає:

– управління державними інвестиціями;

– регулювання умов інвестиційної  діяльності;

– контроль за здійсненням  інвестування усіма інвесторами  та іншими учасниками інвестиційної  діяльності [1].

Проте зазначені положення  закону не віддзеркалюють усіх форм та засобів, що застосовує держава у сфері інвестиційної діяльності взагалі і щодо державного інвестування, зокрема. Недостатність інвестиційних ресурсів у економіці України спонукає до пошуку різноманітних шляхів стимулювання інвестиційних надходжень, які здатні забезпечити належні умови інвестиційної діяльності шляхом вибору ефективних форм державного регулювання.

Державне регулювання  умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність [3, 264].

Форми державного регулювання  інвестиційної діяльності:

– прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють  інвестиційну діяльність;

– надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих  регіонів, галузей, виробництв;

– встановлення державних  норм та стандартів;

– встановлення антимонопольних  заходів;

– регулювання участі інвестора  у приватизації власності;

– визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

– забезпечення захисту  інвестицій тощо.

– бюджетно-податкова політика;

– грошово-кредитна політика;

– амортизаційна політика;

– регулювання фондового  ринку;

– інноваційна політика;

– політика заохочення іноземних  інвестицій;

– інші непрямі форми  державного регулювання інвестиційної  діяльності.

Органами державного регулювання  інвестиційної діяльності в Україні  є: Кабінет Міністрів України, Державне агентство з інвестицій та інновацій, Національне агентство з іноземних інвестицій та розвитку, Міністерство економіки України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та низка галузевих міністерств і відомств [5,153].

На сьогодні Україною вже  зроблено певні позитивні кроки  на шляху до підвищення інвестиційної  привабливості країни. Зокрема, створено правове поле для здійснення інвестиційної  діяльності. Дана сфера регулюється  Законами України: «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні  суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна  та коштів вітчизняного походження», тощо, якими передбачено:

– державна гарантія захисту  інвестицій, незалежно від форм власності;

– відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності  або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами  передбачених законодавством обов`язків  щодо іноземного інвестора;

– повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі  або у валюті інвестування без  сплати мита, а також доходів з  цих інвестицій у грошовій чи товарній формі в разі припинення інвестиційної  діяльності;

– застосування національного  режиму валютного регулювання та справляння податків на території України  до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених  за участю іноземних інвестицій, незалежно  від форм та часу їх внесення.

Необхідно зазначити, що інвестиційна діяльність в Україні відбувається у складних умовах, пов’язаних як із світовою фінансовою кризою, так і  з певною низкою внутрішніх чинників. Враховуючи те, що залученню в інвестиційну сферу приватного національного  та іноземного капіталу стримує, окрім  суто економічних причин, у час  кризи, політична нестабільність, недосконалість відповідного законодавства, податковий тиск на бізнес, вузькість внутрішнього ринку, інфляція, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення та низький  рівень захисту інвесторів, відсутність  чіткої інвестиційної політики з  відповідними механізмами реалізації на державному та місцевому рівнях, нестача стимулів і механізмів для  залучення інвестицій, а також  сповільнення інвестиційної активності у світі. Для України надзвичайно  важливим є застосування радикальних  заходів щодо збереження привабливості  української економіки для інвесторів, підтримки інвестиційної діяльності, надходження та дієвого захисту  інвестицій у період кризи. Саме тому Державні органи України розробили  та реалізовують комплекс заходів з  протидії і подолання наслідків  світової фінансово-економічної кризи, які відображені в урядовій програмі «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток», яка орієнтована на вирішення двох завдань: по-перше, мінімізувати негативні наслідки від світової кризи, по-друге, забезпечити вихід на траєкторію стабільного соціально-економічного розвитку в посткризовий період 2010-2012 рр. Зокрема на посткризовий період визначено, що завданням Уряду є зменшення відпливу капіталу, сприяння підвищенню рівня капіталізації національних заощаджень та обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну, створення передумов зростання інвестицій [4, 248-249].

На середньо- та довготермінову перспективу Уряд розробив Стратегію національної модернізації до 2020 р. Основні напрями якої побудовано так, щоб дати відповідь на кожний виклик, що стоїть перед Україною, серед яких нестабільність світової економіки загалом та окремих її складових, на тлі посилення конкуренції у напрямі залучення стратегічних інвестицій (фінансових, людських, енергетичних, продовольчих). Сьогодні національні економіки змагаються за інвестиції, шляхом створення привабливого інвестиційного клімату, найсприятливішого середовища для інвесторів, вирівнюючи розвиток регіонів та рівень життя, створення міжнародного іміджу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості, для України важливим на сьогодні є науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування. Держава повинна визначити перспективні напрямки та об’єкти інвестування, які відповідали б державним інтересам, сприяли б швидкому подоланню економічної кризи і досягненню стабілізації та максимально спрямовували б інвестиційні ресурси на їхній розвиток. Органам регіональної влади необхідно розробити основні напрямки інвестиційної політики щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, визначити основні пріоритети інвестування, сприяти формуванню привабливого для інвестора іміджу території. У сучасних умовах розраховувати тільки на іноземні інвестиції в економічному розвитку не варто, головне сьогодні це пошук власних ресурсів, відкриття яких дасть змогу покращити стан вітчизняної економіки. Тому потрібно створювати сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. Надаючи підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, треба надавати такі ж пільги українським підприємствам, які зайняті в аналогічних сферах діяльності і є пріоритетними у розвитку економіки України, мають стратегічне значення, надавати їм державну підтримку. І тут потрібні не тільки державні вливання, але і створення необхідної інфраструктури та юридичного забезпечення.

