Сутність страхування фінансових ризиків

Сутність страхування фінансових ризиків.

Страхування фінансових ризиків — вид майнового страхування, яке за своєю суттю є страхуванням ризику втрати прибутку чи неотримання доходу внаслідок різних причин. У вітчизняній страховій науці та практиці питання страхування фінансових ризиків є дискусійним та неоднозначним. У широкому значенні, до якого ми схиляємось, фінансові ризики — це ризики, які характеризуються ймовірністю втрат фінансових ресурсів (грошових коштів) у підприємницькій діяльності. У вужчому значенні — це частина комерційних ризиків, пов'язана з імовірністю фінансових втрат унаслідок операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах.

Страхування фінансових ризиків регламентується Законом України "Про страхування" (ст. 6), але ніякого визначення і класифікації фінансових ризиків у чинному законодавстві немає. У цій статті подаються добровільні види страхування, де фінансові ризики є у кількох самостійних видах страхування: 16) страхування кредитів; 17) страхування інвестицій; 20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій, а також 18) страхування фінансових ризиків. З поданої класифікації складається враження, що лише ризики, які входять до "страхування фінансових ризиків", носять фінансовий характер.

Деякі страхові компанії ототожнюють фінансові ризики з комерційними ризиками, а деякі, навпаки, вважають, що це є різні ризики, й розробляють правила страхування фінансових ризиків та комерційних ризиків. Така плутанина була пов'язана з тим, що у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" дозволялось при страхуванні відносити на валові витрати "комерційні ризики". У той же час у Законі України "Про страхування" видом страхування було "страхування фінансових ризиків", а не "страхування комерційних ризиків".

Унаслідок внесених змін, які набрали чинності з 1 січня 2005 p., з тексту п. 5.4.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зник такий вид страхування, як страхування комерційних ризиків. На зміну йому дозволено страхувати та відносити до складу валових витрат страхування "інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності".

Нині на українському страховому ринку пропонується комплекс страхових послуг, які дозволяють застрахувати бізнес від різноманітних ризиків. Страхування фінансових ризиків передбачає компенсацію підприємству втраченого доходу чи додаткових витрат, викликаних його функціонуван­ням як учасника комерційної діяльності. Таке страхування проводиться на випадок невиконання чи неналежного виконання договірних зобов‘я­зань дебіторами, інвестицій, банкрутства контрагента і пов‘язаних з цим судових витрат тощо.

Таким, чином до страхування фінансових ризиків відносять:

—страхування недоотримання прибутку (доходів);

—страхування ризиків впровадження нової техніки і технологій;

—страхування на випадок зниження обумовленого рівня рентабель­ності;

—страхування ризику засновника;

—страхування біржових ризиків.

Одним із найпоширеніших видів страхування фінансових ризиків є страхування від втрат прибутку (доходу). На відміну від багатьох інших видів страхування, де об‘єктом захисту виступає майно, в страхуванні від втрат  прибутку об‘єктом є втрата очікуваного прибутку господарюючого суб‘єкта.

Усі причини, що визначають втрату (недоотримання) прибутку, зумовлюються багатьма факторами, які умовно поділяють на: порушення процесів виробництва при настанні аварій, стихійних лих; зміну ринкової кон‘юнктури, порушення контрактів з боку постачальників або споживачів продукції (послуг).

Страхування від втрат прибутку є комплексним страхуванням. Найпоширенішим видом страхування, до якого приєднують це страхування, є страхування від ризику вогню.

Страхова сума при проведенні даного страхування обчислюється на основі обсягу прибутку, що планується, та обсягу постійних витрат, які передбачаються у господарському році.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить від терміну перерви у виробничій діяльності. Страхове відшкодування передбачає виплату, що замінює для страхувальника регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фінансування господарського процесу. В зв‘язку з тим, що ризик втрати прибутку є вторинним від ризику настання майнових збитків, страховий тариф повинен враховува­ти ймовірність настання ризиків пошкодження (знищення) майна та зупинку виробничого процесу.

Крім того, на величину тарифної ставки впливають: галузь, до якої належить дане підприємство, зношеність основних фондів, місце розташування виробництва, рівень франшизи, конкуренція в даній галузі тощо.

Більшість страховиків трактують "фінансові ризики" як невиконання з певних причин страхувальником чи його контрагентом договірних зобов'язань за укладеними між ними угодами.

Згідно з класифікацією ризиків, пропонованою Першою директивою ЄС від 24 липня 1973 р., до групи фінансово-кредитних ризиків віднесено як ризики, що виявляються у зв'язку з наданням кредитів, так і ризики, які призводять до інших фінансових збитків.

