Правовий статус іноземців в Україні

План

Розділ 1. Поняття іноземців і іноземних громадян 
Розділ 2. Регулювання статусу іноземців в Україні 
Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  1. Поняття іноземців і іноземних громадян

   До  складу населення України як сукупності людей, що проживають у межах території  України і підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також  іноземці та особи без громадянства (апатриди).

   Конституція України чітко розмежувала поняття "іноземець" та "особа без  громадянства", відносячи до перших лише іноземних громадян [ст. 26, 1]. Відповідно до конституційних положень у законах  України «Про правовий статус іноземців  та осіб без громадянства» [ст. 1, 2] та «Про громадянство України» [ст.1, 3] дається  нормативне визначення іноземців та осіб без громадянства: іноземець  — особа, яка не перебуває в  громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

   Іноземці  можуть у встановленому порядку  іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово  перебувати па її території.

   Під імміграцією розуміється прибуття в Україну чи залишення в Україні  в установленому законом порядку  іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

   Квота імміграції — гранична кількість  іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надавати дозвіл на імміграцію в Україну протягом календарного року — встановлюється Кабінетом  Міністрів України у визначеному  ним порядку за категоріями іммігрантів:

   1) діячі науки та культури, імміграція  яких відповідає інтересам України;

   2) висококваліфіковані спеціалісти  і робітники, гостра потреба  в яких є відчутною для економіки  України;

   3) особи, які здійснили іноземну  інвестицію в економіку України  іноземною конвертованою валютою  на суму не менше 100 (ста)  тисяч доларів США, зареєстровану  в порядку, визначеному Кабінетом  Міністрів України;

   4) особи, які є повнорідними братом  чи сестрою, дідом чи бабою,  онуком чи онукою громадян  України;

   5) особи, які раніше перебували  в громадянстві України;

   6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта  та його неповнолітні діти;

   7) особи, які безперервно прожили  па території України протягом  трьох років од дня надання  їм статусу біженців в Україні  чи притулку в Україні, а  також їхні батьки, чоловіки (дружини)  та неповнолітні діти, які проживають  разом із ними.

   Пропозиції  стосовно осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України, а також  тих, що раніше перебували в громадянстві України, та батьків, чоловіка (дружини) іммігранта, його неповнолітніх дітей  готуються безпосередньо Державним  департаментом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

   Дозвіл  на імміграцію поза квотою імміграції надається:

   1) одному з подружжя, якщо другий  з подружжя, з яким він перебуває  у шлюбі понад два роки, є  громадянином України, дітям і  батькам громадян України;

   2) особам, які є опікунами чи  піклувальниками громадян України,  або перебувають під опікою  чи піклуванням громадян України;

   3) особам, які мають право на  набуття громадянства України  за територіальним походженням;

   4) особам, імміграція яких становить  державний інтерес для України;

   5) закордонним українцям, подружжям  закордонних українців, їх дітям  у разі їх спільного в'їзду  та перебування на території  України.

   Водночас  дозвіл на імміграцію не надається:

   1) особам, засудженим до позбавлення  волі на строк більше одного  року за вчинення діяння, що  відповідно до законів України  визнається злочином, якщо судимість  не погашено і не знято в  установленому законом порядку;

   2) особам, які вчинили злочин проти  миру, воєнний злочин або злочин  проти людяності та людства,  як їх визначено в міжнародному  праві, або розшукуються у зв'язку  із вчиненням діяння, що відповідно  до законів України визнається  тяжким злочином, або проти яких  порушено кримінальну справу, якщо  попереднє слідство за нею  не закінчено;

   3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні  захворювання, перелік яких визначено  центральним органом виконавчої  влади з питань охорони здоров'я.  Зокрема, затверджений наказом  Міністерства охорони здоров'я  України від 19 жовтня 2001 р. №  415 Перелік інфекційних хвороб, захворювання  на які є підставою для відмови  в наданні дозволу на імміграцію  в Україну, включає такі хвороби:  туберкульоз (активну форму); ВІЛ-інфекцію; інші інфекційні захворювання, що  перебувають у стадії загострення; 

   4) особам, які в заявах про надання  дозволу на імміграцію зазначили  свідомо неправдиві відомості  чи подали підроблені документи;

   5) особам, яким на підставі закону  заборонено в'їзд на територію  України.

