Соціальне страхування в системі соціального захисту громадян

     Постановка  проблеми і мета: Виявити необхідність соціального страхування, яка обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.

     Метою даної статті є дослідження питання формування і використання фонду соціального захисту населення.

      Завданнями, що забезпечують досягнення вищевказаної мети, є дослідження:

• загальнообов'язковового державного соціального страхування громадян в Україні;
• фонду загальнообов'язкового державного соціального  страхування  України на випадок безробіття, його формування і використання;
• фонду соціального   страхування   від   нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України,  його формування і використання;
• фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його формування і використання;
• фонду соціального медичного  страхування;
• фонду соціального пенсійного страхування.

     Аналіз  останніх джерел і  публікацій: Найбільщ значними роботами у сфері проблем, пов`заних з глобальними аспектами формування й розвитку систем соціального захисту є дослідження зарубіжних вчених С. Лейбфріда,

П. Пірсона,  Дж. Вобруби,  П. Тейлора-Губі,  У. Лоренца,  Б. Дікона,  М. Халса, П. Стабса та ін.

      Вагомий внесок у розв’язання проблем  соціального захисту населення  та його регулювання зробили вітчизняні вчені Абакумова Н., Богиня Д., Бандур С., Борецька Н., Вегера С., Гнибіденко І., Заяць Т., Злупко С., Кір’ян Т., Колот А., Кравченко І., Куліков Ю., Куценко В., Лібанова Е., Лук’янченко Н., Макарова О., Нижник В., Новіков В., Новікова О., Онікієнко В., Петюх В., Пирожков С., Садова У., Скоморохова О. та інші.

     Актуальність  теми дослідження: Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані оскільки розміри тих виплат, які здійснюються державою громадянам є досить малими і не дають змоги громадянам задовольнити всі свої мінімальні потреби виходячи з цільового призначення таких виплат. Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

     Основний  матеріал: Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:

• солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними);
• обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів);
• рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);
• державних гарантій щодо виплат із соціального страхування;
• контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.

     В Україні система соціального  страхування включає такі види:

     - пенсійне страхування;

     - медичне страхування;

     -страхування  у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовлені народженням та похованням;

     - страхування від нещасних випадків  на виробництві та професійних  захворюваннях;

     - страхування на випадок безробіття;

     Джерелами соціального страхування в Україні  є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.

     З метою упорядкування системи  соціального страхування та ефективного  використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страхування України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.

     Фонд  соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основними завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих та їхніх сімей; здійснення заходів щодо забезпечення виплат допомог та інших витрат тощо.

     Основними джерелами Фонду є:

• збір на обов'язкове соціальне страхування (крім збору на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття);
• надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;
• добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;
• інші надходження.

     Кошти Фонду соціального страхування  використовуються на:

• виплату застрахованим допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності і пологах, при народженні дитини, а також на поховання;
• фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення працюючих та членів їх сімей;
• фінансування (дотація) дитячих оздоровчих таборів, студентських оздоровчо-спортивних таборів і позашкільне обслуговування, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, що перебувають у віданні професійних спілок;
• створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання послуг працюючим особам:
• покриття витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням обов'язкового державного соціального страхування.

     Допомоги  з тимчасової непрацездатності виплачуються застрахованим по соціальному страхуванню на основі лікарняних листків, що видаються лікувальними установами працюючим робітникам і службовцям. Розмір допомоги залежить від кількості днів непрацездатності, середньої заробітної плати (доходу), причини втрати працездатності.

     При визначенні суми допомоги враховується причина тимчасової втрати працездатності, а також перелік категорій, які мають право на пільгові умови її призначення.

     Допомога  по вагітності і пологах виплачується застрахованим по соціальному страхуванню жінкам за час дородової і післяродової відпустки, виходячи з середньоденної заробітної плати і тривалості відпустки по вагітності і пологах.

     Допомога  при народженні дитини за рахунок  коштів соціального страхування нараховується застрахованим жінкам у разі народження дітей. В окремих випадках може нараховуватися додаткова допомога.

