Поняття, сутність колізійних норм

Зміст

               Вступ

1. Поняття, сутність колізійних норм

2. Структура колізійної норми. Види колізійних норм

               3. Сфера застосування колізійних норм

                Висновки

                Список використаних джерел

Вступ

Актуальність  теми: Основний зміст міжнародного приватного права зводиться до колізійної проблеми та її вирішення. Тому колізійні норми, за допомогою яких головним чином вирішується така проблема, є центральним інститутом цієї правової галузі незалежно від того, як в доктрині визначаються її поняття, зміст, джерела і т.п.

Колізійні норми по своїй  суті являє собою відсильну норму, за допомогою якої можливо визначити  право, яке виступає компетентним правопорядком  стосовно до даного конкретного відношенню і містить необхідні відповіді на питання, що стосуються його істоти.

Колізійна норма, таким  чином, сама по собі не регулює відношення як таке, а діє у поєднанні з  матеріально-правовою нормою відповідної  правової системи (національного права  певної держави або міжнародного договору). Колізійні норми традиційно виступають основою міжнародного приватного права і складають його ядро. Історично МПП зародилося і існувало протягом століть як колізійне право. Колізійні норми специфічні не лише з точки зору їх істоти (характеру), але також і в тому, що стосується форми викладу (будови, або структури). Саме існуванням колізійних норм обумовлено дію особливого методу МПП - коллизионно-правового регулювання. 
Специфіка міжнародного приватного права, включаючи метод і способи регулювання, обумовлена ​​унікальністю об'єкта регулювання - цивільних відносин, ускладнених іноземним елементом. Вони породжують особливу проблему - колізію громадянського права різних держав, рішення якої є необхідною умовою їх регулювання. У подоланні колізійної проблеми полягає загальний метод міжнародного приватного права. Перший спосіб регулювання цивільних відносин, ускладнених іноземним елементом - коллизионно-правової, сутність якого полягає у виборі компетентного правопорядку для вирішення конкретної цивільної справи. Вибір, як уже вказувалося в першому питанні, здійснюється за допомогою колізійних норм, які і містять припис про те, право якої держави треба застосовувати. Цей спосіб називається ще і відсильні. Колізійна норма, вказуючи компетентний правопорядок, як би відсилає для визначення прав та обов'язків учасників цивільно-правового ставлення до права певної держави.

Таким чином, колізія в міжнародному приватному праві - це така правова ситуація, в якій приватноправові відносини внаслідок наявності в них іноземного елемента підпадають під дію двох або більше національних правових систем.

Правові системи окремих держав можуть колізуватися з різних питань:

а) право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з метою його врегулювання (колізії матеріального права);

б) право якої держави повинно використовуватися для кваліфікацій фактичного спірного питання;

в) право якої держави повинно використовуватися при тлумаченні положень колізійної норми і термінів права, обраного на підставі даної колізійної норми (конфлікт кваліфікацій);

г) право якої держави має застосовуватися до процесуальних відносин, пов'язаних з розглядом справ з іноземним елементом і виконанням судових рішень (колізії процесуального права);

д) правозастосовний орган якої держави компетентний розглядати справи з іноземним елементом (конфлікт компетенцій).

Метою дослідження є обгрунтування висвітлити всі основні аспекти міжнародного приватного права, пов'язані з колізійними нормами

Виходячи з поставленої мети, в дослідженні визначено наступні завдання :

1. дослідження поняття колізійної норми

2. дослідження структури и видів колізійних норм

3. визначення сфери застосування колізійних норм

Об’єктом дослідження є регулювання цивільно-правових відносин за допомогою колізійних норм

Предметом дослідження є колізійні норми, які являють собою особливий вид правових норм, що є характерною специфічною особливістю міжнародного приватного права

Ступінь досліджуваності теми. Колізійні норми вивчали такі науківці:  К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленка, П. Казанського, С. Б. Крилов, I. С. Перетерський, Л. А. Лунц, М. М. Богуславський, В.М. Корецький, Г. К. Матвєєв, А. С. Довгер, Г. С. Федіняк та інші.

