Управління резервами страхової компанії

Для представлення  страхових резервів зі страхування  життя не приймають акції, емітовані  будь-яким страховиком[12, c. 13-15].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Страхові резерви, їх складові.

Страхові  резерви створюються з метою  забезпечення майбутніх страхових  виплат залежно від видів страхування. В Україні відповідно до міжнародної  практики страхування прийнято поділ  видів страхування на дві групи  — види страхування життя та види страхування, що не належать до страхування  життя (ризикові, загальні).

Відповідно  до цього чинне законодавство  встановлює для українських страхових  компаній необхідність формування двох видів страхових резервів (додаток А):

• резерви за загальними видами страхування (технічні резерви);

• резерви із страхування життя.

          Страхові резерви створюються в тій валюті, якою страховики відповідають за своїми страховими зобов'язаннями, і призначені саме для забезпечення виплат страхових сум і страхових відшкодувань за укладеними договорами страхування.

Резерви із страхування життя, медичного страхування  і обов'язкових видів страхування  формуються окремо від резервів для  інших видів страхування.

Страховики  зобов'язані вести облік договорів  страхування і вимог (заяв) страхувальників  щодо виплати страхової суми або  страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений  орган може встановити порядок і  форму ведення обліку договорів  страхування і вимог (заяв) страхувальників  щодо виплати страхової суми або  страхового відшкодування.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування  життя і медичного страхування  страховики формують окремі резерви  завдяки надходженню страхових  платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Формування  страхових резервів — це розподіл грошових потоків страховика з метою  виокремлення з доходу від страхової  діяльності частини коштів для надання  їм цільового призначення[6, c. 144-146].

Розглянемо  особливості формування окремих  видів страхових резервів.

1. Технічні резерви

Відповідно  до вимог Закону "Про страхування" (ст. 31) й інших нормативних документів вітчизняні страховики, що здійснюють ризикові види страхування, зобов'язані  за видами страхування формувати  і вести облік таких технічних  резервів:

1. Резервів незароблених премій (резервів премій), утворених із частин сум страхових премій, отриманих страховиком, які відповідають страховим ризикам (тобто термін яких на звітну дату за договорами страхування не минув).

2. Резервів збитків — зарезервованих невиплачених сум страхових відшкодувань і страхових сум за відомими вимогами страхувальників, відносно яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Технічні  резерви на час дії договору страхування  є не власними коштами страховика, а коштами страхувальників, тому що призначені для страхової виплати  за тими договорами, що на звітну дату ще не закінчилися.

Величину, що показує обсяг резервів збитків, виключають в окрему статтю балансу  страховика як технічні резерви.

Сума збільшення резервів збитків упродовж звітного періоду належить до витрат страховика, сума зменшення — до прибутків  від страхової діяльності.

Права вимоги до перестраховиків при настанні страхових випадків упродовж звітного періоду враховуються як частка цих перестраховиків у резервах збитків. Збільшення (зменшення) суми, виплат, що відповідають таким вимогам до перестраховиків у звітному періоді відповідно збільшує (зменшує) дохід від страхової діяльності[11, c, 281-284].

Інші системи  технічних резервів. Закон (ст. 31) дозволяє страховику самостійно формувати інші додаткові резерви, відповідно до особливостей здійснення тих чи інших видів  страхування.

Страховики  можуть ухвалити рішення про впровадження із початку календарного року таких  технічних резервів за видами страхування, не пов'язаними із страхуванням життя (згідно з установленою Уповноваженим  органом методикою формування і  ведення їх обліку):

• резерв незароблених премій;

• резерв заявлених, але не виплачених збитків;

• резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

• резерв катастроф;

• резерв коливань збитковості.

Страховики  зобов'язані не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року письмово повідомити Уповноважений  орган про впровадження, формування і облікування зазначених технічних резервів за видами страхування, не пов'язаними із страхуванням життя.

Резерв премій включає додатково резерв ризиків  за договорами страхування, які ще не закінчилися, і створюється для  компенсації можливих знижень тарифних ставок за деякими договорами страхування.

Резерв збитків  формується з метою забезпечення суми виплат за страховими випадками, які можуть настати до закінчення фінансового року. Резерв збитків  поділяється на:

• резерв заявлених, але неврегульованих збитків;

• резерв збитків, що відбулися, але не заявлені.

