Держава як суб’єкт портфельного інвестування

 

 

      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

                       ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

         КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                                                 імені Вадима Гетьмана

                                        Кафедра банківських інвестицій

 

                                                      

 

                                                         

 

                                                      РЕФЕРАТ 

                           з дисципліни «Портфельне інвестування»

 

 

                на тему:    Держава як суб’єкт портфельного інвестування.

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     КИЇВ-2012

 

 

 

 

 

 

                     ЗМІСТ

 

     Вступ………………………………………………………………………3 

     1. Склад суб’єктів портфельного інвестування ………………………..4

2. Емітенти на ринку цінних паперів .………………..............................7

    3. Діяльність професійних учасників ринку цінних паперів

     у процесі портфельного інвестування…………………………………..9

     Висновки…………………………………………………………………16

 Список використаної  літ-ри…………………………………………….17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      

 

  Вступ

     Головна проблема будь-якої економіки — це проблема грошей. Гроші як товар за умов інфляції існують у надлишку, проте за умов активізації інвестиційного процесу й стабілізації грошової одиниці відчувається гостра нестача їх.

     Суспільство розподіляється на дві верстви. Переважна частина населення не знає, як заробити гроші, натомість менша частина — куди активніша, не знає, як їх використати. Такі умови створюють сприятливе середовище для розвитку кредитно-інвестиційних відносин.

     На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об’єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх.

     Такий метод дістав назву «портфельне інвестування» - господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку.

 

 

Рис.1.Взаємодія об’єктів і суб’єктів  портфельного інвестування .

 

 

1. Склад суб’єктів  портфельного інвестування .

     Цінні папери можуть випускатися для первинного розміщення на ринку, обертатися на ньому, погашатися, виступати об’єктами застави і страхування, бути предметом укладання строкових конт- 
рактів та об’єктами інших операцій. Таким чином, різноманітність цінних паперів та операцій, які з ними проводять, визначають склад учасників ринку цінних паперів, специфіку функціонування й регулювання їхньої діяльності.

Учасники  ринку цінних паперів — юридичні й фізичні особи, які здійснюють професійну і допоміжну діяльність на цьому ринку. В літературі описано різні класифікації учасників ринку цінних паперів. Щоб детальніше з’ясувати функції й операції суб’єктів, розглянемо деякі з них. О. М. Буренін [9] пропонує об’єднувати всіх учасників у дві групи. До першої групи належать професійні учасники ринку цінних паперів, представлені головним чином організаціями, що здійснюють посередницькі й консультаційні послуги на ринку, а також виступають у ролі активних гравців на ринку цінних паперів, ці організації формують інфраструктуру ринку. До другої групи належать учасники, які входять на ринок цінних паперів з метою тимчасового розміщення вільних фінансових ресурсів. Це юридичні й фізичні особи. М. М. Бродський зазначає, що на ринку капіталів діють дві основні групи учасників: інвестори та фінансові «реципієнти», тобто всі ті, хто має потребу в інвестиційних коштах. Інтереси головних учасників презентують посередники. У навчальному посібнику «Рынок ценных бумаг и его финансовые институты» (за ред. В. С. Торкановського) учасників ринку цінних паперів поділяють на такі основні групи:

1) основні учасники ринку (держава, муніципалітети, великі національні та міжнародні компанії);

2) інституційні інвестори, тобто різні фінансово-кредитні інститути, що здійснюють операції із цінними паперами;

3) індивідуальні інвестори (фізичні особи, а також власники невеликих підприємств венчурного бізнесу);

4) професіонали ринку цінних паперів (брокери та дилери).

     Ю. М. Лисенков та О. І. Римарчук, а також В. А. Мельник практично однаково класифікують суб’єктів ринку цінних паперів (за функціональними та правовими ознаками). Так, залежно від виконуваних функцій, учасників ринку цінних паперів підрозділяють на основних, інфраструктурних учасників та органи регулювання ринку. До складу основних учасників належать: емітенти, інвестори, посередники. Інфраструктурними учасниками вважаються: депозитарії, реєстратори, агенти з трансферту, розрахунково-клірингові установи, довірчі товариства, спеціальні фонди страхування акцій, торговці інформацією про ринок цінних паперів тощо.

     У правовій практиці на ринку цінних паперів можуть виступати як індивідуальні, інституційні учасники, так і органи дер- 
жавно-правового регулювання.

     Індивідуальні учасники (individuals) — це фізичні особи, які від свого імені беруть участь у процесі ринкової взаємодії, а також фізичні особи, які презентують інших осіб (бенефіціаріїв). Це можуть бути громадяни цієї держави, іноземні громадяни, а також особи без громадянства.

     Інституційні учасники (institutions) — це юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання; підприємства, установи, товариства, компанії, фонди, корпорації та інші організаційно оформлені установи, які діють на підставі своїх статутних документів та норм права.

Органи державно-правового  регулювання — це органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Окрім законодавчих органів, важливу роль у впорядкуванні дій основних та інфраструктурних суб’єктів відіграють саморегулівні організації й спеціальні державні органи регулювання ринку цінних паперів (в Україні ДКЦПФР).

     У кожній країні перелік учасників ринку цінних паперів та умови їхньої діяльності визначає держава. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Емітенти (issuer) — особи, які від власного імені випускають цінні папери й несуть зобов’язання за цими цінними паперами, що випливають з умов випуску їх. Емітентами можуть бути юридичні особи, уряд, органи місцевої влади, а в окремих випадках — фізичні особи.

