Договір банківського вкладу

ДОГОВІР БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ) 

     За  договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї  грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові  таку суму та проценти на неї або дохід  в іншій формі  на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК). Відносини, що випливають з договору банківського вкладу, регулюються § 3 гл. 71 ЦК (статті 1058-1065). Якщо інше не передбачено нормами, що регулюють дані відносини, і не випливає із суті договору банківського вкладу, права й обов'язки банку і вкладника ґрунтуються на положеннях про банківський рахунок.

     За  звичаями ділового обороту поняття  «договір банківського вкладу» та «депозитний  договір» використовуються як поняття  тотожні, синонімічні. Термін «депозит» (від лат. depositum - річ, віддана на зберігання) означає також зберігання вкладу. Про це свідчить й п. 2.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами від 3 грудня 2003 р. № 516: «Договір банківського вкладу (депозиту) засвідчує зобов'язання банку зберігати залучені від юридичних і фізичних осіб грошові кошти або банківські метали, виплатити дохід у встановлений договором строк та право вкладників отримати у визначений договором строк суму вкладу (депозиту) і процентів за ним».

     Сутністю  даного договору є оформлення відносин між банком-депозитарієм та клієнтом-депонентом (фізичними і юридичними особами) з приводу внесення депонентом грошових коштів на депозит банку, з метою зберігання і управління на обумовлених сторонами умовах, та гарантія повернення банком цих сум і процентів за користування ними. Однак ніякого зберігання в дійсності не існує. Перерахування (зарахування) безготівкових грошей, які не існують у вигляді паперових грошових знаків (купюр), є лише фіксацією права їх вимоги. При внесенні на рахунок готівкових коштів вони надходять у власність банку чи іншої кредитної установи, знеособлюються, а вкладнику за його вимогою видаються інші купюри.

     Не  можна розглядати ці відносини і  як такий різновид зберігання, як «зберігання  із знеособлюванням речей», так званого  іррегулярного зберігання, предметом  якого є речі, визначені родовими ознаками. Кредитні установи не зберігають грошові кошти в буквальному  розумінні цього слова, а використовують їх у своїй діяльності. Взагалі це впливає з фізичної неспроможності зберігання безготівкових грошових сум і тому «банківська система перестає бути лише касою з розподілу грошей та починає ними торгувати».

     Предметом договору банківського вкладу (депозиту) є вклад (депозит) - це грошові кошти  у готівковій або безготівковій  формі у валюті України чи в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі), та підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України й умов договору².

     Для зберігання грошових депозитів і  проведення операцій з ними у банках відкриваються депозитні рахунки. Ці питання регламентуються гл. 72 ЦК, яка стосується договору банківського рахунка (ч. 3 ст. 1058 ЦК), якщо інше не встановлено гл. 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» або не випливає із суті договору банківського вкладу.

     Вкладний (депозитний) рахунок  - це рахунок, що відкривається банком вкладнику на договірних засадах для зберігання грошових коштів або банківських металів, що передаються вкладником банку на встановлений строк (або без зазначення такого строку) та під визначений процент відповідно до умов договору.

     Вклади (депозити) поділяються:

• залежно від категорії вкладників - на вклади (депозити) фізичних та юридичних осіб;
• за способом оформлення вкладу (депозиту) - шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки або ощадного (депозитного) сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаям ділового обороту;
• залежно від виду валюти, у якій залучаються грошові кошти, - на вклади (депозити) у національній валюті, в іноземній валюті та у банківських металах;

     - залежно від строку та порядку  повернення грошових коштів - вклади (депозити) на вимогу, строкові вклади, накопичувальні вклади та умовні вклади.

