Ведення війни на морі

Міжнародне  право:6. Ведення морської війни

Певну специфіку  має війна на морі. її комбатантами є не тільки особовий склад військово-морських сил, але і всі бойові кораблі  всіх класів і типів (підводні і надводні), допоміжні судна військово-морського  флоту, а також невоєнні судна, офіційно перетворені у воєнні відповідно до VII Гаазької конвенції 1907 року, і воєнні літаки та інші літальні апарати, що входять до складу морської авіації. 
Не користуються правом ведення війни на морі, а отже, не є комбатантами в морській війні судна, що хоча і входять до складу військово-морських сил держави, але призначені винятково для надання допомоги пораненим, хворим і особам, які потерпіли аварію корабля (госпітальні судна, санітарні транспорти, санітарні літальні апарати). Ці судна та їхні екіпажі не можуть бути об'єктом нападу і не підлягають захопленню. 
До морської війни зазвичай застосовуються загальні правила сухопутної війни, у тому числі і правила щодо заборони на певні засоби і методи ведення воєнних дій. Але тут є і ряд суттєвих відмінностей: наприклад, дозволене захоплення майна торгових суден нейтральних держав, у випадках, якщо буде доведено, що вони перевозили вантажі для ворожої держави; режим військового полону поширюється на ворожих торгових моряків, захоплених разом із їхнім судном, які не є комбатантами. Є особливості в правилах для підводних човнів, проведення бомбардувань, встановлення мін, морської блокади та ін. 
З 1856 року міжнародним правом у Декларації про морську війну було заборонене каперство, тобто перетворення торгових суден у військові, при якому власник торгового судна одержував каперське свідоцтво і на свій страх і ризик, піднявши військовий прапор, нападав у морі на військові судна противника. Слід зазначити, що каперство частіше усього носило характер піратства, тому що власник торгового судна використовував каперське свідоцтво для грабування торгових суден противника і нейтральних держав, що перевозять для нього вантажі. 
За сучасним міжнародним правом озброєння торгових суден припустимо тільки у воєнний час, при цьому озброєне торгове судно не перетворюється у військовий корабель і не користується правом ведення воєнних дій. Проте воно може використовувати зброю для самооборони при нападі противника. 
На підводні човни поширюються загальні правила ведення війни і норми, що стосуються надводних військових кораблів. Воєнна діяльність підводних човнів спеціально регламентується Правилами про дії підводних човнів стосовно торгових суден у воєнний час 1936 року (Україна є учасником цієї угоди). Правила передбачають, що у своїх діях стосовно торгових суден підводні човни повинні співвідноситися з нормами, що діють для надводних кораблів. Підводні човни вправі зупинити і піддати огляду вороже торгове судно, потопити його у разі відмови зупинитися, попередньо забезпечивши безпеку пасажирів і команди, захопити його в якості призу. Пасажири, команда і суднові папери повинні бути доставлені в безпечне місце. При цьому під безпечним місцем, з урахуванням навколишнього оточення і близькості берега або іншого судна, слід розуміти шлюпки корабля, що атакується. 
Застосування морської мінної зброї VIII Гаазька конвенція 1907 року (Україна не бере участь у Конвенції) дозволяє при дотриманні таких правил. Забороняється ставити міни: 
а) не закріплені на якорях (за винятком тих, що 
стають безпечними через час після того, як той, хто 
їх поставить, утратить над ними контроль); 
б) якірні, що залишаються небезпечними і після 
відриву їх від своїх мінрепів; 
в) біля берегів противника, із єдиною метою — 
зашкодити торговому судноплавству. 
Конвенція 1907 року зобов'язує всіх держав-учас- 
ниць вживати заходів для забезпечення безпеки торгового судноплавства, вказувати в «Сповіщеннях мореплавцям» небезпечні від мін райони і повідомляти про них іншим державам дипломатичним шляхом. По закінченні будь-якої війни всі держави зобов'язуються обмінюватися відомостями про виставлені міни, мінні поля, передавати карти мінних полів, проводити тралення і знищення мін. 