   Крім  того, згідно з перехідними положеннями  Закону України «Про імміграцію»  вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну:

   а) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом  України «Про імміграцію» і мають  у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

   б) іноземці та особи без громадянства, які змушені були залишити місця  постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія Грузії, прибули  в Україну, одержали в установленому  порядку тимчасову довідку і  прожили в Україні не менш як п'ять  років, а також їх повнолітні діти, які прибули в Україну разом  з ними до досягнення повноліття, і  звернулися із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в  Україні;

   в) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні;

   г) іноземці та осіби без громадянства, які прибули в Україну дітьми-сиротами у зв'язку із збройними конфліктами  у місцях їх постійного проживання і виховуються або виховувалися у державних дитячих закладах чи в дитячих будинках сімейного  типу або над якими встановлено  чи було встановлено опіку або  піклування громадян України.

   Іноземці  та особи без громадянства, які  іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового  працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове  проживання.

   Порядок видачі дозволу на імміграцію, а  також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом  України «Про імміграцію».

   Іноземці  та особи без громадянства, які  перебувають в Україні на іншій  законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати  свої паспортні документи, і виїхати  з України після закінчення відповідного терміну перебування.

   Якщо  іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в  Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про  це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи. 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Регулювання статусу іноземців в Україні

   Правовий  статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України  «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 p. [2], Закон України «Про біженців»  у редакції Закону від 21 червня 2001 p., Конвенція про статус біженців 1951 року, яка була ратифікована Верховною  Радою України 10 січня 2002 року, Європейська  конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів, яка була ратифікована Верховного Радою  України 16 березня 2007 року, інші нормативні акти і міжнародні договори України.

   Основний  принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції [1]: Іноземці та особи без громадянства, що перебувають  в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і  свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

   Цим Конституція України закріплює  національний правовий режим іноземців  в Україні. Цей режим характеризується такими рисами.

   1. Він має загальний (неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на  всі категорії іноземців, хоча  правовий статус окремих із  них може мати певні особливості.

   2. Іноземці користуються тими ж  правами і виконують ті ж  обов'язки, що й громадяни України.  Так, Конституцією та законами  України іноземцям та особам  без громадянства гарантуються  особисті (громадянські) права, що  належать до загальновизнаного  переліку природних прав: право  на життя та його захист; право  на повагу до гідності; право  на свободу та особисту недоторканність;  право на недоторканність житла;  право на шлюб і сімейні  відносини; право на таємницю  листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції; право  на невтручання в особисте  і сімейне життя; право на  свободу пересування, вільний  вибір місця проживання; право  на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх переконань; право на свободу віросповідання.

   Іноземці  та особи без громадянства користуються в Україні численними економічними, соціальними та культурними правами  і свободами. Як суб'єкти права приватної  власності вони можуть володіти, користуватись  і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У їхній власності  можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Вони також є суб'єктами свободи підприємницької  діяльності, права на працю, права  на страйк, права на відпочинок, права  на соціальний захист, права на житло, права на достатній життєвий рівень, права на охорону здоров'я, медичну  допомогу та медичне страхування, права  па сприятливе навколишнє середовище і екологічну безпеку.

   У літературі виділяють три види правових режимів іноземців — національний, спеціальний та найбільшого сприяння.

   Іноземці  та особи без громадянства мають  право на звернення до суду та до інших державних органів для  захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 42, 43, 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» вони, як і громадяни  України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів України  з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав і свобод. Національним режимом  у галузі цивільного процесуального права іноземці та особи без громадянства користуються відповідно до положень статей 423, 424 Цивільного процесуального кодексу України незалежно від  їх перебування на території України.