„Юридична відповідальність. Підстави звільнення від юридичної відповідальності

      Законодавство допускає також заміну реального  виконання зобов'язання грошової й  іншою компенсацією.

      Обов'язок компенсувати шкоду, заподіяну неправомірними діями, цілком поширюється на державу  і його органи. Громадяни, що постраждали  від незаконних дій державних  органів і посадових осіб, мають  право зажадати від держави повного  відшкодування заподіяного матеріального збитку. Так, держава найбільш часто повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну громадянам незаконним засудження, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним утриманням під вартою і по деяких інших підставах.

      При визначенні способів виконання зобов'язань правопорушником у першу чергу враховуються права уповноважених осіб, можливість найбільш повного задоволення їхніх інтересів у максимально короткий термін і належним чином. У будь-якому випадку положення правопорушника не повинне поліпшуватися внаслідок несвоєчасного чи неналежного виконання яких-небудь своїх зобов'язань. Зрозуміло, що не усяка шкода, заподіяна правопорушеннями, можна заповнити чи компенсувати. І, проте, право відновлювальна функція органічно доповнює дію інших функцій юридичної відповідальності і забезпечує її ефективну дію.

      3. Види юридичної  відповідальності.

       Розглядаючи проблему юридичної відповідальності, необхідно детально зупинитися на її видах, так згідно видам правопорушень  у теорії права виділяють чотири види юридичної відповідальності, а саме:

• карну;
• адміністративну;
• дисциплінарну;
• цивільну.

      Кримінальна відповідальність застосовується за порушення заборон, передбачених КК України . Оскільки злочин є передбачене КК України суспільно небезпечне вчинене діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Оскільки злочин являють собою найбільш небезпечні для суспільства діяння, тоді і заходи покарання за них установлюються найбільш суворі.

      Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеження прав і свобод засудженого.

      Діючий  КК України встановлює 12 видів покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, які судом можуть бути застосовані:

1. штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених особливою частиною КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу;
2. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу(застосовується до осіб засуджених за тяжкі злочини, які мають військове, спеціальне звання, ранг чин або кваліфікаційний клас);
3. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4. громадські роботи – полягають у виконанні засудженими у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування;
5. виправні роботи  - встановлюються на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого;
6. службові обмеження для військовослужбовців – цей вид покарання застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
7. конфіскація майна – полягає  в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються;
8. арешт  - полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців;
9. обмеження волі - полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці, встановлюється на строк від одного до п’яти років;
10. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк;
11. позбавлення волі на певний строк – покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи, встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років;
12. довічне позбавлення волі – встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

      Притягнення особи, винної у вчиненні злочину, здійснюється відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України (КПК України), яким детально регламентовані всі процедури, зв'язані з порушенням кримінальної справи, розслідуванням злочину і винесенням вироку. КПК України визначає права й обов'язки обвинувачуваного, підсудного і засудженого, потерпілого й інших учасників процесу, а також повноваження державних органів і посадових осіб, що здійснюють провадження по справі, порядок проведення окремих слідчих дій і оцінки отриманих доказів.

      Єдиним  органом, уповноваженим притягати  винних облич до кримінальної відповідальності, є суд. Інші державні органи не можуть здійснювати правосуддя і відповідно розглядати кримінальні справи.

      Засуджений, незгідний з вироком, має право  на його оскарження у вищестоящий  суд, а також на прохання про  помилування  чи пом'якшення покарання. Помилування  здійснюється Президентом України. Відносини кримінальної відповідальності припиняються відбуванням покарання або звільненням від покарання по амністії чи по указу Президента України про помилування.

      Адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. На відміну від КК України Кодекс України про адміністративні правопорушення не охоплює всіх складів адміністративних правопорушень, що можуть встановлюватися й іншими актами.

      Адміністративним  правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. 

      За  здійснення адміністративних правопорушень установлюється 7 видів адміністративних стягнень:

1. попередження - як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі.;
2. штраф - є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України;
3. вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.
4. конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;
5. позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
6. виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею);
7. адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) судом (суддею).