Допустимою з погляду міжнародного права є морська блокада. 
Морська блокада — це система дій військово-морських сил і авіації, що перешкоджають доступу з моря до портів і берегів противника і виходові з цих портів і берегів у море. 
Блокада, щоб бути законною, повинна відповідати визначеним вимогам, закріпленим у Декларації про збройний нейтралітет 1780 року, Паризькій декларації про морську війну 1856 року і Лондонській декларації про право морської війни 1909 року (Декларація 1909 року в силу не вступила, але її положення воюючі сторони приймають до відома). 
Насамперед блокада повинна бути публічно оголошена державою, що блокує, з указівкою дати початку блокади району, що блокується, терміну для виходу з портів, що блокуються, суден нейтральних держав. 
Блокада повинна бути дійсною (ефективною). Покаранням за спробу прориву блокади можуть бути захоплення або конфіскація судна і/або вантажу або знищення судна-блокадопроривача. 
Здійснення блокади не повинно перешкоджати таким гуманним діям, як доставляння в порт, що блокується, посилок із ліками, одягом і продовольством для дітей до 15 років, вагітних жінок і породілей, за умови, що цим правом не зловживають. Крім цього, блокада повинна бути безпристрасною, тобто рівною стосовно всіх суден. Блокада, здійснювана державою-агресором, завжди протиправна. 
Блокада припиняється у випадку її зняття державою, що блокує, знищення сил блокуюючих або неможливості забезпечити її ефективний характер. 
У сучасних умовах блокада вважається законною, якщо вона здійснюється в порядку самооборони по статті 51 Статуту ООН або за рішенням Ради Безпеки ООН на підставі статті 42 Статуту ООН. 
У міжнародному праві існує інститут морської (воєнної) контрабанди, пов'язаний із порушенням правил перевезення певних вантажів у період морської війни. 
Воєнною контрабандою признаються вантажі нейтральних власників або противника на суднах нейтральних держав, котрі воююча сторона забороняє доставляти своєму противникові. Згідно з Лондонською конвенцією 1909 року воєнна контрабанда поділяється на: 
а) абсолютну (предмети і матеріали, що слугують 
винятково для воєнних цілей, наприклад зброя, боє 
припаси, військове обмундирування); 
б) умовну (предмети і матеріали, що можуть слу 
гувати як для воєнних, так і для мирних цілей, 
наприклад медикаменти і медичне устаткування, про 
дукти харчування). 
Абсолютна контрабанда підлягає захопленню і знищенню, якщо судно, що її перевозить, слідує у ворожий порт. Умовна контрабанда підлягає захопленню якщо вона призначена для збройних сил противника. Якщо воєнна контрабанда складає меншу частину вантажу судна нейтральної держави, саме судно захопленню не підлягає. У противному випадку захоплюється і судно, що перевозить його. 
У війні на морі існує інститут призів, пов'язаний із морською (воєнною) контрабандою, та інститут трофеїв. 
Призом є будь-яке торгове судно противника поза залежністю від характеру того, що перевозиться, і вантажу. Таке судно може бути захоплено. Не підлягають захопленню невеликі рибальські судна, каботажні судна, судна, що виконують наукові і філантропічні доручення, а також судна, що вийшли в море до оголошення війни. Це ж стосується і вантажів, перевезених на цих кораблях. Якщо на його борту знаходиться неконтрабандний вантаж нейтральної держави, власник вправі вимагати компенсації. Право захоплювати приз належить тільки військовим кораблям і літальним апаратам. 
Той, хто захопив приз, має доставити його у свій порт. 
Законність захоплення може бути оскаржена в призовому суді, який засновується воюючими сторонами. Існують два види таких судів: портовий і вищий призовий суд. У разі визнання захоплення неправомірним, судно і вантаж підлягають поверненню, а безпідставно знищені — компенсації. 
Трофеї — це захоплені під час морської війні військові кораблі противника і цінності, що знаходяться на 
них. Трофеї переходять у власність держави, що захопила їх. 