На сьогодні в Україні, крім зовнішніх інвесторів, є і  власні внутрішні потенційні інвестори. Однак для ширшого залучення  внутрішніх інвестицій необхідні механізми, які б сприяли залученню тіньових капіталів. Вирішення цієї проблеми потребує розроблення державних  програм. Пріоритетними можна визнати  ті напрямки інвестування, які спроможні  в порівняно короткий термін забезпечити  відчутні зрушення в економіці країни [2, 141].

Такими невідкладними  завданнями можна вважати ті, що забезпечують приріст обсягів виробництва  високоякісної конкурентоспроможної продукції в країні. Для ширшого  залучення як іноземних, так і  внутрішніх інвесторів у регіоні, повинні  розроблятися спеціальні стратегії  залучення іноземних інвестицій у регіони країни.

Перебіг інвестиційного процесу  в Україні засвідчує значні перепади у залученні інвестицій в основний капітал.

Динаміка обсягу інвестицій в основний капітал у фактичній  вартості упродовж 2006-2010 роках була така: 125253,7 млн. грн. у 2006 р. (у відсотках  до попереднього року 119,0); 188486,1 млн. грн. у 2007 р. (129,8 %); 233081,0 млн. грн. у 2008 р. (97,4 %); 151776,8 млн. грн. у 2009 р. (58,5 %); 49056,0 млн. грн. у І півріччі 2010 р. (92,6 % до відповідного періоду попереднього року) [6, 11].

Динаміка прямих іноземних  інвестицій за 2003-2010 роках характеризується такими показниками в 2003 р. – 6794,4 млн. дол. США (приріст становив 24,2 % порівняно  з попереднім роком); 2004 р. – 9047,0 млн. дол. США (33,2 %); 2005 р. – 16890,0 млн. дол. США (86,7 %); 2006 р. – 21607,3 млн. дол. США (27,9 %); 2007 р. – 29542,7 млн. дол. США (36,7 %); 2008 р. – 35616,4 млн. дол. США (20,6 %); 2009 р. – 40026,8 млн. дол. США (12,4 %) січень-вересень 2010 р. – 42511,9 млн. дол. США (10,2% до відповідного періоду  попереднього року). Приріст прямих інвестицій за січень-вересень 2010 року склав 2546,7 млн. дол. США (торік – 2972,1 млн. дол.) [6, 12]

Найбільші країни-інвестори  на 1 січня 2011 року Кіпр – 9579,1 млн. дол. (22,5%), Німеччина – 7005,7 млн. дол. (16,5%), Нідерланди – 4082,7 млн. дол. (9,6%), Російська  Федерація – 2956,3 млн. дол. (7,0%).

Висновки. Для створення сприятливого інвестиційного клімату держава використовує різноманітні типи регулювань: податкове, фінансово-кредитне, антимонопольне тощо. Покращення якості регулювань дасть змогу реалізувати потенційні можливості суб’єктів економічної діяльності, спрямованих на отримання прибутку від своєї діяльності, а відтак наповнення бюджету та створення робочих місць у регіоні.

Таким чином, створення відповідно до ринкових засад механізму взаємодії  інвестора й органів державної  влади в управлінні інвестиційним  процесом та лібералізації економіки  дасть змогу залучити якомога  більше інвестиційних ресурсів в  економіку країни.

Міжнародний досвід інвестування свідчить, що ті з країн, кому вдалося  залучити в країну значні обсяги інвестицій, успішно та швидко долають завдання ринкового реформування національних економік, досягають значних темпів соціально-економічного розвитку

Список використаної літератури:

1.        Закон України «Про інвестиційну діяльність» Відомості Верховної Ради України від 18.09.1991, №47.

2.        Важинський Ф.А. Механізм регулювання інвестиційної діяльності в регіоні / Ф.А. Важинський, А.В. Колодійчук, А.Ю. Яремко // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.7. – с.138-143.

3.        Касприк А. Формування державного механізму управління інвестиційним процесом / А. Касприк // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – Вип. 19. – с.262-269.

4.        Стефанишин Г.С. Інвестиційна діяльність в період кризи. / Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.9. – с.245-250.