     Інвестор на ринку цінних паперів (investor) — фізична або юридична особа, що купує цінні папери від свого імені й за власний рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власникові цінних паперів.

     Професійні учасники — юридичні та фізичні особи, які діють на ринку цінних паперів винятково на підставі спеціальних дозволів (ліцензій) і відповідно займаються професійною діяльністю на ринку цінних паперів, зокрема й посередницькою діяльністю  
з випуску та обігу цінних паперів. До видів професійної діяльності на фондовому ринку належать: діяльність з управління цінними паперами, брокерська та дилерська діяльність, депозитарна діяльність, діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, розрахунково-клірингова діяльність, діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Емітенти  на ринку цінних паперів .

     Емітенти належать до основних учасників ринку цінних паперів. Вони є тими організаціями, що споживають інвестиційні ресурси, використовуючи їх для реалізації конкретних інвестиційних проектів.

Найсуттєвішими ознаками класифікації емітентів є:

• види емітентів як форми державно-правового утворення (держава, органи муніципальної влади, суб’єкти господарювання);
• організаційно-правова форма емітента (юридичні особи, які можуть випускати всі види цінних паперів, дозволених законодавством країни, окрім державних цінних паперів; особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, як правило, вони випускають векселя і чеки);
• напрями професійної діяльності емітента (промислові й торговельні компанії; комерційні банки; інвестиційні компанії й інвестиційні фонди; страхові компанії, пенсійні фонди та інші інституційні інвестори);
• інвестиційна привабливість емітента;
• політика емітента на ринку цінних паперів (активна, розрахована на залучення стратегічних інвесторів, подрібнення капіталу, спрямована на вітчизняний, іноземний капітал тощо);
• національна належність емітента (резиденти, нерезиденти).

Як уже зазначалося, емітентів цінних паперів можна  класифікувати залежно від інвестиційної  привабливості випущених ними цінних паперів.

Емітентами цінних паперів  в Україні виступають: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, юридичні особи. Емітент дістає право на випуск цінних паперів від моменту реєстрації випуску цінних паперів та присвоєння номера реєстрації у ДКЦПФР. Нині найактивнішими емітентами виступають промислові підприємства та комерційні банки. Український ринок цінних паперів поки не відіграє суттєвої ролі у трансформації необхідного капіталу від інвесторів до емітентів. З огляду на це у «Програмі розвитку фондового ринку 2009—2011 років» від 13 грудня 2008 р. вирізняють такі пріоритетні напрями політики стосовно емітентів:

• забезпечення інформаційної прозорості у фінансово-господарській діяльності емітентів;
• поліпшення корпоративного управління підприємствами-емітентами;
• створення сприятливих умов для виходу емітентів на фондовий ринок для залучення капіталу через спрощення процедури реєстрації випуску цінних паперів;
• запровадження практики надання рейтингових оцінок корпоративного управління незалежними агенціями;
• посилення ефективності контрольно-ревізійної діяльності ДКЦПФР та правозастосування, розроблення запобіжних заходів стосовно шахрайства й маніпулювання на ринку;
• законодавче забезпечення системи андеррайтингу;
• сприяння випуску високоліквідних і довготермінових державних цінних паперів;
• сприяння прозорості й активізації організованого ринку цінних паперів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Діяльність професійних  учасників ринку цінних паперів  у процесі  
портфельного інвестування.

     Ефективне функціонування ринку цінних паперів пов’язане з наявністю цілісної інфраструктури та професійних учасників фондового ринку. Професійні учасники здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі відповідної ліцензії. В українському законодавстві професійна діяльність на ринку цінних паперів визначається як підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, єдиним або переважним видом діяльності. До видів професійної діяльності на ринку цінних паперів належать:

• торгівля цінними паперами (брокерська, дилерська діяльність);
• депозитарна діяльність;
• розрахунково-клірингова діяльність;
• діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
• діяльність з управління цінними паперами;
• діяльність з управління активами;
• діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

     Я. М. Міркін розподіляє види професійної діяльності на фондовому ринку на дві групи: 1) перерозподіл грошових ресурсів і фінансове посередництво (брокери, дилери, органи торгівлі цінними паперами); 2) організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами (депозитарії, реєстратори, клірингові установи).

     Професійними торговими агентами в інвестиційному процесі виступають фондові брокери та дилери. У класичному розумінні посередник в особі брокера або дилера виконує роль фахівця, який здійснює консультації і виконує доручення свого клієнта відповідно до його мети. Фондові брокери та дилери добре орієнтуються в певних сегментах фондового ринку і забезпечують зв’язок між споживачами капіталу й інвесторами, які мають кошти і бажають отримати за ними дохід.

     Брокерська діяльність — здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів в обмін на поставку їх новому власникові на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів. Брокери надають послуги з укладання угод за рахунок клієнтів. Брокери завжди діють на фондовому ринку як агенти, тобто виражають волю та інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій клієнти сплачують брокерам комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати посередницькі функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Вони відкривають і ведуть власні рахунки та рахунки клієнтів у депозитаріях і розрахунково-клірингових установах. Розрізняють брокерів, які працюють в офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах.