Поняття, предмет, завдання та система права та його науки в Україні

по-перше, варто виходити з припущення, що більшість іммігрантів  залишаться на постійне (чи тривале) проживання в приймаючій країні і що вони можуть внести немаловажний вклад у її економіку;

по-друге, необхідно усвідомлювати  вирішальну роль органів державної  влади в сприянні адаптації й  інтеграції іммігрантів і в розвитку добрих міжобщинних відносин; це, у свою чергу, дає підставу припускати, що буде забезпечена законодавча база для заходів, спрямованих на досягнення рівності можливостей, боротьбу з дискримінацією мігрантів і в необхідних випадках здійснення успішної інтеграції іммігрантів. З іншого боку, необхідно заохочувати іммігрантів розвивати в собі почуття приналежності до нового суспільства; владні структури і громадські організації повинні сприймати іммігрантів і їхніх лідерів як необхідних партнерів у справі встановлення між громадських відносин;

по-третє, варто усвідомлювати, що інтеграція і встановлення добрих відносин між місцевим населенням і  мігрантами - це процес, розрахований на тривалий період. Міжнародні конвенції  і досвід ряду країн підтверджують, що іммігранти, що прожили довгий термін у приймаючій країні, особливо ті з них, хто в ній народився, повинні мати можливість без проблем одержати її громадянство, що було б найбільш ефективним методом розвитку в них почуття приналежності до суспільства, у якому вони живуть. В умовах загострення міграційної ситуації дуже важливо заснувати в місцях зосередження іммігрантів офіційні органи, що займалися б здійсненням і координацією дій, спрямованих на досягнення мігрантами рівних можливостей, їхню інтеграцію й асиміляцію. Правові засоби боротьби з дискримінацією повинні доповнюватися іншими засобами, особливо в області освіти й інформації, спрямованими на рішення конкретних проблем різних категорій мігрантів у країні перебування.

Урядовим структурам необхідно починати дійові заходи разом  з роботодавцями і профспілками для досягнення фактичної рівності можливостей мігрантів і місцевого населення. Велику роботу в цьому можуть провести місцеві органи влади. Заслуговують усілякої підтримки ті органи місцевої влади суб'єктів, що беруть на себе хоча б частково роботу по забезпеченню мігрантів достатньою кількості житла за помірну плату шляхом застосування різних механізмів. Боротьба проти дискримінації в житловому питанні на основі правових норм і соціальних заходів також має важливе значення.

Міжнародна практика свідчить про те, що примусова концентрація іммігрантів у визначених міських  кварталах чи сільських населених пунктах, що рівносильна сегрегації, перетворенню зазначених місць у гетто, небажана. Одночасно і насильницьке розосередження іммігрантів, перешкода у такому поселенні якщо вони самі мають бажання, викликає в прибулих сумнів, сторожкість, недовіру до влади. Швидке розосередження прибулих іммігрантів небезперечне з погляду  забезпечення збалансованого соціального складу населення у визначених районах і містах.

Хоча для різних груп мігрантів політика по їх розселенню може бути різною. Так, для кримських  татар розселення компактними етнічними  групами є бажаною для них  самих, задля того щоб не асимілюватись  з іншим населенням і зберегти свою етнічність. Тим більше, що в Криму вони визнаються титульною нацією і для них це є питанням національного самовизначення. А, скажімо щодо іммігрантів вихідців з України кращим буде розселення по місцях їх народження, звідки вони походять.

Необхідно враховувати  усе більш зростаюче етнічне і культурне різноманіття населення у визначених регіонах і країні в цілому. Усунення дискримінації і задоволення потреб мігрантів будуть більш ефективним, якщо міграційної служби комплектувати також особами іммігрантського походження. Саме з досвіду розвитих країн можна багато чого почерпнути з метою розробки працеспроможних центральних і місцевих структур, загальнонаціональних, регіональних і муніципальних програм, що дозволили б зм'якшити процес інтеграції мігрантів в українське суспільство.

