Специфіка ризиків при страхуванні відповідальності

     У полісі страхування цивільної відповідальності фінансові збитки визначаються як прямо не пов'язані зі шкодою здоров'ю або майну третіх осіб. Наприклад, під час ремонтних робіт у приміщенні страхувальника було пошкоджено електричний провід і в сусідньому офісі не стало світла. Страхувальник має відшкодувати фінансові збитки цієї фірми, які виникли внаслідок перерви в роботі.

     Страхування відповідальності охоронних служб, будівельних компаній, власників  готелів, товаровиробників, роботодавців здійснюється на особливих умовах, які визначаються в додатках до полісу страхування цивільної відповідальності або розглядаються як окремі види страхування. Так, Мюнхенське перестрахувальне товариство рекомендує страховикам ризики відповідальності товаровиробників та загальної цивільної відповідальності розглядати як одне комбіноване покриття. Однак андерраитинг здійснюється по кожній групі ризиків. Тому далі розглянемо особливості та умови страхування окремих видів ризиків.

     Страхування відповідальності виробників  та роботодавців

     Страхування цивільної відповідальності дає  змогу підприємству уникнути додаткових фінансових затрат, викликаних необхідністю у зв'язку з нормами цивільного законодавства компенсувати шкоду, спричинену іншим юридичним і  фізичним особам Розрізняють страхування: цивільної відповідальності підприємств, експлуатуючих небезпечні виробничі  об'єкти; відповідальності за забруднення  навколишнього середовища; відповідальності виробників за якість виробленої продукції; цивільної відповідальності власників  транспортних засобів; відповідальності перед третіми особами при  будівельно-монтажних роботах; страхування  відповідальності за невиконання зобов'язань; відповідальності роботодавців тощо.

     Страхування відповідальності виробників за якість виробленої продукції. Виробник може застрахувати себе на випадок нанесення шкоди життю чи здоров'ю споживачу його продукції. Розмір страхової суми виробник, як правило, визначає сам. Деякі страховики можуть встановити мінімальний чи максимальний розмір такої відповідальності. Тарифи коливаються від 0,1% до 2% страхової су ми. їх розмір коливається залежно від рівня технологічного оснащення і технічного стану підприємства, надійності зберігання продукції, виду упаковки тощо.

     Підприємець може додатково застрахувати себе на суму юридичних витрат на ведення процесу чи обумовити в страховому договорі відшкодування морального збитку, нанесеного третім особам.

     Страхові  компанії, які займаються страхуванням відповідальності за якість продукції (робіт, послуг) повинні мати високопрофесійні кадри із страхування й управління якістю, що дозволить гарантувати  високий рівень обслуговування та ефективність роботи.

     Страхування відповідальності роботодавця. Підприємець може не відшкодовувати можливий збиток, нанесений життю чи здоров'ю працівникам підприємства у робочий час. Страхова компанія за певну плату може зробити необхідні виплати працівникам, які отримали травми чи загинули внаслідок пожежі, аварії, від теплових ударів, отруєнь, електричного струму, опіків та ін. Страховик може взяти на себе в середньому від 0,11% до 3,8% цієї суми. Такий діапазон пояснюється тим, що страхові компанії значно зменшують чи збіль-шують тарифну ставку залежно від ризику окремо взятої професії. Так, в одній і тій самій страховій компанії страховий поліс відповідальності роботодавця на випадок нанесення фізичної шкоди пожежнику коштує 2,55%, а бібліотекарю - 0,3%.незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов'язки необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу:

     ♦ уникати зайвої турботи про матеріальні  цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;

     ♦ запобігати прямим збиткам і втратам;

     ♦ уникати в кожному випадку  потреби отримувати докази цілості  матеріальних цінностей.

     Страховик відшкодовує страхувальникові майнові  збитки, котрі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним  видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування  в цьому разі полягає у страхуванні  «кредиту довіри». Проте матеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, які неначе надаються в розпорядження у кредит третім особам.

     Екологічне  страхування - це страхування цивільно-правової відповідальності виробництв - джерел підвищеної небезпеки для довкілля за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища.

     Об'єктом  екологічного страхування є екологічні інтереси, котрі потребують страхового захисту. Під екологічними інтересами розуміють природні і соціальне обумовлені потреби населення в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

     Сучасний  стан розвитку людської цивілізації  та її взаємодія із навколишнім природним  середовищем характеризується досягненням  критичного рівня, який тягне за собою  необоротні зміни. В той же час  кризовий стан економіки країни не дозволяє ні державі, ні окремим природокористувачам  виділяти в повному обсязі кошти, необхідні для здійснення заходів щодо зниження техногенно-екологічного впливу на екосистеми.