      Необхідно зазначити, що адміністративний арешт  не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком  до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

      Порядок провадження в справі про адміністративне  правопорушення регламентований Кодексом про адміністративні правопорушення. Коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, є досить широким. У нього входять суди, адміністративні комісії при органах місцевого самоврядування, органи міліції, різного роду державні інспекції й інші державні органи. Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, у присутності особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, якій дозволяється давати пояснення, представляти доказу, користатися послугами адвоката.

   Постанова в справі про адміністративне  правопорушення може бути оскаржене  в чи суд вищестоящий по підпорядкованості орган. Відносини адміністративної відповідальності припиняються виконанням стягнення. Особа вважається не піддана адміністративному стягненню, якщо протягом року з дня закінчення виконання стягнення не зробить нового адміністративного правопорушення.

      Дисциплінарна відповідальність застосовується за здійснення дисциплінарної провини. Порядок застосування стягнення за порушення дисципліни регламентується Кодексом законів про працю України (КЗпП), статутами про дисципліну й інші нормативно-правові акти. Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосовуються наступні стягнення:

• догана;
• звільнення.

      Законодавством, статутами і положеннями про  дисципліну можуть бути передбаченні для окремих категорій працівників  й інші дисциплінарні стягнення.

      Звільнення  може застосовуватися за найбільш грубі  порушення трудової дисципліни, у  тому числі:

1. за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків;
2. прогул ( в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
3. поява на роботі в нетверезому виді, у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння;
4. здійснення за місцем роботи розкрадання ( в тому числі дрібного);

      Законодавством  про дисциплінарну відповідальність можуть передбачатися й інші дисциплінарні стягнення.

      Необхідно зазначити, що порядок застосування дисциплінарного стягнення досить докладно регламентується законодавством. Тому що всі принципи юридичної відповідальності діють і в сфері дисциплінарної відповідальності. Посадова особа, дозволяючи справу про дисциплінарну відповідальність конкретного працівника, повинне бути упевнене в тім, що воно установило в справі істину, зібрало необхідні докази, а прийняте рішення є справедливим.

      Законодавство встановлює досить короткі терміни застосування дисциплінарного стягнення. Воно може застосовуватися безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. У будь-якому випадку стягнення не може бути застосоване пізніше шести місяців із дня здійснення провини, а за результатами чи ревізії перевірки фінансово-господарської діяльності – не пізніше двох років із дня його здійснення.² За кожну провину може бути застосоване тільки одне дисциплінарне стягнення. Однак до правопорушника можуть застосовуватися й інші примусові заходи, що не є дисциплінарним стягненням. Так, працівник одночасно з доганою може бути позбавлений чи цілком частково щомісячної чи квартальної премії.

      Якщо  протягом року з дня застосування дисциплінарного стягнення працівник не буде підданий новому дисциплінарному стягненню, то він вважається не підданий дисциплінарному стягненню.

      Цивільна  відповідальність переслідує іншу мету, ніж кримінальна, адміністративна і дисциплінарна. Вона застосовується, насамперед, для відновлення порушених прав громадян, інших облич у випадках невиконання боржниками своїх зобов'язань за договором чи внаслідок заподіяння шкоди. Боржник, що не виконав чи неналежно виконав зобов'язання за договором, зобов'язаний відшкодувати кредитору збитки, у які входять витрати кредитора, реальний збиток і упущена вигода. По визначеній частині зобов'язань на боржника, що не виконав зобов'язань, може покладатися обов'язок виплачувати штрафні санкції у виді неустойки.

      Необхідно зазначити, що право відновлювальну мету переслідує і відповідальність за шкоду, заподіяна особистості або майну громадянина чи юридичної особи. У відповідності зі господарським законодавством України шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою яка її завдала. В окремих випадках, передбачених чи законом договором, може встановлюватися обов'язок особі, яка завдала шкоду, виплатити потерпілому компенсацію понад відшкодування шкоди.