Резерв заявлених, але неврегульованих збитків (РЗНЗ) створюється для забезпечення виконання  зобов'язань, що виникли у зв'язку зі страховими випадками, які сталися  впродовж звітного або у періодах, що передували йому, і про факт настання яких у встановленому у договорі порядку страхувальником або  іншою особою, визначеною в договорі, вже було раніше заявлено страховику.

Величина, що показує обсяг РЗНЗ, є сумою  таких складових:

• відрахувань на можливі невизначені збитки (як правило, обсягом 5 % від сум надходжень страхових премій);

• заявлених, але неврегульованих збитків, тобто збитків, за якими страховик не розрахував страхову виплату (якщо збиток заявлений, але його обсяг не визначений, то для розрахунку використовується максимально можлива вели чина збитку, але яка не перевищує страхову суму);

• урегульованих (заявлених страхувальником і  зареєстрованих страховиком, що склав  за ними страхові акти, вказавши їх обсяг), але ще не сплачених страховиком  збитків.

Резерв катастроф (РК) забезпечує страхові виплати при  настанні природних катастроф або  великих промислових аварій, що відбуваються нечасто і супроводжуються значною  кількістю збитків, завданих застрахованим  об'єктам.

2. Резерви із страхування життя

Відповідно  до Закону "Про страхування" (ст. 31), страховики, що здійснюють страхування  життя, зобов'язані формувати і  вести облік:

• резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів);

• резервів належних виплат страхових сум.

Джерело формування резервів — відрахування частин страхових  премій, які передбачені для здійснення страхових виплат (нетто-премій) і  частини інвестиційного доходу страховика від розміщення коштів цих страхових  резервів.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю  страховика і мають бути відокремлені від решти його майна. Страховик  зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий  облік.

Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися  страховиком для погашення тих  чи інших зобов'язань, крім прийнятих  за договорами страхування життя, і  не можуть бути включені в ліквідаційну масу в разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, підлягаючи переданню іншому страховику за згодою страхувальника й застрахованої особи або переданню застрахованій особі.

Страхові  резерви за видами страхування, пов'язаними  із страхуванням життя, формуються з  метою забезпечення виконання зобов'язань  страховика щодо здійснення страхових  виплат (зокрема довгострокових —  пенсій, рент, ануїтетів) за укладеними договорами страхування при дожитті  застрахованої особи до визначеного  договором страхування терміну  або віку і (або) настання смерті застрахованої  особи (можливі також виплати  при захворюванні, нещасному випадку) відповідно до умов, передбачених у  договорі страхування згідно з чинним законодавством.

Окрім того, здійснюючи страхування життя, страховик  зобов'язаний створити і вести облік  резервів належних виплат страхових  сум за договорами страхування, для  яких страхові випадки вже настали  й обсяг потрібних виплат страхових  сум (їх частин) уже відомий (виплати  пенсій тощо).

Страховики  формують резерви зі страхування  життя на основі методики шляхом відрахування частини страхової премії, що передбачена  для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), і частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово  вільних коштів страховика.

Розрахунок  страхових резервів виконується  страховиком на підставі Положення  про формування резервів із страхування  життя (далі — Положення), що розробляється  відповідно до методики. Положення  повинно бути підписано актуарієм, який відповідає вимогам чинного  законодавства, та скріплено підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Копія Положення подається  до Держфінпослуг протягом 15 календарних днів.

Для представлення  страхових резервів із страхування  життя величина активів у вигляді  акцій, емітованих банком та банківських  вкладів (депозитів), розміщених у цьому  банку, не може перевищувати 20 % загального розміру резервів при розміщенні в одній банківській установі.

Для представлення  страхових резервів із страхування  життя не можуть використовуватись  позикові кошти, кредити банків, поворотна  фінансова допомога, цінні папери із зобов'язаннями зворотного викупу, вклади (депозити) строкові (строком  менше одного місяця), помилково  перераховані кошти на рахунок страховика, суми страхових премій, які повертаються протягом кварталу, наступного за звітним. Не приймаються для представлення  цих страхових резервів акції, емітовані  будь-яким страховиком.