Чітке визначення суті "фінансових ризиків" має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Чіткість у розумінні потрібна самим страховим компаніям, які пропонують страховий захист суб'єктам підприємництва.

У світовій практиці страхування фінансових ризиків є досить поширеним, а в Україні таке страхування має неоднозначну оцінку як серед страховиків, так і їх клієнтів. Попит на цей вид страхування є дуже низьким, але обсяги страхових платежів за цим видом страхування є значними. У 2005 р. у структурі страхового ринку України на страхування фінансових ризиків відводилося 34,3 %. За результати 2011 року питома вага у структурі значно зменшилась. Вона складатиме менше 8% від загального страхового портфелю.

Нині про популярність цього виду страхування не можна судити із сум отриманих страхових премій чи його частки у структурі страхового ринку. Пояснюється це тим, що страхування фінансових ризиків часто пов'язане з тіньовими схемами і застосовується для псевдооперацій.

Розглянемо, які схеми використовувались та використовуються вітчизняними підприємствами-страхувальниками та страховиками. Перша схема: укладення договору страхування за завищеною ціною. Наприклад, класичне страхування майна здійснюється за страховим тарифом 0,3 %, а у договорі страхування майна зазначено 2 %. Різниця у 1,7 % — це так звані зайві гроші, які страхова компанія може перевести зі свого рахунку.

Друга схема — "зарплатне схема": керівництво певної підприємницької структури домовлялося зі страховою компанією (чи створювало свою) і під виглядом страхових відшкодувань виплачувало співробітникам заробітну плату, обходячи таким чином сплату податку та нарахування зарплати через фонд заробітної плати. Ця схема зараз уже не використовується, бо встановлені законодавчі обмеження.

Третя схема: використання страхових компаній для вивозу капіталу за кордон. Зі страховою компанією укладається договір страхування під ризик, можливість настання якого є низькою (у більшості випадків це саме договір страхування фінансових ризиків). Українська страхова компанія перестраховує такі ризики у перестраховика-нерезидента..

Четверта схема: використання страхової компанії для переведення грошей у готівку. Страхувальник — керівник підприємства, маючи домовленість зі страховою компанією, укладає договір страхування майна і за перерахунком здійснює сплату страхового платежу (умовно 50 тис. грн.). Як фізична особа керівник цього ж підприємства страхує себе від нещасного випадку, уклавши договір страхування від нещасного випадку. При "настанні страхового випадку" отримує готівкою страхову суму, трохи меншу за розмір страхового платежу за договором страхування майна підприємства (умовно 45 тис. грн.). Різниця (у нашому випадку 5 тис. грн.) це винагорода страховій компанії.

П'ята схема: застосовується для оптимізації оподаткування. Вона дозволяє зменшити базу оподаткування прибутку підприємства за рахунок ставки оподаткування. Податок на прибуток підприємства — 25 %, податок на валовий дохід страхової компанії — 3 %. Таку схему використовують, коли існує кептивна страхова компанія або між керівництвом страхової компанії та керівництвом підприємства існують певні домовленості.

Шоста схема: використовується для купівлі нового підприємства. У межах, наприклад, фінансово-промислової групи, відбувається капіталізація страхової компанії, яка з часом купує цінні папери підприємства і стає його власником (співвласником). Таку схему часто використовують банки й страхові компанії, які утворюють фінансову групу для купівлі підприємств.

Отже, в Україні страхування фінансових ризиків використовується більшою мірою з метою оптимізації оподаткування й вивозу капіталу за кордон. Щоб знати, чи займається страховик тіньовим страхуванням, необхідно проаналізувати: динаміку страхових виплат (страхові виплати менші 20 % страхових платежів), обсяг страхових платежів зі страхування фінансових ризиків (великий обсяг свідчить про тінізацію), показники з обсягу перестрахувальних операцій (високі показники — застосування "нереального страхування").

Основні засади договору страхування фінансових ризиків підприємства.

Страховими випадками у договорі страхування фінансових ризиків можуть бути: недотримання умов та строків виконання контрагентом клієнта фінансових зобов'язань; неналежне виконання (невиконання) контрагентом клієнта своїх договірних зобов'язань за угодою внаслідок пожежі, стихійного лиха, аварії або катастрофи на місці виконання зобов'язань, банкрутства контрагента, протиправних дій третіх осіб; недотримання контрагентом клієнта строків установки й налагодження машин, устаткування, передбачених угодою; зупинка виробництва чи зменшення обсягів виробництва у результаті обумовлених у договорі страхування випадків тощо.