     Вклади (депозити) на вимогу - це вклади на умовах видачі на першу вимогу вкладника у готівковій (лише для фізичних осіб) чи безготівковій формі. Строковими є вклади, які можуть бути повернені вкладнику після закінчення обумовленого строку або на першу вимогу вкладника, якщо таке передбачено договором банківського вкладу. Накопичувальні вклади (депозити) призначені для нагромадження грошових заощаджень і можуть бути поповнені вкладником за рахунок додаткових внесків. Умовні вклади (депозити) - це вклади, під час оформлення яких встановлюється будь-яка умова щодо повернення грошових коштів або банківських металів. Умова за вкладом не повинна суперечити законодавству України або бути такою, що може ускладнити повернення вкладу (депозиту). Наприклад, такими є внесений батьками вклад (депозит) на ім'я дитини, якій буде належати право розпоряджання сумами вкладу тільки після того, як здійсниться обумовлена договором подія (умова) - після вступу в шлюб чи після досягнення нею визначеного віку. Якщо умови вкладу містять визначений строк зберігання, то такі вклади обліковуються як строкові. Умовні вклади без визначення строків зберігання обліковуються як вклади на вимогу;

• залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів - вклади (депозити) з простими процентами та вклади із складними процентами. Простий процент - це процент, що нараховується банком вкладнику на суму початкового вкладу (депозиту). Складний процент - це процент, який нараховується на суму, що складається з суми вкладу (депозиту) та не витребуваних процентів, після закінчення кожного кварталу чи іншого строку;
• за характером сплати процентів - авансом, щомісяця, щокварталу, після закінчення року, після закінчення строку дії договору;
• за характером дострокового повернення грошових коштів або банківських металів - вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку про повернення грошових коштів або банківських металів та без попереднього повідомлення банку про їх повернення;
• в готівковій чи безготівковій формі, які вносяться до банківської установи у безготівковій формі шляхом переказування коштів з одного рахунка на інші юридичними особами і фізичними особами. В Україні тільки фізичним особам надане право вносити депозит до банківських установ як у безготівковій, так і у готівковій формі.

     Закон не містить будь-яких обмежень стосовно кількості депозитних рахунків у різних валютах.

     Сторонами договору банківського вкладу (депозиту) є банк і вкладник. На відміну від договору банківського рахунка, у договорі банківського вкладу право на залучення грошових коштів належить лише банкам (ч. 1 ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»), які отримали у встановленому порядку ліцензію НБУ на здійснення таких операцій. Інші фінансові установи не мають права залучати грошові кошти юридичних і фізичних осіб. Небанківські кредитні організації не вправі залучати грошові суми (вклади) юридичних і фізичних осіб з метою їхнього розміщення від свого імені і за свій рахунок. Вкладником можуть бути як юридичні особи, так і фізичні - віком від чотирнадцяти років (ст. 32 ЦК), як резиденти, так і нерезиденти.

     Договір банківського вкладу є одностороннім, оскільки обов'язки несе тільки банк, а вкладник має право вимоги до нього з приводу повернення вкладу та сплати процентів. Вкладник має право на одержання від банку процентів від суми вкладу або доходів у іншій формі за використовування банком грошових сум клієнта і тому цей договір є оплатним. Необхідно звернути увагу на те, що до процентів законодавець прирівнює доходи в іншій формі. Договір виникає з моменту передачі грошей банку, тобто договір банківського вкладу - реальний. Договір банківського вкладу, коли вкладником є фізична особа, має свої особливості. Він ч. 2 ст. 1058 ЦК віднесений до публічних договорів. Отже, банк не має права відмовити фізичним особам у прийнятті внеску за наявності можливості зробити таку послугу. Так, відмова від надання банківського обслуговування з прийняття внеску буде обґрунтованою, наприклад, якщо НБУ відкликав ліцензію, яка була надана раніше банку на виконання даних операцій, або банк публічно оголосив про припинення прийняття внесків від населення, мотивуючи це фінансовою неспроможністю чи іншими причинами. У разі необґрунтованої відмови банку від прийняття внеску від фізичної особи, остання має право звернутися до суду з вимогою про спонукання укласти договір банківського вкладу та відшкодування збитків; заподіяних цією відмовою (ст. 633 ЦК), Публічний характер договору виключає надання переваги будь-яким вкладникам - фізичним особам, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, Так, наприклад, банк не вправі надавати перевагу службовцям банку по вкладам і надавати їм більш високу процентну ставку, ніж за вкладами інших фізичних осіб. Однак це правило діє тільки для вкладів, які передані на різних умовах. Банк може диференціювати свої процентні ставки залежно від строку дії договору, суми вкладу та умов їх повернення. У цьому випадку допустимим є встановлення різних процентних ставок по вкладам юридичних і фізичних осіб. Банки мають оприлюднити умови укладення договору банківського вкладу (депозиту), випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку та додатково у засобах масової інформації.

