Університет економіки та права «КРОК»

Реферат на тему:»Сутність  та види соціального  страхування на                   випадок безробіття»

 
 
 
 
 
 
 
 

   
 

Студентки    4 курсу    

Група»фінанси та кредит» 

Калініної Світлани Володимирівни          
 

        В Україні найбільшого розвитку та правового забезпечення набуло обов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язкове соціальне державне страхування  — це система прав, обов’язків і  гарантій, яка передбачає надання  соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

     Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» набрав чинності з 1 січня 2001 р. Його головною метою є посилення соціального захисту громадян, які залишилися без роботи, і надання гарантованих соціальних послуг.

    Закон  визначає правові, фінансові та  організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття як системи прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає забезпечення матеріальних виплат застрахованим особам у разі безробіття з незалежних від них обставин, а також фінансування соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. У Законі визначено коло осіб, які підлягають страхуванню, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів страхування. Страховиком є Фонд. Об'єкт страхування на випадок безробіття становить страховий випадок, з настанням котрого у застрахованої особи виникає право на отримання матеріального забезпечення. Страховий випадок - це подія, через яку особа втратила заробітну плату або опинилася в стані часткового безробіття. Для контролю за діяльністю Фонду на тристоронній основі створюється Наглядова рада.

     Державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері страхування на випадок безробіття покладено на Міністерство праці та соціальної політики України.

     Діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України «Про зайнятість населення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та статутом Фонду, який затверджує правління Фонду. У період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням органів ДСЗ виплачується матеріальна допомога відповідно до умов надання допомоги по безробіттю та в розмірах, про які йшлося вище. Вона сплачується з першого дня навчання. Її тривалість зараховується до загальної тривалості виплати допомоги по безробіттю, а порядок виплати встановлюється Мінпрацею України.

   Закон передбачає можливість здійснення економічних методів регулювання зайнятості. Так, роботодавцям, котрі створюють робочі місця для безробітних, надається дотація з Фонду у розмірі витрат на заробітну плату, прийнятих за направленням ДСЗ (але не вище за середній рівень у галузях економіки відповідної області) в розрахунку на рік.

      Фонд має право:

застосовувати фінансові  санкції у разі порушення порядку  сплати страхувальниками страхових  внесків;

стягувати з посадових  осіб та страхувальників передбачені  законом штрафи за недотримання Закону.

      Фонд зобов'язаний:

забезпечувати збір страхових внесків;

виплачувати забезпечення та надавати соціальні послуги;

раціонально використовувати  кошти та контролювати правильність нарахування і своєчасність сплати внесків, а також витрат;

інформувати застрахованих осіб про результати своєї роботи через засоби масової інформації.

       Державний фонд сприяння зайнятості населення, який діяв до 1 січня 2001 р., було підпорядковано Державному центру зайнятості. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є незалежною самостійною структурою. Така різниця має свої позитивні і негативні аспекти.

      До позитивних аспектів відносяться:

неможливість використання коштів Фонду будь-яким органом не за цільовим призначенням;

більш дієвий механізм збору страхових внесків до Фонду;

висока обмеженість  можливим зловживанням у корисних цілях  коштами Фонду.

       Негатив становить значна обмеженість оперативного коригування перерозподілу коштів між статтями в разі виробничої потреби в цьому.

    Страхування  на випадок безробіття здійснюється  за принципами:

   -надання державних  гарантій реалізації застрахованими  особами своїх прав;

   -обов’язковості  страхування на випадок безробіття  всіх працюючих на умовах трудового  договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності;

   -цільового  використання коштів страхування  на випадок безробіття;

солідарності та субсидування;

   -обов’язковості  фінансування Фондом загальнообов’язкового  державного соціального страхування  України на випадок безробіття витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом;

   -паритетності  в управлінні страхуванням на  випадок безробіття держави, представників  застрахованих осіб та роботодавців;

  -диференціації  розмірів виплати допомоги у  зв’язку з безробіттям залежно  від страхового стажу та тривалості  безробіття;

  -надання на  рівні не нижче за прожитковий  мінімум, встановлений законом,  допомоги у зв’язку з безробіттям  та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

   -законодавчого  визначення умов і порядку  здійснення страхування на випадок  безробіття.

      Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладення трудового договору; з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.

Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.

Працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства  України виникло право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не підлягають страхуванню на випадок безробіття [2, ст. 5].

   Другим суб’єктом загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття є страхувальники. Це роботодавці та застраховані особи, які відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сплачують страхові внески.

       Роботодавцями вважаються:

власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган та фізичні особи, які використовують найману працю;

власник розташованого  в Україні іноземного підприємства, установи, організації (в тому числі  міжнародної), філії або представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

          Представниками роботодавців є об’єднання та спілки роботодавців чи інші уповноважені роботодавцями органи (представники).

Роботодавець набуває  статусу платника страхових внесків  до Фонду загальнообов’язкового  державного соціального страхування  України на випадок безробіття з дня реєстрації.

     Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

   Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць в день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці.

  Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхових внесків.

   У разі нестачі у роботодавців коштів на виплату заробітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться у пропорційних сумах.

     У разі незабезпечення банківськими установами перерахування страхових внесків до Фонду одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати ці банківські установи сплачують за рахунок власних коштів до Фонду суму несплачених страхових внесків.

    Якщо роботодавці несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються санкції, передбачені статтею 38 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

      У разі ліквідації або реорганізації роботодавець зобов’язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду на день ліквідації або реорганізації та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку.

    Із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

     Від сплати страхових внесків звільняються [2, ст. 18]:

застраховані особи  на період відпустки на догляд за дитиною  до досягнення нею трирічного віку та відпустки на догляд за дитиною  до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

застраховані особи  в частині отриманої допомоги по частковому безробіттю.

       Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік [2, ст. 19]:

для роботодавця  — у відсотках до сум фактичних  витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», які підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян;

для найманих працівників  — у відсотках до сум оплати праці, які включають основну  і додаткову заробітні плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі  в натуральній формі), які підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян;

для громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального  страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, які  сплачують страховику страхові внески і осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами — у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

     Право  на матеріальне забезпечення  на випадок безробіття та соціальні  послуги мають:

   -застраховані  особи.

   -незастраховані  особи — військовослужбовці Збройних  Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, військ Цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію (далі — військовослужбовці), та особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.