Страховий ринок, як одна з провідних ланок фінансової системи України

1.2. Розробка нових законів:

— «Про державне регулювання страхової  діяльності, який передбачав би весь комплекс заходів, пов’язаних з організацією страхування, формами і методами підтримки страхового підприємництва;

— «Про страхові підприємства як специфічну форму підприємницької діяльності»;

— розробка законодавчої бази і методології  проведення медичного страхування.

2. Податкова політика

2.1. Оподаткування страхових компаній заставками, передбаченими для підприємств з урахуванням специфік роботи страхових компаній;

2.2. Оподаткування прибутку за диференційованими ставками (надання пільг в оподаткуванні страховиків, які забезпечують страховий захист ризиків при реструктуризації економіки).

3. Інституціоналізація страхового  ринку

3.1. Сприяння розвитку страхового  посередництва

3.2. Сприяння удосконаленню інфраструктури  страхового ринку.

4. Удосконалення методології страхової  справи:

4.1. Переглянути і уточнити класифікацію  страхування

4.2. Розробити методику рейтингової  оцінки страхових компаній

4.3. Створити єдину систему обліку  і звітності сфери страхової  діяльності з метою формування  банку достовірної інформації  та її доступності.

5. Кадрове забезпечення:

5.1. Створити міжстраховий фонд фінансування навчання спеціалістів для страхових компаній

5.2. Об’єднанням страховиків обговорити  проблему про доцільність створення  власних навчальних закладів  по підготовці і перепідготовці  кадрів для страхової справи

6. Інвестування:

6.1. Стимулювання направлення коштів (інвестицій) в пріоритетні галузі економіки з урахуванням забезпечення виконання страховиками страхових зобов’язань

6.2. Залучення коштів різних суб’єктів  господарювання для створення  пайових фондів страхових гарантій  з метою повного використання можливостей внутрішнього ринку.

Вважаємо, що це тільки першочергові заходи по удосконаленню і підвищенню ефективності функціонування національного  страхового ринку України.

Про важливість вирішення перелічених  питань свідчит той факт, що з метою конструктивного розгляду загальних проблем вітчизняного страхового ринку Ліга страхових організацій України у вересні 1999 року разом з працівниками Укрстрахнагляду, Центру підготовки кадрів та Моторного (транспортного) страхового бюро провела розширене засідання правління , де були розглянуті такі важливі питання:

• правління ЛСОУ у зв¢язку з розглядом Верховною Радою у другому читанні проекту Закону України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування”;
• проблеми та перспективи розвитку особистих відів страхування;
• про фінансування об¢єднань страховиків;
• про вступ ЛСОУ до Українського союзу промисловців та підприємців (УСПП) на правах колективного члена.

Вирішення вказаних проблем дозволить  підвищити роль страхових організацій в економічному житті України та розширити ділові зв¢язки з товаровиробниками.

 

3.3. Напрями та перспективи підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі

 

За даними Держкомстату України, в 1997 р. прибуток всіх страхових організацій становив 85,1 млн. гривень, або збільшився в 3,8 раза проти 1996 р. (табл. 3.1).

З даних таблиці 3.1 видно, що змінилися  як обсяги доходів і видатків, так  і їх структура. Перш за все в 1997 р. зросли надходження страхових платежів в 1,6 раза і в структурі склали 83,8% та збільшилися обсяги надходжень коштів від добровільного страхування майна в 2,3 раза проти 1996 р. і в структурі надходжень вони становили в 1997 р. 41,2%.

У структурі видатків зменшилася частка виплат страхових відшкодувань і  перш за все по обов’язковому страхуванню відповідальності. Зменшилися також витрати на заробітну плату та видатки на ведення справ. По інших видах видатків було збільшення виплат, в тому числі і по перестрахуванню.

Таблиця 3.1.        Фінансова діяльність страхових організацій в Україні в

 1996-1997 рр, млн. грн.

