Рівень ризику та управління страховими ризиками

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»

Економічний факультет

Кафедра фінансів

 

 

БІДЗІЛЯ ІВАН ІВАНОВИЧ

 

 

Рівень ризику та управління страховими ризиками

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Страхування»

студента 2-го курсу

денної форми навчання

спеціальність «Облік і аудит»

 

 

 

Науковий керівник:

ст. викл. Мицька Т.В.

 

 

Ужгород – 2012

1. Рівень ризику

Прояв різноманітних ризиків  у всіх сферах суспільно-економічного життя зумовлює необхідність їх видової  класифікації з метою застосування щодо них системного аналізу та прийняття  раціональних управлінських рішень. Ризики класифікують на основі різноманітних критеріїв якісного та кількісного характеру залежно від завдань, які покладаються на класифікацію. Найбільшого прикладного значення набула класифікація, виконана на базі тих критеріїв, які характеризують окремі найважливіші складові елементи поняття ризику: випадкову подію як причину виникнення ризику, ризикогенний об’єкт як носій ризику, величину імовірності настання випадкової події щодо місця, часу та наслідків. В окремих випадках можуть братися до уваги інші критерії класифікації, які дають змогу різнобічно розглянути особливості прояву ризиків у різних сферах суспільного життя.

За своїм походженням ризики поділяються насамперед на природні та антропогенні. Природне походження ризиків характеризується цілковитою незалежністю причин – випадкових подій і стихійних явищ. На противагу ризикам природного походження антропогенні ризики виникають лише як наслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей.

Ризики, кваліфіковані як ризикогенні об’єкти, можуть класифікуватися згідно з критерієм субстанції, в якій виступають безпосередні носії ризику. З огляду на це ризики поділяються на майнові та особисті. Незалежно від випадкової події майнові ризики виявляються на майнових об’єктах та майнових інтересах їхніх власників, а особисті – на особах людей.

Оскільки ризики сприймаються здебільшого в кількісних параметрах, то дуже важливим є поділ ризиків на види, класи згідно з критерієм величини. За цим критерієм ризики можуть утворювати певний ряд і поділятися на катастрофічні, великі, середні, малі та незначні. Віднесення ризику до будь-якої з названих категорій залежить від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку. Очевидним є те, що втрати при катастрофічних ризиках є найбільшими, а при незначних – найменшими. Проте частота появи катастрофічних ризиків є набагато меншою, ніж звичайних чи малих.

Поділ ризиків за критерієм їх величини має важливе практичне значення, що випливає з необхідності розробки та застосування єдиної методології обслуговування ризиків різних категорій, а передусім – катастрофічних та великих. Саме тому питання визначення великих ризиків ще в 1969 році стало предметом обговорення в Європейському страховому комітеті. Підсумком такого обговорення було створення спеціальної міжнародної комісії з великих ризиків.

Особливістю катастрофічних ризиків є не лише великомасштабність негативних наслідків, а й неможливість їх передбачення та розрахунку. Поняття катастрофи, як правило, пов’язується з трагічними проявами природних катаклізмів: землетрусів, циклонів, вивержень вулканів, повеней та інших стихійних явищ. Причинами катастрофічних ризиків можуть бути різні види людської діяльності: винахідницька, політична чи економічна. Суттєвою рисою катастрофічного ризику є різке збільшення негативних наслідків від однієї події. Проте катастрофи можуть відбуватися також при збігу в часі і просторі великої кількості окремих незначних подій. Багато з катастрофічних ризиків назвали “ризиками існування” оскільки вони можуть загрожувати нормальному існуванню людського суспільства. Згідно з оцінками експертів у XX ст. сталося понад 400 великих катастроф, головним чином природного, стихійного походження. Залежно від причин структура катастроф була така:

1. Повені - 52%;
2. Землетруси - 17%;
3. Урагани (циклони, тайфуни, бурі тощо) - 15%;
4. Посухи - 7%;
5. Виверження вулканів - 3%;
6. Інші причини - 6%.

Одне із поширених визначень  катастрофічного ризику характеризує його як «явище природи або людської діяльності, котре може зумовити численні кумульовані окремі ризики та призвести до майнових і особистих збитків у особливо великих розмірах».

Порівняно з катастрофічними  ризиками великі ризики є менш відчутними економічно, але виявляються з більшою закономірністю, а тому піддаються точнішому передбаченню та розрахунку. З огляду на це міжнародна комісія з великих ризиків дійшла висновку, що великий ризик — це можливість появи події, котра завдає великих збитків, які значно перевищують середній рівень збитків від порівнянних, тобто однакових за походженням ризиків.

З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування великих та катастрофічних ризиків усі ризики спеціальними директивами ЄЕС були умовно поділені на дві основні категорії: великі та масові. Масовими визнаються такі ризики, які немає підстави відносити до великих. У свою чергу, до великих ризиків віднесені ті ризики, які генеруються в найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності. Це — транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту і застави, ризики загальної відповідальності та майнові, що виявляються на великих підприємствах.

 

2. Управління страховими ризиками

Управління ризиками у  страхуванні відрізняється від  управління ризиками в інших сферах бізнесу, що зумовлено специфічністю  самого страхування.

Страхова компанія має постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. З цією метою страхові компанії використовують систему управління ризиками, яка включає низку різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки та розмір збитку, який потрібно відшкодовувати.

У західній страховій практиці управління ризиком визначається як "ризик-менеджмент", під яким розуміють сукупність послідовних заходів антикризової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком.

Ризик-менеджмент вважається найбільш ефективною системою управління ризиками, яка охоплює три послідовні етани:

1) аналіз ризику;

2) контроль за ризиком;

3) фінансування ризику.

Таким чином, страхування виступає своєрідним механізмом передачі ризику від одних осіб іншим за відповідну плату.

Управління ризиком необхідне на стадії вивчення ймовірних страхових послуг, при встановленні договірних відносин між страховиком та страхувальником. Воно направлене:

— на попередження та мінімізацію збитку;

— забезпечення відповідності ймовірності ризику та розміру страхових тарифів;

— створення фондів для гарантованого повного відшкодування збитку.

Управління ризиком охоплює такі етапи:

1. Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) — систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об'єкт страхування та страховий випадок.

Найбільш ускладнений процес ідентифікації ризиків у майновому страхуванні, що зумовлено значною різноманітністю об'єктів страхування та переліком ризиків, під які можуть підпадати ці об'єкти.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи варто віднести той чи інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин — це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

2. Аналіз  ризику — комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

1) метод середніх величин. Полягає у тому, що окремі ризикові групи поділяють на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками;

2) метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу;

3) метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб'єктивного погляду.

3. Контроль  за ризиком — призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події.

Фінансування  ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування.

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Закон України "Про  фінансові послуги та державне  регулювання ринків фінансових  послуг" від 12.07.2001 р. // Україна-бізнес. — 2001. — М° 35.

2. Базилевич В. Д., Базилевич К . С. Страхова справа. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 2003. — 250 с.

3. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 1998. — 374 с.

4. Вовчак О.Д. Страхування:  Навч. посіб. — Л.: Новий Світ-2000, 2004.— 480с

5. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 1998. — 321 с.

6. Історія страхування  / За ред. С. К. Реверчука . — К.: Знання, 2005. — 213 с.

7. Клапків М. С, Клапків Ю. М . Витоки національного страхового ринку України: Монографія. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. — 275 с.

8. Мних М.В. Страхування  в Україні: сучасна теорія і  практика. — К.: Знання України, 2006. — 284 с.

9. Страхування: Підручник  / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання, 2008. — 1019 с.

10. Страхування: Підручник  / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.