1. Поняття, сутність  колізійних норм

“Колізія” – слово, яке походить від латинського collisio, що означає “зіткнення”. Колізія права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даному правовідношенні. Іншими словами, правова колізія обумовлена двома причинами: наявністю іноземного елемента в приватноправовому відношенні та різним змістом права різних держав, з якими це відношення пов’язане.

Таким чином, перед судом  виникає проблема “вибору закону”, що вирішується за допомогою колізійної норми.  [2]

Як уже зазначалося  вище, колізійна норма (conflict rule) - це правова норма, що вказує, право якої держави підлягає застосуванню до відповідних правовідносин, ускладнених іноземним елементом. На відміну від матеріальних норм права, колізійні норми безпосередньо не регулюють ті чи інші правовідносини, а лише допомагають суду чи іншому органу правозастосування вирішити "колізійне питання", тобто "конфлікт" між правопорядками різних держав, які претендують на регулювання тих чи інших приватноправових відносин з іноземним елементом. [3]

Однак колізійна норма сама по собі не дає відповіді на питання про те, які права та обов'язки сторін виникають з даного правовідношення, вона лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, що підлягає застосуванню до правовідношення. Саме в цьому полягає її особливість. Однак необхідно враховувати ще й те, що у випадку відносин з іноземним елементом колідують не окремі норми різних держав, а їх правові системи. В іншому випадку норма відривається від правопорядку, до якого вона належить; „ця норма “інкорпорується” правовою системою держави, чий суд розглядає справу, й отримує тлумачення в аспекті сторонньої їй системи права. Таким чином, застосовується не „жива” норма права будь-якої держави, а норма, що по суті ніде не діє. Адже норма права, що відокремлена від складу правової системи, до якої вона належить, мертва й у будь-якому випадку в значній мірі втрачає свій зміст”.

Правові системи окремих  держав можуть колідувати у питаннях, які пов’язанні як з колізіями  матеріального права (його вибору, кваліфікації, тлумачення), так і з колізіями процесуального права (тобто, право якої держави повинно застосовуватись до процесуальних відносин, що пов'язані з розглядом справ з іноземним елементом та виконанням судових рішень, у тому числі, держави, правозастосовчий орган якої компетентний розглядати справи такого роду). [2]

Наявність суверенних держав із власними правовими системами, а  також інтенсифікація спілкування  між приватними особами, що належать до різних держав і підпорядковуються  різним правопорядкам, об'єктивно зумовлюють необхідність розмежування компетенції різномісцевих правопорядків щодо регулювання тих чи інших приватноправових відносин. З одного боку, закони певної держави мають територіальний характер і є обов'язковими у межах її кордонів. З другого боку, цивілізований міжнародний обіг вимагає від суверена певною мірою визнавати авторитет іноземних законів і надавати на власній території сили правам, які виникли під дією іноземних законів. Зрештою, громадяни цієї держави повинні мати певні гарантії захисту за кордоном прав, яких вони набули за законами батьківщини. При цьому, однак, ще й досі значною мірою кожна суверенна держава самостійно встановлює для себе і своїх громадян правила та межі дії місцевого й іноземних правопорядків. Регулювання усіх цих питань є завданням колізійного права.

Серед загальних принципів  колізійного права слід передусім  виокремити:

- застосування колізійних норм виключно до приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом;

- визнання можливості і доцільності застосування іноземного права у зв'язку з об'єктивними вимогами міжнародного спілкування та справедливості;

- установлення певних обмежень щодо безпосереднього застосування іноземних норм публічного характеру та визнання прав, набутих під дією іноземних адміністративних норм;

- недоцільність відмови у застосуванні іноземного права через наявність відмінностей між правовими, політичними або економічними системами іноземної держави та країни суду;

- необхідність пошуку правопорядку, який має із цими правовідносинами тісний (найбільш тісний) зв'язок.

Основу колізійного  права становлять передусім колізійні  норми та загальні положення МПрП, які обумовлюють критерії і межі застосування колізійних норм. Самі по собі колізійні норми не встановлюють безпосереднього правила поведінки для учасників приватноправових відносин, тому більшість дослідників вважають, що колізійні норми не належать ні до матеріального, ні до процесуального права. На перший погляд, здається, що адресатом колізійних норм виступають органи правозастосування (суди, третейські суди, нотаріат та ін.). Разом із прерогативою цих органів у застосуванні і тлумаченні колізійних норм не можна не помітити, що колізійні норми дають певні матеріальні і процесуальні можливості також учасникам приватних правовідносин (вибір, за певних умов, застосовуваного права, посилання на колізійні норми у судовому процесі, вимога захисту своїх прав, що виникли під дією того чи іншого правопорядку).