Бомбардування з моря військових об'єктів є законним методом ведення війни. Але бомбардування з моря незахищених об'єктів, портів, міст, селищ або будівель забороняється при всіх обставинах. 
7. Режим воєнного полону 
Режим воєнного полону регламентований IV Гаазькою конвенцією, III Женевською конвенцією 1949 року про поводження з військовополоненими і Додатковими протоколами до Женевських конвенцій 1977 року. Відповідно до Женевської Конвенції військовополоненими вважаються такі особи, які потрапили під владу неприятеля: 
а) особовий склад збройних сил, ополчення і добро вольчих загонів, що входять до складу збройних сил; 
б) особовий склад партизанських загонів; 
в) особовий склад збройних сил, що підпорядко вується уряду, не визнаному державою, що тримає в полоні; 
г) воєнні кореспонденти, постачальники, інші особи, які слідують за збройними силами; 
ґ) члени екіпажу торгового флоту і цивільної авіації; 
є) населення неокупованої території, що взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни. Військовополонений знаходиться в полоні у держави, а не армії, що полонила його. Військовополонений не злочинець, а солдат, що виконав свій обов'язок. Ці положення повинні виключити помсту солдатові за те, що він воював проти армії, що полонила його. 
Кожний військовополонений при його допиті зобов'язаний повідомити тільки своє прізвище, ім'я, звання, дату народження й особистий номер. 
Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можуть застосовуватися репресалії. Військовополонені повинні бути захищені від насильства і залякування, їм забезпечується повага особистості та честі. 
Держава, що захопила в полон, може піддати військовополонених інтернуванню. Військовополонені розміщаються в спеціальних таборах, начальниками яких повинні бути офіцери держави, що тримає в полоні, а самі табори повинні забезпечити повну гарантію таким особам щодо гігієни, збереження здоров'я і попередження епідемій. Табори повинні розташовуватися вдалині від районів бойових дій і мати чітко розрізнювані з повітря позначення з латинських букв PW або PG. Військовополоненим може бути також заборонено виходити за встановлену межу табору. 
Військовополонені забезпечуються помешканням, харчуванням, одягом, медичною допомогою. До них повинен допускатися медичний і духовний персонал. У полоні зберігається носіння знаків відмінності. 
Військовополоненим повинна забезпечуватися можливість працювати, з оплатою за цінами, що існують в місці розташування табору. Примушувати до праці забороняється. Офіцерський склад до робіт не залучається. За унтер-офіцерами залишене право здійснювати нагляд за веденням робіт. Заборонено використовувати військовополонених на небезпечних (наприклад, видалення мін) або принизливих роботах. У процесі роботи повинні дотримуватися вимоги техніки безпеки. Військовополоненим повинні бути дозволені зносини з зовнішнім світом. їм забезпечується також право подачі скарги владі держави, що тримає їх у полоні. 
Військовополонені зобов'язані підпорядковуватися законам держави, що тримає в полоні, що має право застосовувати судові і дисциплінарні стягнення за проступки. Проте стягнення може бути накладено тільки один раз за одну провину. Заброняються колективні покарання. За втечу військовополонений може бути підданий тільки дисциплінарному покаранню. 
Військовополоненим дозволено відправляти релігійні обряди. 
Не пізніше тижня після прибуття в табір військовополоненому повинно бути надане право послати лист родині й у Центральне довідкове агентство у справах військовополонених, що установлюється у нейтральній країні для збору і передачі на батьківщину відомостей про осіб, які утримуються в полоні. Військовополоненим слід надавати можливість одержувати листи і листівки, індивідуальні і колективні посилки. 
Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються (повертаються на батьківщину), їм повинні бути повернуті гроші і цінності, узяті на збереження при полоненні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3.1. Засоби і методи  ведення морської  війни

