Страховий ринок и диятельнисть страхових компаний

СТРАХОВИЙ РИНОК І ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВИХ  КОМПАНІЙ

 

1. Поняття страхового  ринку. Його структура та роль  посередників на страховому ринку.

Страховий ринок — це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу  виступає специфічна послуга — страховий  захист, на якому формуються попит  і пропозиція на цю послугу.

Об'єктивними  умовами існування страхового ринку  є суспільна потреба у страхових  послугах та наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку  відбувається суспільне визнання страхової  послуги, а його головною функцією є  акумуляція та розподіл страхового фонду. А тому страховий ринок ще визначають як інструмент розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.

На  особливу увагу заслуговує характеристика суб'єктів страхового ринку, яка  визначає його елементну структуру.

До  головних суб'єктів страхового ринку  відносять страховиків, страхувальників, страхових посередників та інших учасників. Головними є страховики та страхувальники. Іншими учасниками є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андерайтери, сюрвеєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).

Загальну  структуру страхового ринку України  можна зобразити таким чином (рис. 4.1):

Суб'єкти страхового ринку є самостійними у своїх рішеннях, між ними існує  рівноправне партнерство, розвинена  система горизонтальних і вертикальних зв'язків. На ринку забезпечується органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у  страхових послугах, які пропонуються на ньому.

Страховими  посередниками можуть бути страхові або перестрахувальні брокери, страхові агенти.

Об'єктом  страхового ринку є страхові продукти — специфічні послуги, що надаються  страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Ціна на них формується на основі конкуренції і відображається у  страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором (страховим  свідоцтвом або полісом).

Страхові  посередники допомагають страхувальникам  перекласти витрати у зв'язку з  різноманітними ризиками на професіоналів  — страховиків. Страховими посередниками  можуть бути страхові або перестрахувальні брокери та страхові агенти.

Страховими  брокерами можуть бути юридичні особи  або громадяни, які зареєстровані  у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені  на підставі брокерської угоди з  особою, яка має потребу у страхуванні  як страхувальник.

Перестрахові  брокери — це юридичні особи, які  здійснюють за винагороду посередницьку  діяльність у перестрахуванні від  свого імені на підставі брокерської  угоди зі страховиком, який мас потребу  в перестрахуванні як перестрахувальник.

Страховими  агентами можуть бути громадяни або  юридичні особи, які діють від  імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової  діяльності (укладання договорів  страхування, одержання страхових  платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум  і страхового відшкодування).

Страхові  агенти, на відміну від страхових брокерів, які у більшості випадків є уповноваженою особою покупця-страхувальника або страхової компанії як їхній представник чи консультант, є представниками продавця-страховика і діють у його інтересах за винагороду згідно з агентською угодою. Брокеру клієнт доручає здійснювати всі необхідні дії щодо управління своїми ризиками та розміщення їх у страховій компанії за вибором брокера.

Під терміном "страховий агент" і "страховий  брокер" потрібно розуміти не тільки фізичну особу, а й страхові агентства, які є структурним підрозділом  страхової компанії з певною кількістю  агентів, і брокерські контори з  найманим персоналом. У страховій  практиці посередницькі функції  можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв'язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії та ін.

 

2. Страхові компанії - як  необхідний субєкт страхового  ринку.

Одними  з основних учасників страхового ринку в світі є страхові компанії. Це обумовлено переш за все наявністю  у них великих обсягів довгострокових капіталів, потребою ефективного їх використання та об'єктивною необхідністю диверсифікації діяльності і підвищення рентабельності операцій.

Головними причинами підвищеного взаємного  інтересу між страховими компаніями та банками, вважаємо, є:

- можливість  значного розширення кожним із  суб'єктів клієнтської бази: і  страховики, і банки обслуговують  велику кількість клієнтів. Обмін  інформацією про них, надання  їм послуг лише установами  однієї системи є сьогодні  пріоритетним для обох сторін  в умовах загострення конкуренції;

- диверсифікація  капіталу, підвищення норми прибутковості  інвестиційних ресурсів. Страхова  галузь, як відомо, є однією з  найбільш рентабельних та динамічних  серед інших галузей провідних  країн світу, що володіє значними  інвестиційними ресурсами, які  можуть використовуватись для  інвестування промисловості як  страховиками, так і обслуговуючими  банками за умови, якщо банк  контролює страхову компанію;

- необхідність  акумулювати всі грошові потоки  в одній системі. Кожне велике  підприємство чи банк сплачує  значні суми по обов'язкових  та добровільних видах страхування;

- можливість  надання клієнтам повного спектру  банківських та страхових послуг. При цьому, ці послуги мають  бути високоякісними, гарантованими  та привабливими для клієнта.  Продаж банками страхових продуктів,  як свідчить зарубіжний досвід, не буде мати серйозних протиріч  між клієнтами та банком. Як  правило, клієнти є лояльними  до своїх банків та позитивно  сприймають ідею фінансового супермаркету;

- можливість  використання регіональної мережі  установ, особливо це вигідно  страховикам для реалізації страхових  продуктів через “банківське  віконце” тощо.