Страхова компанія перш ніж укласти договір страхування ризику, пов'язаного із невиконанням зобов'язань, перевіряє партнера страхувальника на предмет його надійності (аналізується його баланс, платоспроможність, фінансова стійкість, обсяг реалізації, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, рентабельність, легітимність його господарської діяльності, наявність ліквідного майна тощо). У структурі страхових компаній можуть існувати відповідні підрозділи, що збирають таку інформацію. Якщо ймовірність настання страхового випадку є великою, то договір страхування можуть не укласти або запропонувати невигідні для страхувальника умови страхування.

Страховий тариф при страхуванні фінансових ризиків визначається з урахуванням ризикових ознак окремої угоди, предмета укладеної угоди, характеру діяльності клієнта та його контрагента, їх платоспроможності та інших чинників. При визначенні розміру страхової премії страхові компанії можуть застосовувати коефіцієнти, які зменшують або збільшують страховий тариф у кожному конкретному випадку залежно від рівня ризику. Страхова сума у більшості випадків прирівнюється до суми заборгованості із зобов'язань. Страхуються за таким договором тільки прямі фінансові втрати від контракту, якого не було дотримано.

В Україні середній розмір страхового тарифу при страхуванні фінансових ризиків становить 5—10 % страхової суми і більше. На досить високі страхові тарифи впливає й те, що договори з цього виду страхування вітчизняні страховики перестраховують. Розмір франшизи прямо залежить від обраного ризику та в окремих випадках може досягати 15 % страхової суми.

Серед усіх видів фінансових ризиків найнебезпечнішим є ризик втрати прибутку. Оскільки прибуток — це фінансовий результат діяльності будь-якого суб'єкта господарювання, то страхування від втрат прибутку як форма страхового захисту від втрат очікуваної користі є одним з найважливіших видів страхування.

Англомовна назва страхування від втрат прибутку — "Business Interruption" (коротко "ВІ"). Страхування від втрат прибутку є майновим страхуванням, у переважній більшості оформляється як доповнення до поліса страхування майна від вогню. У світовій практиці існує страхування від втрати прибутку з причини аварії машин — MLOP (умови страхування передбачають строк страхування тривалістю від трьох до дванадцяти місяців, франшизу у робочих днях — переважно від трьох до чотирнадцяти днів); страхування втрат прибутку, що виникли через запізнення початку виробничого процесу, пов'язаного з модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта, — ALOP.

З метою точного означення змісту та суті страхування від втрат прибутку у фінансовій науці вживаються різні терміни: "страхування від застою підприємства", "страхування від втрат прибутку", "страхування від втрати фінансової стійкості", "страхування втрати прибутку внаслідок перерви у діяльності господарського суб'єкта", "страхування майбутньої користі". Вважається, що найбільш вдалою є назва "страхування перерв у господарській діяльності". Ця страхова послуга компенсує непрямі збитки.

Відповідальність страховика при страхуванні втрат прибутку визначається величиною страхової суми, яка обчислюється на основі передбачуваного, очікуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть виникнути у господарському поточному році.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищення, скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу застосовується саме у страхуванні від втрат прибутку і називається строком відшкодування. Цей строк є періодом, лише в межах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку і за який страхувальнику сплачується страхове відшкодування, якого він зазнав унаслідок перерви виробничого процесу. Строк відшкодування починається з дня настання страхового випадку та діє до відновлення виробництва, але не може перевищувати строку дії договору страхування.

Страховий тариф у страхуванні від втрат прибутку має враховувати настання таких ризиків: базового ризику — пошкодження або знищення майна підприємства; ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу. Крім цього, на розмір страхового тарифу впливатиме сезонність виробництва та розмір франшизи, тобто частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку (наприклад, власна участь підприємства становить 5 днів, це означає, що відповідальність страховика починається із шостого дня).

В Україні цей вид страхування практично не проводять. Вітчизняні страховики не є зацікавлені у пропонуванні такої послуги через те, що показник прибутку є величиною довільною (існує прихована бухгалтерія). Ті страховики, які надають таку послугу, вживають усіх заходів, щоб убезпечити себе від несумлінного клієнта — у більшості випадків встановлюють високу франшизу.

Отже, умови страхування збитків, пов'язаних з перервами у виробництві, формуються при детальному аналізі роботи підприємства за певний період часу. Розвитком такої страхової послуги мають цікавитися банки, бо підприємець - позичальник, який зазнав збитків унаслідок настання тривалої перерви у виробничій діяльності, буде позбавлений можливості вчасно повернути банку отриманий кредит і сплатити відсотки.

ЛІТЕРАТУРА

1.      Страхування: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2008. – 1019 с.

2.      Страхування: Підручник // Керівник авт. колективу і наук. Ред. С. С. Осадець — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — КНЕУ, 2002.

3.      http://www.dfp.gov.ua/

4.      http://forinsurer.com/

5.      http://med-insurance.com.ua

6.      http://www.prostobank.ua

7.      http://strahovanie.com.ua

2