По суті, колізійна  норма вирішує одне питання: право  якої держави (правової системи) слід застосувати у випадку колізії (зіткнення) двох або більше правопорядків у певних правовідносинах. Компетентний правопорядок, до якого відсилає колізійна норма, називають статутом правовідносин (звідси походять терміни "статут спадкування", "зобов'язальний статут" тощо). Слід мати на увазі, що під статутом розуміють не окрему норму права, а правову систему певної держави в цілому. У МПрП йдеться не про колізії окремих норм, а про колізії правопорядків. Саме у тій правовій системі, на яку вказала (до якої "відіслала") колізійна норма, шукають конкретні норми матеріального права, які відповідають на питання щодо змісту прав та обов'язків сторін.  [3]

Таким чином, колізійна норма кожної держави стає інструментом, за допомогою якого законодавець робить дійсним на своїй території іноземне право, проте - в межах дії власної системи права. Сукупність колізійних норм, встановлених у певній національній правовій системі, становить колізійне право цієї держави. На думку М. М. Богуславського, колізійне право являє собою найбільш складну і доволі суттєву частину МПрП. В. Л. Толстих взагалі вважає, що колізійне право є основою МПрП, і всі інші норми розглядаються в рамках системи МПрП з метою зручності та універсальності висвітлення предмета, хоча безпосередньо вони з ним не пов'язані.

Підкреслимо: використання колізійного методу в МПрП складається з двох етапів – конструювання колізійних норм та безпосереднього дотримання таких умов:

• має місце однорідність відносин, врегулювати які передбачається завдяки створенню колізійної норми;
• існує спільне намагання держав вирішити колізійну ситуацію, тобто застосування колізійного методу стає визнаним засобом вирішення колізійних проблем;
• зазначене намагання реалізується шляхом застосування одного й того ж засобу вирішення, а саме: завдяки створенню колізійних норм;
• нарешті, створювані колізійні норми мають будуватися більш або менш однаково з тим, щоб колізійне право однієї держави принципово не відрізнялось від колізійного права іншої держави.[5]

Щодо природи колізійних норм та їх місця у системі права висловлювалися різні погляди. У доктрині переважає підхід, згідно з яким колізійні норми не є нормами міжнародного права, адже вони не призначені для регулювання міждержавних відносин. Історично колізійне право розвивалося шляхом кодифікації МПрП на національному рівні та уніфікації на рівні міжнародних договорів. Таким чином, джерелами колізійного права є національне законодавство та міжнародні договори, які після надання відповідної згоди держави стають частиною національного правопорядку.

У вітчизняній доктрині радянського періоду висловлювались думки щодо належності колізійних норм до внутрішньодержавного приватного права, передусім цивільного. Для обгрунтування  цієї тези наводились приклади судових  та арбітражних справ, у яких сторони мали різні позиції щодо того, який правопорядок підлягає застосуванню. Оскільки закони різних держав мають неоднаковий зміст, а отже, від вирішення колізійного питання залежало рішення суду на користь тієї чи іншої сторони, дослідники робили висновок, що спір про права і обов'язки сторін по суті зводиться до спору з колізійного питання. Таким чином обґрунтовувалося, що колізійна норма, разом із тією матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, створює певне правило поведінки для учасників цивільного обігу.

Тут слід зауважити, що "правила  поведінки учасників цивільного обігу" треба відрізняти від "прав та можливостей", що їх надає учасникам  приватних правовідносин колізійна  норма. Роль сторін правовідносин з  іноземним елементом у вирішенні колізійного питання є суттєво обмеженою і фактично зводиться до випадків, коли закон дозволяє вибір сторонами застосовуваного права (автономія волі). У свою чергу, автономія волі також не безмежна, вибір права сторонами обумовлений цілою низкою загальних та спеціальних правил.