     Запровадження в Україні основних принципів  екологічного страхування вимагає  прийняття відповідної законодавчої бази, що дасть змогу на державному рівні вирішувати досить-таки складні  і серйозні завдання, пов'язані з  відповідальністю за забруднення навколишнього  природного середовища.

     Право на здійснення обов'язкового екологічного страхування надається національним страховикам, які отримали ліцензію на цей вид страхування, або страховій  компанії за участю держави (це може бути спеціалізована державна страхова компанія або компанія зі змішаним капіталом).

     Статтею 49 Закону України «Про охорону навколишнього  природного середовища» передбачено  проведення добровільного й обов'язкового державного та інших видів страхування  громадян, їх майна, майна і доходів  підприємств, установ і організацій  на випадок шкоди, заподіяної внаслідок  забруднення довкілля і погіршення якості природних ресурсів. Таке формулювання є досить загальним, а тому вимагає подальшої конкретизації і вироблення правового механізму його реалізації. Крім того, цим законом не дається визначення екологічного страхування.

     Закони  України «Про природно-заповідний фонд України» (ст. 50), «Про пестициди і  агрохіміку» (ст. 9), «Про відходи» (ст. 14 і ст. 38), «Про використання ядерної  енергії та радіаційну безпеку» (ст. 15 і ст.І7) лише фрагментарно регулюють  механізм проведення екологічного страхування.

     Варто зазначити, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» не відносить екологічне страхування до обов'язкової форми страхування. Зазвичай, згідно з ст. 6 Закону цей вид страхування може проводитися у добровільній формі. Стаття 7 згаданого Закону дозволяє віднести до обов'язкового екологічного страхування такі види:

     ♦ страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки  за шкоду, яка може бути заподіяна  внаслідок ядерного інциденту (порядок  та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України) (п. 12, ст. 7);

     ♦ страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, в тому числі пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру (п. 14, ст. 7);

     ♦ страхування цивільної відповідальності інвестора, в т.ч. за шкоду, заподіяну  довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою (п. 15, ст. 7);

     ♦ страхування майнових ризиків при  промисловій розробці родовищ нафти  і газу (п. 18, ст. 7);

     ♦ страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності  та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення  та утилізації (видалення) небезпечних  відходів (п.20,ст. 7).

     Згідно  зі ст. 13 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» обов'язкове екологічне страхування відповідальності власників джерел підвищеної екологічної небезпеки є обов'язковою умовою одержання дозволу на експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки.

     Обов'язковому страхуванню підлягають також підприємства й організації, діяльність яких пов'язана  з аварійним забрудненням навколишнього природного середовища. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Специфічним об'єктом страхування «є відповідальність, під яким розуміється відповідальність перед третіми (юридичними або фізичними) особами, яким може бути причинений матеріальний збиток чи інша шкода внаслідок деяких дій (бездіяльності) страхувальника. Як відомо, в майновому страхуванні відшкодовуються збитки, заподіяні матеріальним активам. В особистому страхуванні ставиться мета захистити добробут людей, який може погіршитись внаслідок настання страхових випадків, пов'язаних з життям та працездатністю громадян (застрахованих). На відміну від цих видів страхування, безпосередньою метою страхування відповідальності є страховий захист економічних інтересів потенційних носіїв шкоди іншим особам.

     Страхування відповідальності передбачає можливість причинення шкоди як здоров'ю, так  і майну третіх осіб. Останні і  мають законне право на відповідні виплати, які повинні відшкодувати нанесену шкоду. Особливістю цієї галузі страхування є те, що, поряд з  страховиком та страхувальником, тут  партнером можуть бути будь-які не визначені раніше сторони (треті  фізичні або юридичні особи).  

     Список  використаної літератури:

1. Закон України” Про внесення змін до Закону України “Про страхування”
2. Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. - К.: Т-во «Знання», КОО,2008.-203с.
3. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.
4. Страхування: Підручник /ред. С. С. Осадець.-К.:КНЕУ,2002
5. Горбач Л.М. Страхова справа: Навчальний посібник - 2-ге видання., виправлене. - Київ: Кондор, 2005р.