В Україні центральним координуючим органом, щодо роботи з мігрантами і біженцями є Державний комітет України у справах національностей та міграції. Саме він повинен координувати діяльність всіх державних органів по роботі з мігрантами, в тому числі і соціальну роботу. На сьогодні його робота не є достатньо ефективно. Та й сам він перебуває в стані “перманентного реформування” – то міністерство, то департамент то комітет. Міняються штати, підпорядкування, керівники. Все це не сприяє стабільності його роботи. Крім того цей орган досить обмежений як у фінансових ресурсах, так і в можливості впливу на інші державні органи. Враховуючи це, та позитивний закордонний і вітчизняний досвід необхідно багато повсякденних проблем міграції вирішувати на місцевому рівні. Саме місцеві влади в партнерстві з центральними урядовими органами і неурядовими організаціями усіх видів відіграють важливу роль у підготовці відповідних умов для встановлення нормальних відносин між мігрантами і місцевими жителями.

Поліпшення положення  мігрантів може наступити при активізації їх власного соціального потенціалу. Країни, у яких нараховується значна кількість мігрантів, заохочують виникнення асоціацій іммігрантів і етнічних груп (земляцтв та ін.), з врахуванням яких формуються суспільні фонди, призначені для розробки і реалізації проектів, що відбивають інтереси мігрантів і біженців. Першорядне значення надається питанням релігії, культури, традиціям і звичаям з метою забезпечити поваги прав людини. Позитивних результатів домагаються ті органи влади, що прагнуть установити контакт із представниками різних конфесій і організувати обговорення ними проблем, що однаковою мірою  цікавлять і корінних жителів, і мігрантів.

Якщо коротко підсумувати вище викладене, то у рамках організації  соціальної роботи з мігрантами можна намітити основні перспективні напрями роботи, які здатні суттєво поліпшити ефективність соціальної роботи з мігрантами:

- налагодити і розвивати  зв'язок з міжнародними організаціями,  що займаються проблемами міграції, і участь у їхній діяльності;

- організація взаємодії  між центральними та регіональними  державними відомствами й установами  і місцевими органами влади,  що вирішують проблеми міграції  і мігрантів;

- організація взаємодії  між державними структурами, громадськими  організаціями і фондами, що займаються соціальним захистом і допомогою мігрантам;

- сприяння створенню  громадських організацій, що займаються  проблемами мігрантів;

- посилити зв'язок  із закордонними організаціями,  що займаються проблемами мігрантів;

- розробка оптимальної структури і нормативів діяльності стаціонарних і нестаціонарних установ соціальної допомоги мігрантам стосовно до умов конкретних регіонів;

- організація різних  форм установ соціального захисту  мігрантів (центрів соціального  захисту, реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів, інтернатів, консультацій, пунктів видачі допомоги і т.п.);

- підготовка і підвищення  кваліфікації фахівців з роботи  з мігрантами;

- вироблення норм видачі  натуральної (продуктової, речової  і ін.) допомоги мігрантам;

- проведення соціологічних і маркетингових досліджень проблеми;

- соціальна реклама  державної і місцевої міграційної  політики;

- організація діяльності  служби по зв'язках із громадськістю;

- розробка правових  основ видачі пенсій і допомог  мігрантам, а також надання  фінансової допомоги;

- розробка правових  основ соціального, санітарного,  медичного і педагогічного контролю  життєдіяльності мігрантів;

- розробка правових  основ профілактики девіантної  поведінки осіб з числа мігрантів;

- організація центрів,  курсів і семінарів по професійній підготовці, перепідготовці і підвищенню кваліфікації мігрантів і інших задач.

Щодо реальних кроків у цих напрямках роботи то в  державі вони більш менш здійснюються цілеспрямовано хіба, що щодо депортованих народів Криму. В 2002 році, постановою кабінету Міністрів України, нарешті, навіть прийнята “програма адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей, відродження і розвитку їх культури та освіти”. В ній можливо вперше так чітко передбачені конкретні напрями роботи, терміни і органи влади конкретно відповідальні за певний напрям. Нею передбачено:

1. Здійснити  комплекс  заходів,  спрямованих на гармонізацію

міжнаціональних відносин в Автономній Республіці Крим.

Державний комітет    у     справах національностей та міграції,  Рада                                 міністрів  Автономної   Республіки Крим. 2002-2005 роки.