До числа міжнародно-правових актів, що регламентують ведення  морської війни, відносяться Паризька декларація про морську війну 1856 року, Гаагські конвенції 1907 року, Лондонська декларація про право морської війни 1909 року, Лондонський протокол 1936 року і ряд інших угод. У 1994 році у порядку неофіційного кодифікування було прийняте Керівництво Сан-Ремо по міжнародному праву, вживаному до озброєних конфліктів на море, підготовлене групою фахівців з міжнародного права і військово-морських експертів, створеної Міжнародним інститутом гуманітарного права. Нормативні обмеження, що містяться в цих документах, торкаються методів (бомбардування морськими силами, застосування військово-морської блокади, здійснення захоплення торгових судів), а також засобів ведення військових дій на морі (підводні човни, морські міни і т.д.).

Театр морської війни може включати, за певними  вилученнями, територіальні і внутрішні води воюючих держав, відкрите море і повітряний простір над ним. Проте ведення війни у відкритому морі не повинне порушувати свободи плавання судів держав, що не беруть участь в даній війні. Морські сили воюючих складає військовий флот, в який, зокрема, входять військові кораблі всіх класів і типів (підводні і надводні), а також допоміжні судна, військові літаки і інші літальні апарати авіації військового флоту, торгові судна, що переобладнані у військові кораблі і відповідають вимогам про обіг торгових судів в судна військові, закріпленим в VII Гаагській конвенції 1907 року. Там же указується, що від переобладнання торгових судів у військові кораблі слід відрізняти озброєння торгових судів у військовий час. Останнє робиться в цілях самозахисту і не спричиняє за собою перетворення торгового судна у військове, що означає відсутність у такого судна права вести військові дії.

Одним з методів  ведення війни на морі є військово-морська  блокада, під якою розуміється система  не заборонених сучасним міжнародним правом насильницьких дій військово-морських сил воюючої держави, направлених на той, що перегородить доступу з моря до берега, що знаходиться у владі супротивника або ним зайнятому.

Згідно загальноприйнятим  нормам міжнародного права, блокада  повинна бути дієвою і ефективною, тобто повинна реально перешкоджати доступу до ворожого побережжя. Блокуюча держава або діючі від його імені морські власті повинні зробити оголошення про блокаду з вказівкою дати початку блокади, географічних меж побережжя, що блокується, терміну, що дається судам нейтральних і інших невоюючих держав для виходу з району, що блокується. Власті побережжя, що блокується, або даного району повинні сповістити іноземних консулів про блокаду даного району. Блокада застосовується в районі, що блокується, однаково до судів всіх прапорів. Морська блокада припиняється із зняттям її блокуючою державою, захоплення району, що блокується, супротивником або з розгромом блокуючих сил.

Необхідно разом  з тим підкреслити, що дотримання приведених вище формальностей саме по собі не робить блокаду правомірної. У сучасних умовах блокада вважається правомірною, якщо вона робиться у зв'язку з реалізацією права на індивідуальну і колективну самооборону відповідно до Статуту ООН. До морської блокади, згідно Статуту, має право удатися Рада Безпеки ООН, якщо це необхідно для підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки.

Військово-морська  блокада, здійснювана агресором, складає  як така акт агресії. Навмисне порушення  блокади спричиняє за собою конфіскацію судна і його вантажу. Захоплення судів може здійснюватися не тільки по відношенню до ворожих, але і до судів нейтральних держав, якщо вони порушують блокаду або перевозять вантажі і предмети, віднесені воюючою стороною до військової контрабанди, списки якої опубліковуватимуться на початку війни. Згідно Лондонської декларації про право морської війни 1909 року можливість захоплення нейтрального судна за порушення блокади обуславліваєтся дійсною або передбачуваною обізнаністю його про блокаду. Захоплення нейтральних судів за на рушеніє блокади може бути здійснений тільки в районі дії військових судів, що забезпечують блокаду. Судно, визнане винним в порушенні блокади, конфіскується разом з вантажем, якщо тільки не доведено, що у момент його вантаження особа, її виробляюче, не знала і не могла знати, про намір порушити блокаду.

XI Гаагська конвенція  про деякі обмеження в користуванні  правом захоплення в морській  війні 1907 року передбачає абсолютну  недоторканність госпітальних судів,  що везуть хворих і поранених і відмічених певною емблемою, і судів-картелів, що перевозять парламентерів. Не підлягають також захопленню, за винятком випадків порушення ними встановленої належним чином морської блокади, поштові судна, прибережні риболовецькі судна, а також судна, що виконують наукові, релігійні і філантропічні функції.

Міжнародне право  не забороняє використовування мінної зброї. Разом з тим, згідно Гаагської  конвенції про установку підводних, автоматично вибухаючих від зіткнення  мін 1907 року, забороняється ставити міни, не закріплені на якорях (за винятком тих, що стають безпечними через годину після того, як над ними буде втрачене спостереження тим, хто поставив міну), або закріплені на якорях міни, які не стають безпечними, після того, як зірвуться з мінрепов. Забороняється також ставити міни біля берегів і портів супротивника з метою порушити торгове мореплавання. Конвенція зобов'язує всі держави вживати заходи для забезпечення безпеки мирного судноплавства, а у випадках, коли спостереження за мінами припинене, указувати в сповіщеннях мореплавцям або в інших загальнодоступних документах небезпечні райони і повідомляти про них інші держави дипломатичним шляхом.