Головною  проблемою при налагодженні спільної роботи для страховиків на даному етапі розвитку є те, що банки  сприймають страхові послуги як другорядні по відношенню до банківських. Але ми вважаємо, що це тимчасові проблеми сфери психології ніж економіки. При відпрацюванні ефективного та взаємовигідного механізму співпраці, даний напрямок роботи є перспективним та пріоритетним для розвитку.

В Україні  також прослідковується тенденція  створення стратегічних альянсів банків та страхових компаній. Найбільш відомими є альянси Промінвестбанку та АСТ “Вексель”, Приватбанку та СГ “ТАС”, Укрсоцбанку та АСК “Укрсоцстрах”  і НАСК “Оранта”, банку “Аваль”  та АСК “Еталон” тощо.

 

3. Організаційні форми  та типи страхових компаній. Їх  структура та характеристика.

Організаційні форми  страховиків

Страховики (страхова компанія, страхове товариство) — суб'єкти страхування (страхового ринку), котрі відповідно до отриманої  ліцензії беруть на себе зобов'язання за певну плату відшкодувати страхувальникові або іншим учасникам страхового ринку завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність  страховиків, що функціонують у певному  економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в  економіці ринкового типу — надання  страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним  і фізичним особам.

Страховики  можуть розрізнятися:

За належністю — приватні та державні (публічні). Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду). їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна у державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства.

Загалом, основним критерієм створення  різних страховиків була база, на якій вони створювались. Відповідно до цього  виділяють 4 типи страховиків:

1) відносно  великі страхові компанії колишнього  Союзу з широкою мережею периферійних  філій, що згодом перетворилися  на самостійних юридичних осіб;

2) комерційні  страхові організації, які були  створені на базі розміщених  в Україні установ системи  колишнього Держстраху СРСР і  Індержстраху СРСР. Цей процес  відбувався поступово і певною  мірою опосередковано. Це зумовило  перехід кваліфікаційних працівників  до інших компаній, які певною  мірою залучалися до страхування  "вигідних" ризиків;

3) страхові  компанії, створені комерційними, торговельними,  банківськими та іншими підприємницькими  структурами. Перші роки самостійної  української держави характеризувалися  заснуванням багатьох банків, торговельних  корпорацій, інвестиційних компаній. Згадані суб'єкти, розвиваючи свій  бізнес, доходили висновку про  необхідність здійснення страхування;

4) кептивні  страховики, створені при галузевих  міністерствах, відомствах, підгалузях, сферах виробництва. Характерною  особливістю цих компаній був  великий вплив на їх роботу  міністерств, відомств, державних  корпорацій.

За інституціональною  ознакою страхові компанії можуть бути створені як акціонерні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні товариства та товариства взаємного страхування.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи Становлять страхові компанії у формі акціонерних  товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток — акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів. У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучити до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити інвестиції. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні  товариства бувають закритого і  відкритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється  кількома мотивами.

Перспективнішими для страхового бізнесу є відкриті акціонерні товариства - це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку.

В Україні  поняття "товариство" і "компанія" нерідко ототожнюються, на практиці не розрізняються страхові товариства і страхові компанії. Це пов'язано  з поширенням і в нашій країні міжнародної страхової термінології, де страховика часто називають страховою  компанією.

Товариство з додатковою відповідальністю — один з видів господарських товариств, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів — додатково майном.

Товариство з повною відповідальністю — це об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожна з них несе повну відповідальність згідно з зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

Командитне товариство передбачає об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні члени) несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники ) відповідають тільки своїм вкладом.

Однією  з форм страхового захисту нині є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники ТВС одночасно виступають і як страховики, і як страхувальники. Головним принципом їх діяльності є солідарна відповідальність кожного перед кожним у межах товариства.

За територією обслуговування (географічною ознакою) страхові компанії можна поділити на:

— місцеві;

— регіональні;

— національні;

— транснаціональні (міжнародні).

В Україні  досі немає транснаціональних страхових  компаній. Досвід країн Європейського  Союзу показує, що на вищому етапі  свого розвитку страхування об'єктивно  потребує виходу за межі країни. Це вигідно  для страховиків — адже ризики територіально розосереджуються, зростає  обсяг продажу полісів, отже, можливість одержати більший прибуток.