Показники	Сума		В % до підсумку
	1996	1997	1996	1997
1	2	3	4	5
Доходи всього:	284,2	393,9	100,0	100,0
Надходження страхових  платежів	203,5	330,0	71,6	83,8
з них:
від добровільного осо- бистого страхування	48,0	66,1	16,9	16,8
від добровільного май- нового страхування	70,5	162,2	24,8	41,2
від добровільного стра- хування відповідальності	29,8	34,2	10,5	8,7
від обов’язкового стра- хування	53,2	67,4	18,7	17,1
Надходження від перестрахування	9,0	17,4	3,2	4,4
Інші доходи	71,7	46,5	25,2	11,8
із загальної суми доходів надходження страхових  платежів від нерезиден-тів	1,2	1,5	0,4	0,4
Видатки всього:	242,5	297,7	100,0	100,0
Виплати страхових відшкодувань	100,2	107,9	41,3	36,2
з них:
по добровільному осо-бистому страхуванню	43,3	46,5	17,8	15,6
по добровільному май-новому страхуванню	24,7	46,5	10,2	15,6
Продовження табл. 3.1
1	2	3	4	5
по добровільному  стра-хуванню відповідаль-ності	21,3	13,8	8,8	4,7
по обов’язковомустра-хуванню	8,9	0,7	3,7	0,2
Виплати по перестрахуванню	27,8	50,5	11,5	17,0
Видатки на утримання  апарату управління	34,0	57,4	14,0	19,3
в тому числі на заробіт- ну плату	24,7	29,1	10,2	9,8
Видатки наведення справи	38,5	41,5	15,9	13,9
Платежі до бюджетів всіх рівнів	14,8	21,7	6,1	7,3
Дивідентди та проценти, виплачені по цінних паперах	2,9	4,4	1,2	1,5
Інші видатки	24,3	14,3	10,0	4,8
із загальної суми видатків виплати страхових відшкодувань нерезидентам	0,6	2,2	0,2	0,7
Резервування коштів	69,1	120,0	х	х
Прибуток	22,4	85,1	х	х

________________________________________________________________

 

Рентабельність страхових операцій, або показник рівня доходності,   по  страхових  організаціях  України,   визначається відношенням річної суми прибутку до річної суми платежів (доходів):

П

Р_со =  ¾  х 100,

Д

де  Р_со  — рентабельність страхових операцій, %;

    П   — річна сума прибутку;

     Д — доходи (річна  сума надходжень платежів).

Якщо в 1996 р. цей показник в цілому становив 7,90%, то в 1997 р. — вже 21,6%, або  збільшився на 13,7%. Такий порядок не спотворює економічного змісту показника рентабельності, оскільки домінуюча частина доходів від страхових операцій складається з різних страхових операцій. Досвід роботи страхових організацій показує, що показник рівня рентабельності страхових операцій не повинен бути високим, оскільки в цьому випадку завищується ціна на страхові послуги і зменшується на неї попит з боку страхувальників. При низьких же показниках обмежуються можливості самоокупності витрат на страхування у страховиків в умовах ринкових відносин. Становище регулюється двома шляхами: приведенням тарифів у відповідність до фактичного рівня збитковості страхової суми або зміною обсягів відповідальності по окремих видах страхування.

 У страхуванні визначення  собівартості страхових послуг — одне з досить складних і найменше висвітлених в економічній літературі питань. Зумовлюється це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь знають розмір необхідних витрат, то страхові компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому страхова послуга, тобто або в суму витрат на ведення справи, або набагато більшу суму з урахуванням обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собівартість страхових операцій являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в резервні фонди), які необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і гарантії виконання зобов’язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій  показує, що в страховій діяльності зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової стійкості  страхових операцій і, по-друге, відповідною економією управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним в реалізації першого напряму є оптимізація страхового портфеля і використання можливостей регулювання ринку з допомогою правильно складеного страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова стійкість залежить перш за все від розміру і складу страхового портфеля та пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку. тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики.

Іншим напрямом роботи по зміцненню  фінансової стійкості різних страхових  компаній є оптимізація і конкретика ділового і правового змісту договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити страхувальнику певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

Досвід  зарубіжних країн показує, що диференціація ризиків забезпечує більш стабільну ринкову позицію страховика за рахунок комбінування ризиків і стимулювання страхувальників до укладання комплексних договорів за рахунок деякого зниження тарифів. Відповідно при цьому тариф може бути нижчим, ніж при укладанні декількох договорів по одному ризику кожний. При укладанні цього договору  економляться і витрати на ведення справи, тобто це взаємовигідна справа. Разом з тим зарубіжний досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії договору.

Крім того, страховик формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи при цьому мобільність наявних у нього коштів і кон’юнктури ринку.

Як відомо, під фінансовою стійкістю  страхових операцій розуміється  постійна збалансованість або перевищення  доходів над витратами страховика в цілому по страховому фонду. При  цьому в основі забезпечення фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних ставок, а також достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа страхувальників і застрахованих об’єктів.