Контроль  за дотриманням вимог правил формування, обліку та розміщення технічних резервів здійснюється Держфінпослуг відповідно до законодавства України шляхом перевірок звітності страховиків, проведення безвиїзних та виїзних перевірок (інспекцій). У разі виявлення порушень цих вимог Держфінпослуг застосовує заходи впливу, передбачені чинним законодавством[6, c. 251-253].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність, принципи управління страховими резервами

2.1 Сутність управління страховим резервами

Характер  страхового бізнесу вимагає створення  технічних резервів, інвестування в  активи та їх утримання для покриття цих технічних резервів та межі платоспроможності. Для того, щоб забезпечити виконання  страховиком його страхових зобов’язань  перед власниками полісів, такі активи повинні управлятися в надійний спосіб з урахуванням профілю  зобов’язань компанії і, навіть, з  урахуванням повної характеристики співвідношення ризиків і доходів. Профіль зобов’язань компанії, з  точки зору їх строковості та передбачуваності розміру та часу виплати вимог, може суттєво відрізнятися в залежності від характеру здійснюваного  страхового бізнесу. Таким чином, необхідність, наприклад, підтримувати високий ступінь  ліквідності всередині портфелю активів, для різних страхових компаній також буде різною. Відмінності в  облікових та податкових підходах різних видів страхової діяльності також  можуть впливати на інвестиційні рішення.

Залежно від  характеру власних зобов’язань  страховики, як правило, утримують, в  різних пропорціях, чотири основних типи фінансових активів або безпосередньо, або через інші інвестиційні механізми (такі як участь в колективному інвестуванні в перевідні цінні папери), або  ж через інвестиційних менеджерів третьої сторони:

а. облігації  та інші інструменти з фіксованим доходом;

б. звичайні акції або подібні типи інвестування в акціонерний капітал;

в. борги, депозити та інші права;

г. майно.

Утримання певного  портфелю активів містить низку  ризиків, пов'язаних з інвестиціями, які вимагають від страховика здійснювати моніторинг, вимір і  контроль технічних резервів та платоспроможності, а також підготовки звітів. Основним ризиком є ризик ринку (негативні  зміни, наприклад, в державних цінних паперах, облігаціях та курсах обміну), кредитні ризики (банкрутство зустрічної сторони), ризик ліквідності (нездатність покрити позицію за ринковою ціною або за ціною, наближеною до неї), операційний ризик (відмова системи / внутрішнього контролю) та правовий ризик[13, c. 187-189].

Страхові  компанії повинні проходити аудиторську  перевірку, яка повністю охоплюватиме всю здійснювану ними інвестиційну діяльність і забезпечуватиме своєчасне  виявлення слабких сторін у внутрішньому контролі та недоліків операційної  системи. Якщо проводиться внутрішній аудит, він має бути незалежним. Про  занепокоєння в зв’язку з інвестиційною  діяльністю слід негайно повідомляти  вищому керівництву та Раді директорів.

Аудит має  здійснюватися компетентними фахівцями, обізнаними з ризиками, притаманними всім утримуваним активам.

Від аудиторів  слід очікувати проведення оцінки незалежності та загальної ефективності функції  страховика з управління активами. В цьому плані вони повинні  ретельно оцінити ефективність внутрішнього контролю щодо виміру, обмеження ризиків  та повідомлення про них. Аудитори повинні  оцінювати дотримання лімітів щодо ризиків та надійності і своєчасності подання інформації вищому керівництву  та Раді директорів.

Аудитори  повинні періодично переглядати  портфель активів страховика та письмовий  виклад його інвестиційної політики і процедур для забезпечення дотримання нормативних зобов’язань страхової  компанії.

При здійсненні моніторингу управління активами страхових  компаній наглядові органи повинні  пересвідчуватися в тому, що ці компанії здатні ідентифікувати, забезпечувати  моніторинг, вимірювати, контролювати відповідні ризики та звітувати про  них. Для досягнення цієї мети наглядові  органи повинні вимагати від страховиків  наявності викладу загальної  інвестиційної політики та процедур, ухвалених Радою директорів, в  тому числі процедур, які забезпечують подання Раді директорів належної якісної  та кількісної інформації щодо інвестиційної  діяльності та активної позиції. Наглядові органи також можуть мати бажання пересвідчитися, що компанії запровадили ефективні процедури для моніторингу та управління власною активною / пасивною позицію для забезпечення відповідності своєї інвестиційної діяльності та активної позиції профілю своїх зобов’язань.