2. Провести соціологічні  дослідження з метою конкретизації  та більш повного врахування  запитів  депортованих у соціальній та гуманітарній сферах. - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Державний комітет                                 у   справах   національностей   та міграції. 2002 рік.

3. Організовувати   та   проводити   конференції,   семінари, зустрічі  за  участю молодіжних,  у тому числі кримськотатарських організацій.

Державний комітет у  справах  сім'ї та   молоді  2002-2005 роки.

4. Забезпечити розвиток  соціальної та промислової інфраструктури   в   місцях  компактного   проживання  депортованих відповідно до планів соціально-економічного  розвитку України та Автономної Республіки Крим.

Рада міністрів  Автономної Республіки Крим. 2002-2005 роки.

5. Сприяти розвитку  етнографічного  туризму,  інфраструктури  автотуризму  та  організації   всіх видів послуг для автотуристів з метою працевлаштування депортованих. - Державний комітет у справах  сім'ї та молоді, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. 2002-2005 роки.

6. Здійснювати заходи  щодо активізації  переговорів   стосовно укладення  двосторонніх  угод  з  країнами  СНД,  в яких проживали депортовані  до  повернення  в  Україну,  про  співробітництво   в організації повернення та облаштування.

МЗС, Державний комітет  у  справах національностей та міграції,  Рада міністрів  Автономної   Республіки Крим. 2002-2005 роки.

7. Сприяти  створенню   фермерських  господарств   та  розвитку інших  форм  господарювання з метою працевлаштування  молоді з числа депортованих, які проживають у сільській  місцевості.

Мінагрополітики, Рада міністрів  Автономної Республіки Крим. 2002р.

8. Утворити при центрах  соціальних служб для молоді  пересувні консультативні пункти  для надання  соціальної  допомоги  молоді  з числа депортованих, які проживають у віддалених  населених пунктах.

Державний комітет у  справах  сім'ї та молоді, Український державний                                 центр соціальних служб для молоді, Рада  міністрів Автономної                                 Республіки Крим. 2002 рік.

Також програмою передбачені  розробка і видання підручників, словників, підготовка педагогічних кадрів та ряд інших заходів.

І такі програми повинні  бути розроблені щодо всіх груп мігрантів.

 

         3.2. Практична соціальна робота.

 

На сьогоднішній час особливо важливим є надання конкретної допомоги людині, яка можлива лише при функціонуванні мережі територіальних закладів, що враховують місцеву ситуацію і її особливості.

В даний час органами соціального  захисту населення ведеться різнобічна робота з мігрантами. Соціальні працівники допомагають кожній  людині, що звернулася, у вирішенні її особистих соціальних, економічних, правових і інших проблем, сприяють у установленні чи відновленні необхідних соціальних відносин.

У соціальній роботі з  мігрантами виділяються два основних види:

1. Практична соціальна  робота (робота з конкретною людиною чи групою людей, що потребують соціальної допомоги).

2. Організаційна робота (організація роботи соціальної  служби, розробка конкретних програм  діяльності і т.п.).

Практична соціальна  робота з мігрантами проводиться  по наступним основних напрямках: соціальному, соціально-психологічному, соціально-педагогічному, соціально-правовому, медико-соціальному, фінансовому, соціально-економічному, матеріальному, соціально-інформаційному і соціально-трудовому.

1. Соціальний напрямок (робота здійснюється в контакті  з різними відомствами, у тому числі - Пенсійним фондом) містить у собі:

- проведення соціальних  консультацій;

- проведення заходів  щодо соціальної реабілітації  в стаціонарних і нестаціонарних  умовах;

- виявлення осіб, що  особливо потребують соціальної  допомоги;

- соціальна діагностика;

• допомога мігрантам в одержанні пенсій і допомог;

- сприяння організації  груп самодопомоги і взаємодопомоги;

- виявлення осіб з  девіантною поведінкою з числа  мігрантів і асоціальних родин;

- профілактика девіантної  поведінки;

- організація культурно-дозвільної роботи з людьми похилого віку й інвалідами з числа мігрантів;

- профілактика бездомності  (включаючи сприяння в одержанні  гуртожитку, тимчасового  житла  чи придбанні власного житла);

- профілактика дитячої  безпритульності (включаючи влаштування дітей у дитячі будинки і будинки-інтернати);