У розвинутих країнах велика увага  приділяється страховому маркетингу, який включає: вивчення ринку з метою  визначення страхових потреб; формування  на основі останніх страхових послуг; визначення ціни на страхову послугу (страхового тарифу) по кожному виду страхування та способи її виплати; роз’яснювальну роботу по діючих договорах і видах страхування; рекламу нових послуг, вибір конкретних страхувальників та організацію їх обслуговування.

Маркетинг розглядається як один з  методів комерційної діяльності страхових компаній і дослідження ринку страхових послуг. По суті служби маркетингу створюються перш за все для гнучкого пристосування функціональної діяльності страхових компаній до змін економічної ситуації та кон’юнктури ринку. Разом з іншими службами відділи маркетингу створюють єдиний механізм управління процесами, спрямованими на задоволення попиту страхового ринку і отримання прибутку від страхових операцій.

Оскільки страхова діяльність постійно пов’язана з різними ризиками через фінансовий механізм, виникає необхідність управління ризиками і фінансовими відносинами між страховиками і страхувальниками, тобто організації ризик-менеджменту.

Основні правила, на підставі яких приймаються  рішення в ризик-менеджменті, зводяться  до забезпечення максимального виграшу, а стратегія базується на оптимальних результатах при раціональному співвідношенні між ризиком і величиною отриманого прибутку.

В крупних страхових компаніях, таких як НАСК «Оранта», питаннями  маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займається Департамент економічного аналізу,  до складу якого входять Управління економічного аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного планування і економічного аналізу.

Розвиток українського страхового ринку об’єктивно супроводжуватиметься хворобами росту, які на різних етапах були характерні для провідних страхових  ринків зарубіжних країн. Це в першу  чергу недостатній фінансовий потенціал  українських страховиків, низька технологічність здійснення страхових операцій, відсутність нормального конкурентного середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг. Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейськоі Організації Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного страхування можна використати  ряд основоположних правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:

• для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому, повинні бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;
• страховики повинні допускатися на ринок, відповідаючи суворим ліцензійним критеріям;
• страхування є виключним видом діяльності страхового товариства;
• держава не повинна перешкоджати виходу на національний ринок іноземних страховиків;
• держава повинна установити чіткі межі правового поля для заключення страхових контрактів;
• держава повинна мати спеціальні законоположення по податкових пільгах, звільненнях, відрахуваннях в страховій області, зокрема, в пенсійному страхуванні, близькому до страхування життя;
• кожна держава повинна мати незалежний спеціалізований орган в справі нагляду за страховою діяльністю (в Україні Укрстрахнагляд);
• відомство страхового нагляду повинно здійснювати нагляд «апріорі», допускаючи страхову компанію на ринок, а в процесі її діяльності здійснювати контроль за укладанням і виконанням договорів страхування на місцях;
• страхові компанії, здійснюючи страхову діяльність, повинні мати достатній запас платоспроможності і працювати на адекватних тарифах;
• страхові продукти, які допускаються на ринок, також повинні попередньо погоджуватися. Якість страхового продукту визначається не тільки його вартістю, а й тими громадянськими відносинами, які в нього закладені;
• держава повинна законодавчо визначити процедуру передачі зобов’язань страхового товариства, яке має труднощі, здоровому, більш платоспроможному товариству;
• держава повинна встановлювати правила бухгалтерського обліку страхової діяльності у відповідності із загальноприйнятими страховими традиціями;
• держава повинна забезпечити сприятливий клімат для інвестицій страхових компаній;
• держава не повинна перешкоджати доступу нерезидентів на ринок перестрахування;
• страхові посередники, які працюють на ринку, повинні бути зареєстровані і відповідним вимогам (за рівнем кваліфікації, рівнем капіталу і т.п.);
• обов’язкове страхування повинно здійснюватися в тих областях, і в першу чергу в спеціальній сфері, де страхові ризики мають масовий характер, а страхові фонди, адекватні відповідним відносинам страхування формуються достатньо великою кількістю страхувальників;
• на ринку страхування і перестрахування повинно бути чесне конкурентне середовище;
• держава повинна заохочувати діяльність страховиків у сфері пенсійного страхування і страхування здоров’я. Страхові компанії повинні стати конкурентним недержавним пенсійним фондом, існуючи з ними паралельно;
• держава повинна всебічно розширяти міжнародне співробітництво в області обміну інформацією про діяльність страхових компаній;
• держава повинна сприяти заснуванню саморегульованих організацій на страховому ринку (наприклад, саморегульовані організації актуаріїв, страхових посередників).