Страхування в Україні та історія його виникнення

Історія виникнення та розвитку страхування в Україні та світі

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих i соціальних формувань. Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: що вже у стародавніх часи різні народи добре усвідомлювали про необхідність спорудження громадських спеціалізованих приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки, тощо. 
 
Результати аналізу історичних та літературних джерел свідчить, що у своєму розвитку страхування пройшло три етапи: 
· 1 етап – античне страхування, яке виникло за 2 тисячоліття до н.е. в Древній Греції, Єгипті, Древньому Римі, Індії; 
 
· II етап - середньовічне (гільдійсько-цехове) страхування ( Х - XIV ст.); 
 
· III етап - страхування в эпоху капіталізму ( XIV ст. - до нашого часу). 
 
Основними формами організації античного страхування були: взаємне страхування та страхування на основі регулярних платежів. 
 
При взаємному страхуванні ставилася мета забезпечити відшкодування збитків від стихійних лих кожного учасника торгового або шляхового колективу за рахунок уcix його членів.  
 
Зокрема, в законах вавілонського царя Хаммурапі 1792-1750 р. до н.ери ( теперішній Ірак) передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного нападу, пограбування тощо. 
 
На території Стародавньої Греції практикувалися угоди купців - пipaтів щодо розподілу доходів від торговельно-розбійницьких операцій, а також розподілу втрат внаслідок різноманітних морських небезпек. 
 
Специфічна форма страхування існувала в Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі від падежу вола т. ін. 
 
Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, встановлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних форм страхування, які не передбачали попереднього нагромадження страхового фонду, але зобов'язували відшкодувати збитки спільно у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що дозволяло акумулювати грошові засо6и та створювати страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільове призначення, ix не можна було використати, скажімо, на погашення боргу i т. ін. Їх отримував тільки спадкоємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові засоби за цільовим призначенням. I хоч римське право регламентувало належність рабовласнику результатів ycix угод, укладених його рабом, господарь не мав права на привласнення його (раба) страхової су ми. 
 
Крім того, Статут колегії чи спілки регламентував випадки втрати права на отримання страхового відшкодування. Це, насамперед, самогубство та неоплата на момент смерті щомісячних внесків пізніше встановленого терміну. 
 
Таким чином, античне страхування проявлялося у таких формах: 
· Взаємного страхування; 
· Страхування на основі регулярних внесків; 
· Появи застережень о невиплаті страхових сум членам колегій, спілок за яких то причин (несвоєчасна сплата страхових внесків, самогубства та інш.) 
 
Середньовічне страхування набуло широкого розповсюдження в Англіі ( Х - XI ст.), Німеччинні ( XI - XII ст.), Даніі (XII ст.) в купецьких гільдіях та ремісничих цехах. 
 
Середньовічне страхування порівняно з античним відрізнялось, широким страховим забезпеченням. Перелік страхових випадків, які сформувалися в результаті конкретизаціі страхової взаємодопомоги, охоплював майже всі їх види, які властиві сучасному майновому та особовому страхуванню. 
 
Так для гільдійсько-цехового страхування пізнього періоду було характерним виділення із загального фонду спеціальних фондів (сирітськнх, вдовиних), а також страхових кас, до участі в яких залучалися i сторонні особи. Таким чином, в npoцeci розвитку суспільних відносин гільдійське-цехове страхування втрачало обмежений, корпоративний характер, переростаючи межі організації, яка призначалась для надання взаємодопомоги виключно cboїm членам.  
 
В той же час, середньовічне, або гільдійське--цехове страхування( 10 – 14 в.), спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попереднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними. У міру розвитку гільдійсько-цехове страхування запровадило регулярні внески, встановило переліки страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат.  
 
Слід також відмітити, що у цей період формується поділ страхування на майнове та особисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо. 
 
Цікавою ознакою середньовічного страхування було зобов'язання членів гільдійської або цехової каси сприяти один одному в обмежені збитків, спричинюваних пожежами, стихійними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування. 
 
Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відособлення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки членів страхової організації, а й сторонніх oci6. Це фонд для вдів, сиріт т. ін. 
 
I, зрештою, так звані родові та общини взаємодопомоги, різноманітні державні страхові заходи, що зародилися i застосовувалися в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових форм страхування. 
 
Страхування в епоху капіталізму набувае комерційного характеру. Специфічною ознакого буржуазного страхування є його цілеспрямування на отримання прибутку. Страхування перетворюється в звичайне комерційне підприємство. 
 
Періодизація буржуазного страхування грунтується на періодизації етапів розвитку капіталістичного способу виробництва. 
· Перший етап ( XIV - XVII ст.) відповідає періоду первиного нагромадження капіталу;  
· Другий (XVII - XIX ст.) - періоду вільного підприемництва; 
· Третій (XX - XXI ст.) - періоду монополістичного капіталізму  
 
Стосовно страхування вказані періоди відрізняються за двома ознаками: за організаційними формами страхування та за розвитком операцій i видів страхування. 
 
На початковому eтапі буржуазне страхування проводилось одноосібними страховиками. На другому eтапі з'являються i розвиваються страхові товариства: акціонерні та взаємні. Особливе місце в цьому процeсі займала Англія. Перші страхові товариства тут виникли в 80-i роки XVII ст. Досить сказати, що прийнятий 1774 року закон про страхування життя и сьогодні лишається у складі чинного законодавства Англії. У 1779 році члени асоціації«Лондонський Ллойд» прийняли формуляр договору морського страхування — так званий підписний формуляр Ллойда, окремі положения якого донині застосовуються в міжнародній практиці. 
 
В цілому на початку 60-х років XVIII ст. на Заході налічувалося близько 100 видів майнового та особистого страхування. Так в 1706 р. було створено перше товариство страхування життя.  
 
В XIX ст. провідне місце займають страхові об'єднання типу картелю та концернів. 
 
У третє тисячоліття страхування ввійшло як одна з найбільш розвинених i ефективних сфер діяльності. Про це свідчить, зокрема, і те, що суми надходжень страхових премій у світі щороку зростають вищими темпами, ніж валовий внутрішній продукт. За даними міжнародної статистики протягом 1998 року до страхових компаній, товариств взаємного страхування надійшло в доларовому (США) еквіваленті 2155 млрд страхових премій. Привертає увагу і украй нерівномірний розвиток страхового бізнесу. Справді, понад 55 % ycix страхових надходжень припадає майже порівну на дві країни — США та Японію, ще 29 % — на держави Європейського союзу. Частка решти Kpaїн світу — 16 %, у тому числі України — лише 0,01 %. Ці відомості опубліковано в московському журналі «Страхове ревю» (2000. — №2). 
 
В Pociї, куди класичне страхування прийшло із Західної Європи, існували майже всі відомі на тi часи види страхування: морське страхування, страхування від вогню, страхування будівель, засобів транспорту, вантажів тощо. Щодо України так архівні матеріали дають підстави вважати, що перше страхове товариство на території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії. 
 
Певного розвитку набуло страхування життя. Виникають різні типи страховиків: акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування, створюється система земського страхування, спеціалізовані перестрахові товариства. Акціонерні страхові компанії володіли значним капіталом i відігравали велику роль в економічному житті країни. 
 
Після подій 1917р. страхування оголошується державною монополією. Проте розвивається воно нерівномірно, з відставанням від західних країн. Динамічному розвитку страхової справи в Радянському Союзі заважали наявність лише однієї страхової компанії — Держстраху СРСР, а отже, відсутність конкуренції, нормальних ринкових відносин. 
 
Початок 90-х років в Україні ознаменувався значними політичними та економічними змінами. Позитивних змін зазнає і страхування — було скасовано державну монополію у цій сфері. Виникли нові страхові компанії, почав формуватися страховий ринок, який поступово стає невід'ємною складовою нового господарського механізму. 
 
На 31.12.2006 р. в Україні нараховується 411 страхових компаній, які дають 2.6% ВВП.

ПОНЯТТЯ СТРАХОВИХ  РИЗИКІВ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

3.1. Поняття  та економічна  суть страхових  ризиків

3.2. Класифікація  та характеристика  ризиків у страхуванні

3.3. Управління  страховими ризиками

Базові  поняття: страховий  ризик, страхова подія, страховий випадок, ризикові обставини, кумуляція ризику, частота настання страхової події, величина збитку, критерії страхових ризиків, загальна класифікація ризиків, чисті ризики, спекулятивний ризик, методи оцінки ризику, ризик-менеджмент, моніторинг ризику.

Ризик є складним явищем. Його пов'язують, перш за все, з розумінням небезпеки, загрози, ненадійності, азарту, невизначеності, невпевненості, збитку.

3.1. Поняття та економічна  суть страхових  ризиків

Термін "ризик" походить від грецьких слів ridsikon, ridsa, що означає "стрімчак", "скеля". Окремі дослідники вважають, що слово "ризик" прийшло в європейські мови з іспанської або португальської, адже саме так давні мореплавці називали підводні скелі, які загрожували загибеллю їхнім кораблям.

Перехід до ринкової економіки, економічні перетворення в Україні створили середовище, в якому  виник інтерес  до такої категорії, як ризик, а теоретичне обґрунтування цього  поняття, розкриття  природи його виникнення, класифікації та розробки системи заходів  попередження або  мінімізації його негативних наслідків  не тільки дістали  свій подальший розвиток, але й стали важливим інструментом ринкової економіки.

Серед науковців немає однозначного тлумачення сутності ризику, що пояснюється декількома причинами. По-перше, в радянській економічній науці ризик як економічна категорія взагалі не знаходив визначення; по-друге, в умовах формування ринкової економіки трактування економічних категорій окремими науковцями дістало довільну форму.

Найбільш  універсальним і  структурованим за складовими ризику є його визначення як комбінації трьох  елементів: певної події, її ймовірності та наслідків, оскільки:

1) будь-який  ризик можливий  лише за певної  події;

2) має  бути певна ймовірність  виникнення події; сама ймовірність виникнення ризику служить методологічною базою управління ризиками;

3) від  настання ризику  мають бути наслідки, які можуть мати  як негативний, так  і позитивний характер.

Ризик є передумовою  виникнення страхових  відносин, без нього  не існує страхування, бо без ризику немає страхового інтересу. Ризик визначає межі страхового захисту. За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можуть виникнути в майбутньому в будь-який момент у невідомих масштабах. Власне фактор ризику і необхідність покриття можливої шкоди в результаті його прояву викликають потребу в страхуванні. Через страхування будь-яка людська діяльність захищена від випадковостей.

У страхуванні  ризик визначається декількома основними  поняттями.

По-перше, ризик — це конкретне  явище або сукупність явищ (подія чи декілька подій), на випадок яких проводиться страхування й які має ознаки ймовірності та випадковості настання. Таке визначення наведено в Законі України "Про страхування" (2001). Виражає потенційну можливість виплати страхового відшкодування (страхової суми).

По-друге, ризик пов'язаний з конкретним об'єктом, щодо якого визначаються чинники ризику.

По-третє, ризик — це розподіл між страховиком і страхувальником негативних економічних наслідків у страховому випадку.

Загалом ризики класифікують на дві великі групи:

1) страхові;

2) нестрахові (не  включені в договір страхування).

Найбільш  численну групу складають  ризики, які можна  застрахувати. Щоб  встановити, чи є  певний ризик страховим, застосовують такі критерії:

— ризик, що включається в  розмір відповідальності страховика, має бути з високим рівнем ймовірності;

— ризик  має виступати  як випадковий, тобто  небезпека не повинна бути відома ні в просторі, ні у часі, ні за розміром;

— настання страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика або інших зацікавлених осіб;

- страхова  подія не може  мати розмірів катастрофічного лиха, тобто охоплювати масу об'єктів у рамках величезної страхової сукупності, спричиняючи масові збитки.

Сукупність  страхових ризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, переважно, розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або у відсотках до її абсолютної величини.

Варто пам'ятати, що страхується  ризик, а не те, що повинно неминуче статися. Перелік  ризиків, охоплених  страхуванням, повинен бути суворо зумовлений у правилах страхування.

При ймовірності  — існує стовідсоткова  гарантія того, що певна  подія станеться, а при ймовірності 0 — можна стверджувати про неможливість її настання, а отже, і про неможливість у такому випадку страхування. Чим менше вірогідність ризику, тим легше й дешевше можна організувати його страхування. Значна ймовірність ризику передбачає дорогий страховий захист.

Умовами здійснення будь-якого  ризику є ризикові обставини. Усі вони, в єдності та взаємодії, визначають ситуацію ризику, що характеризує природний стан об'єкта страхування й оточення, в якому він знаходиться.

Ризикові  обставини дозволяють оцінити можливість настання певної події у майбутньому. Проте тільки одна або декілька ризикових обставин призводять до реалізації ризику, що означає настання страхового випадку.

Страховий випадок — подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або третій особі.

Страховий випадок може мати місце стосовно одного або безлічі об'єктів страхування в межах певної страхової сукупності (призводить до кумуляції ризику, тобто викликає катастрофічний ризик).

Основними характеристиками ризику, які мають велике значення для страхування, є:

— частота  настання події щодо місця та часу —  визначає ступінь  настання страхових  випадків за тим чи іншим видом страхування. Розраховується як відношення кількості страхових випадків до кількості договорів страхування або кількості застрахованих об'єктів за певним видом страхування. Об'єкти, що пропонуються на страхування, відрізняються різним ступенем небезпеки. На практиці спостерігаються періоди часу різкого підвищення страхового ризику, коли значно зростає кількість несприятливих подій із негативними наслідками;

— важкість наслідків (величина збитку) — визначається як матеріальний збиток, нанесений страхувальнику внаслідок страхового випадку. На основі величини збитку (з урахуванням системи страхового забезпечення) виконуються розрахунки страхового відшкодування.

Сутність страхування  та його місце в системі грошових відносин

Аналіз  опублікованих визначень  поняття "страхування" показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їхню основу.

Офіційне  тлумачення цього  терміна в Україні наведено в Законі "Про страхування": "Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".

У законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це насамперед мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Водночас  ретельне вивчення поняття  страхування і  зіставлення різних його тлумачень, які містяться в наукових працях, показують, що офіційне визначення терміна дещо перевантажене правовими аспектами.

Страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба  у страхуванні  вища. Саме в такій  площині страхування  розглядається у  працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.

З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняття "страхування":

Страхування - це двосторонні економічні відносини, які полягають  у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором  або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує  певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно  розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення  ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

За умов, коли радянській державі належало понад ⁹/₁₀ усіх виробничих фондів і фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалося на об'єкти державної власності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету.

Інша  ситуація спостерігається  в ринковій економіці, коли страхування відбувається на комерційних засадах. (Це не стосується обов'язкового соціального страхування, де страхові операції не передбачають отримання прибутку.) Воно стає важливим напрямом підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування належить до сфери фінансів підприємств і галузей.

Отже, страхування не вміщується в рамки традиційного вузького розуміння  фінансів як економічних  відносин, що виникають  у процесі формування, розподілу та використання доходів і грошових фондів. До речі, в  англійському словнику страхових термінів страхування визначається "як система передання ризику і його комбінування". Тобто в країні, де виникла більшість класичних видів страхування, зміст останнього пов'язують насамперед із переданням ризику від страхувальника до страховика. Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті - забезпеченню можливості страховикові здійснювати свою діяльність.