Страховые посредники

 Зміст

1.Вступ                                                                                                                3

1.1.Страхові посередники                                                                                 4

          1.2.Страхові агенти                                                                                            6

          1.3.Страхові брокери                                                                                         9

          1.4. Регулювання діяльності страхових посередників                                 12

          Висновок                                                                                                           15

          Література                                                                                                         16

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На страховому ринку України посередники існують з кінця 80-х років, тобто з моменту його виникнення. Посередники – це страхові агенти – фізичні особи, які працювали на умовах трудової угоди чи контракту, а також юридичні особи, для яких страхове посередництво не було виключним видом діяльності (залізничні каси, туристичні фірми, Ощадбанк тощо). Функції страхових посередників виконували і продовжують виконувати страхові компанії, що продають страхові продукти іноземних страховиків.

Професійні страхові посередники  почали з’являтися на страховому ринку  в середині 90-х рр. в особі страхових брокерів, що працювали в інтересах страховиків, забезпечуючи їм перестрахування, як на українському, так і на зарубіжних перестрахувальних ринках. Основу фахівців страхових брокерських фірм склали колишні працівники страхових компаній середньої і вищої ланки.

У другій половині 90-х рр. з’являються професійні страхові посередники, які підґрунтям своєї діяльності роблять захист інтересів страхувальників на страховому ринку. У вересні 1997 р. дев’ять професійних страхових посередників заснували Асоціацію професійних страхових посередників України (далі – АПСПУ), що розпочала свою організаційну роботу зі створення ринку страхових посередницьких послуг. За рік роботи, тобто вже у 1998 р. АПСПУ отримала визнання, як в Україні, так і за кордоном. У травні 1998 р. АПСПУ взяла участь у державній програмі розвитку підприємництва на 1999–2000 рр., у серпні – стала учасником спільної програми Світового банку й уряду України EDAL-1 у компоненті «Технічна підтримка професійних асоціацій на фінансовому ринку», у жовтні на Генеральній асамблеї Міжнародної федерації страхових і перестрахувальних посередників (ВІРАR) в Афінах АПСПУ прийняли в члени федерації як єдиного учасника від країн СНД і Балтії.

Уже в 2000 р. спільна робота з Укрстрахнаглядом і Лігою страхових організацій дозволила АПСПУ запровадити реєстрацію і введення державного реєстру страхових брокерів, що й стало початком створення цивілізованого страхового посередницького ринку в Україні.

На сьогодні можна з  упевненістю зазначити, що з кожним роком зростає довіра населення  до страхування як інституту реального  захисту майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхових відшкодувань та підписаних угод. Проте потенціальні можливості вітчизняного страхування значно більші і вимагають свого розвитку. Цьому могла б сприяти масова пропаганда можливостей галузі, консалтингу послуг тощо. Але засобами рекламних акцій це питання не вирішити. Назріла необхідність створення посередницького ринку між страховиками і потенційними клієнтами.

1.1.Страхові посередники

Страховий посередник діє  на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їхні комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв’язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР надає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів). При цьому зазначає, що:

Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які  діють від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової діяльності (укладання  договорів страхування, одержання  страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових  сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

Страхові брокери –  це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому  порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Страховим посередникам в  Україні заборонено працювати на користь іноземних страховиків, іноземним страховим посередникам дозволяється працювати на українському страховому ринку тільки через представництво, яке є платником податку, або  через створене ними дочірнє підприємство.

Діяльність страхових  агентів і страхових брокерів багато в чому збігається, але юридичний  статус таких осіб різний.

Страхові брокери (обов’язкова  державна реєстрація):

• юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України;
• громадяни-підприємці, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України; представництвах іноземних страхових брокерів, зареєстровані в Україні як платники податку та в державному реєстрі страхових брокерів України.

Страхові агенти (обов’язкова  реєстрація відсутня):

• юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку – виключний вид діяльності (страхові агентства);
• юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку – не виключний вид діяльності (туристичні агентства, консалтингові фірми, транспортні й експедиторські організації, юридичні контори тощо);
• громадяни-підприємці, що працюють зі страховою компанією на підставі агентської угоди;
• фізичні особи, які працюють страховими агентами за контрактом із страховою компанією;
• страхові компанії – резиденти, що продають страхові послуги іноземних страховиків на умовах агентської угоди;
• спеціалізовані об’єднання страховиків із правом реалізації страхових послуг учасників об’єднання;
• представництва іноземних страхових агентів – юридичних осіб, зареєстровані в Україні, як платники податку;
• представники іноземних страхових агентів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

Слід також окреслити  відмінності між страховими посередниками.        Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов’язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов’язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) – ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

1.2.Страхові агенти

Страхові агенти діють  від імені та за дорученням страховика. Страхові агенти беруть на себе частину  обов’язків страховика. Через них  страховик може здійснювати укладання  договорів страхування, має можливість отримувати страхові платежі. Також  вони забезпечують надання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

Агент може виконувати:

• підготовку договорів страхування;
• укладення договорів страхування;
• обслуговування договорів страхування;
• оформлення документів для виплати відшкодування виплати страхових сум і відшкодувань.

Є кілька типів страхових  агентів. В Україні страховими агентами є переважно фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

Роль агентів виконують  також транспортні підприємства при здійсненні обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

З розвитком нових видів страхування в нашій державі роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом і банки залучатимуться до продажу полісів зі страхування життя.

На практиці можна спостерігати розвиток відносин «страхова компанія – страховий агент» від простих  до складних форм. Уже згадувалися страхові агенти – фізичні особи (іноді їх називають «прямими агентами»), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях є більш прогресивна та гнучка структура – страхові агенти – фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні страхові агенти») або кількома («багатомандатні страхові агенти») страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв’язки зі своїми клієнтами.

Альтернативну мережу продажу  страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв’язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності, пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Відносини між страховою компанією та страховими агентами – юридичними особами регулюються за допомогою укладання генеральних угод про співробітництво та підписання щорічних протоколів до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.

Система генеральних страхових  агентств характеризує вищий ступінь  відносин між страховою компанією та страховим агентом. Нині така система переважає на міжнародних страхових ринках. Генеральні агенти – це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформляються договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, який він може прийняти, територіальні обмеження, зобов’язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, що починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи тощо).

Генеральний страховий агент  наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування – територія (конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укладання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов’язки субагентів обмежуються лише репрезентативними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть становити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або мешканців невеликого населеного пункту. Субагенти також залучають глядачів на концерти чи спортивні змагання, які страхові компанії організовують з рекламною метою. Проте такі працівники не мають прямих відносин із страховою компанією.

Безперечними перевагами системи генеральних страхових  агентств є їх гнучкість та мобільність.

 

Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий продукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бути об’єктивними щодо оцінки останнього.

Діяльність страхових  агентів оплачується у вигляді  комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, це відсоток від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

У багатьох країнах регулювання посередницької діяльності агентів здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових компаній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523 неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.