     Допомога  на поховання за рахунок Фонду  державного соціального страхування виплачується сім'ї померлого, або особі, яка здійснила поховання у разі смерті громадянина, що перебуває у трудових відносинах з підприємством, організацією чи установою; працівника, який втратив роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією підприємства, установи чи організації, скороченням чисельності або штату працівників, за яким зберігалась середня заробітна плата за попереднім місцем роботи на період працевлаштування, але не більше як три місяці; особи, яка не перебувала у трудових відносинах, але сплачувала страхові внески; аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студента вищого навчального закладу очної форми навчання, учня ПТУ у розмірі, встановленому чинним законодавством.

     У разі смерті пенсіонера допомога виплачується за рахунок коштів, з яких виплачувалася  пенсія, при смерті безробітного – за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. У разі смерті інших категорій населення допомога на поховання може виплачуватися за рахунок коштів місцевих бюджетів.

     Інші  види виплат і видатків за рахунок  коштів Фонду соціального страхування  здійснюються у встановленому чинним законодавством порядку.

     Розміри допомог по тимчасовій непрацездатності визначається профспілковим комітетом (а там, де його немає адміністрацією підприємства, установи, організації) і залежать від причини тимчасової непрацездатності і загального трудового стажу. Профспілкове членство до уваги не береться.

     Відсоток  оплати лікарняного листка встановлюється відповідно постанови Кабінету Міністрів України "Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій працездатності".

     Тривалість  загального трудового стажу встановлюється власником або уповноваженим  ним органом підприємства, установи, організації відповідно до записів  у трудовій книжці. У випадку її відсутності або коли у трудовій книжці немає відповідного запису, що підтверджує загальний трудовий стаж, подаються: довідка, військовий квиток, виписки з наказів, особові рахунки  і відомості про видачу заробітної плати, інші документи, що мають дані про місце і час роботи, служби, навчання тощо у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. Особам, які застраховані на умовах добровільного страхування, період сплати ними збору на обов'язкове соціальне страхування (страхових внесків), зараховується до загального трудового стажу на підставі довідки Фонду соціального страхування про сплату збору на обов'язкове соціальне страхування (страхових внесків).

     При вирішенні питання про розмір оплати листка непрацездатності особам, які мають на своєму утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років (учні до 18 років) слід зазначити, що до числа дітей, які знаходяться на утриманні, відносяться як діти, що проживають разом з батьками, так і ті, що не живуть з ними, якщо один з батьків утримує їх повністю або частково, наприклад, виплачує аліменти.

     Проведений  аналіз стану та оцінки рівня і  динаміки соціально-економічних індикаторів  показує, що в найближчі 5-10 років  відбудеться суттєве зменшення  трудового потенціалу у зв’язку  із скороченням населення молодших та найбільш активних вікових груп з одного боку при одночасному  виході на пенсію населення у віці 55-65 роки (за умов, що за цей період не буде переглянуто межі пенсійного віку). Такі структурні зрушення призведуть до посилення навантаження непрацездатними громадянами на працюючих членів суспільства і, як наслідок, викличуть у цілому більшу потребу в їх соціальній підтримці. Доцільно окремо враховувати вказане навантаження з боку підлітків та осіб пенсійного віку, оскільки, з точки зору соціального забезпечення та захисту це пов’язано з різними джерелами фінансування.

     Оскільки  зайнятість працездатного населення  є основною передумовою формування доходів населення, в роботі вона розглядається як головний чинник соціального  захисту. Негативні тенденції, котрі  склались в динаміці зайнятості в  галузях економіки на початку  та в середині 90-х років, впливають  на сучасний стан формування зайнятості і матимуть свої наслідки в найближчі  роки. У зв’язку з цим особливої  ваги набувають заходи, спрямовані державою на досягнення повної продуктивної зайнятості, вдосконалення структури  наявних робочих місць (ліквідація неконкурентоспроможних, модернізація існуючих, введення нових) з врахуванням структурної зміни в сферах економіки, галузях, підприємствах, реального захисту прав кожного громадянина на працю та її оплату.

     Значною мірою рівні зайнятості та безробіття впливали на формування доходів населення  як основного джерела фінансового  забезпечення складових механізму  соціального захисту.

     Висновок: За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення. Але разом з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ). Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.