     Стаття 1063 ЦК надає право не тільки внести кошти на вже наявний рахунок вкладника, а й відкрити його на ім'я іншої особи. Такий договір банківського вкладу буде дійсним лише за умови, що при відкритті рахунка іншою особою визначене ім'я фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблений вклад. У противному випадку договір є неукладеним (ст. 1063 ЦК).

     До  договору банківського вкладу на користь  третьої особи застосовуються правила про договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК), якщо це не суперечить нормам ЦК, які регулюють вклади на користь третіх осіб (ст. 1063 ЦК) і суті договору банківського вкладу. Так, за договором на користь третьої особи, якщо інше не встановлене у законі, інших правових актах і договорі, кредитор може скористатися правом, що належить третій особі, лише у випадку, коли вона відмовилася від права, наданого їй за договором на користь третьої особи. У той же час особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь іншої особи, може скористатися всіма правами вкладника, у тому числі вимагати суму вкладу, якщо до моменту звернення її в банк інша особа, на користь якої зроблений вклад, не встигла скористатися своїми правами.

     Договір банківського вкладу повинен бути укладений  у простій письмовій формі. Недотримання цієї форми має наслідком недійсність договору банківського вкладу. Такий договір є нікчемним.

     Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних  і фізичних осіб підтверджується: договором банківського вкладу; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту

     Ощадному  депозитному сертифікату присвячена ст. 1065 ЦК, однак вона не містить його поняття. Згідно зі ст. 18 Закону від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» ощадний (депозитний) сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Ощадний (депозитний) сертифікат буває: купонним, безкупонним та процентним.

     Купонний  ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний сертифікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом. Безкупонний ощадний (депозитний) сертифікат - це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом з поверненням суми вкладу (депозиту). Процентний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний сертифікат, який випущений банком з визначеною процентною ставкою.

     Згідно  зі ст. З Закону «Про цінні папери і фондову біржу» ощадний (депозитний) сертифікат є цінним папером і  може бути іменним чи на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам неможливий. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку одноразово або серіями¹. Вони мають бути емітовані в паперовій (документарній) формі і бути номіновані як в національній, так і в іноземній валюті. Випуск та розміщення банками ощадних сертифікатів, номінованих у банківських металах, не дозволяється.

     Ощадні (депозитні) сертифікати повинні  мати такі реквізити: найменування цінного паперу - «ощадний сертифікат», найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження, порядковий номер, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), підпис керівника банку або уповноваженої особи, печатку банку. Виготовлення бланків ощадних сертифікатів здійснюється відповідно до вимог законодавства України. Цей бланк заповнюється банком за допомогою відповідних технічних засобів або від руки - чорнилом чи кульковою ручкою. Жодні виправлення під час заповнення бланка сертифіката не допускаються.

     За  умови дострокового подання ощадного (депозитного) сертифіката до погашення банк сплачує його власнику суму вкладу (депозиту) та проценти, які виплачуються в розмірі як за вкладом (депозитом) на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів.

     За  умови настання строку вимоги вкладу (депозиту) банк здійснює платіж проти  пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката. Погашення ощадних сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюється банками лише в національній валюті, а які номіновані в іноземній валюті - в іноземній валюті. За письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, погашення ощадних сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, може здійснюватися у національній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, зазначеного в ощадному сертифікаті, або на дату його дострокового викупу.

     Ощадний сертифікат слід відрізняти від ощадної  книжки, яка не є цінним папером  та видається тільки фізичним особам. Вона також підтверджує укладення  договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на рахунок цієї фізичної особи (ст. 1064 ЦК). В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк.