Роль і значення соціального страхування в житті суспільства

Вступ

Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Метою соціального страхування є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і потрясінь, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей, надання кожному можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.

Завданням політики соціального страхування є поліпшення життя людей шляхом підвищення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення. Об’єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

1. Необхідність, зміст та значення соціального страхування

Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

- наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

- наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:

- формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;

- забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

- скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

- сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального страхування складається з двох видів:

- перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників;

- другий має гарантувати матеріальне забезпечення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають певні фонди з характерними для них напрямками використання коштів.

2. Роль соціального страхування в суспільстві

Велику роль у забезпеченні добробуту населення держави відіграє соціальне страхування.

Перебудова суспільно-економічної системи України з початку 90-х років створила для населення країни радикально нову ситуацію, яка почала характеризуватися незвичайно високим рівнем соціальних ризиків: втрати місця роботи, підвищення вартості життя, при одержані належної медичної допомоги та якісної професійної освіти

Протидіяти соціальним ризикам, які поширювалися як за частотою, так і за наслідками, попередня соціалістична система соціальному захисту не була спроможна, перш за все за відсутністю розвиненої системи соціального страхування.

Останнім часом, сфера державного забезпечення та його можливості значно скоротилися. У той же час набагато збільшилась чисельність населення, якому був потрібний соціальний захист: безробітні, люди, які не мають житла, біженці, багатодітні сім`ї тощо.

Велике зниження купівельної спроможності, заробітної платні, пенсій та соціальної допомоги, масові випадки затримки виплати заробітної плати та пенсій – ці та інші фактори привели до виникнення такого жахливого явища як бідність.

При вирішенні задачі запровадження дієвої системи соціального страхування, виконавчі та законодавчі органи держави за останні роки розробили законодавчу базу соціального страхування, яка регламентує діяльність основних суб’єктів правовідносин в даній сфері, створили соціальні фонди: Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, які не входять до системи інституцій, що фінансуються з державного бюджету України.

Це дозволило сформувати значну за обсягом ресурсну базу для цілей соціального захисту працюючих та членів їх сімей. Забезпечити її функціонування на постійній та незалежній від бюджетів всіх рівнів основі, з принциповою відмінністю від радянської моделі державного соціального забезпечення, для якої була характерна залежність, більш ніж на 60%, від державного бюджету.

Сформовані фінансові інструменти та механізми соціального страхування дозволили в умовах масштабних змін економічної та соціальної сфери попередити поширення надзвичайних форм бідності населення, забезпечив прийнятне в цих умовах соціальне забезпечення пенсіонерів.

Велика кількість вчених та спеціалістів відмічають досягнення позитивного результату реформ у соціальної сфері держави завдяки створенню системи соціального страхування.

Поступово в масовій свідомості поширюється думка про те, що для створення прийнятних умов соціального захисту населення у цій ситуації зусиль однієї держави або самих працівників замало.

Тут необхідне об’єднання можливостей працівників, роботодавців, держави, причому на постійній та довготривалій основі, з чіткими правилами, що обумовлено зростаючим масштабом проблем та необхідністю залучення значної кількості фінансових ресурсів.

Поміж цим, сутність соціального страхування та соціальної допомоги принципово різняться. Соціальне страхування в класичному зрозумінні – це система послаблення соціального ризику від відомої безпеки, яка фінансується спільно учасниками процесу суспільного виробництва. Соціальна допомога – це діяльність державних органів по усуненню загрози зниження рівня життя будь-якої категорії населення більш ніж це визначено суспільством в якості мінімально припустимого, шляхом надання грошової або натурально-речової допомоги. В умовах ринкової економіки допомога незаможнім відіграє самостійну роль і цей напрям соціальної діяльності повинен існувати паралельно з соціальним страхуванням.

Соціальна допомога має загальнобюджетний характер; обсяг осіб, які забезпечуються нею – усі хто цього потребує. Соціальне страхування повинно здійснюватися через автономні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків, що сплачуються за кожну застраховану особу його роботодавцем, самою застрахованою особою та органами державного управління (центральними та місцевими) з бюджетних коштів.

Інституційними характеристиками соціального страхування є передусім:

– ресурси соціального страхування, які складаються з частини зарезервованої заробітної плати, котра повинна бути достатньо великою за обсягом, - біля 30-50% від розміру, що сплачується працівнику та формується з урахуванням видів соціальних ризиків та періодів виплат по ним, а також рівня заміщення (розміру пенсій та допомоги до заробітної плати), який знаходиться у діапазоні 50-70% від середньої заробітної плати кваліфікованих працівників;

– пропорції розподілу страхового навантаження між роботодавцями та працівниками, для яких типовим є співвідношення : 2/3 її обсягу покладається на роботодавця та 1/3 – на працівника; в окремих країнах держава надає дотації деяким видам соціального страхування;

– імперативні вимоги ефективного функціонування соціального страхування – автономність бюджетів фондів соціального страхування від державних бюджетів всіх рівнів;

– щільний зв’язок розмірів страхових виплат (пенсій, допомоги) з розмірами заробітної плати та страхових тарифів, а також страховим періодом.

Слід також відмітити деякі переваги інституту соціального страхування, який вигідно відрізняється від інших інститутів соціального захисту:

– соціальне страхування більш надійно та стабільно функціонує з причини масштабності страхового обсягу та всебічної підтримки держави;

– загальне фінансове навантаження не є тяжким з того, що обов’язковість за законом забезпечує регулярний та масовий обсяг страхових надходжень.

– норми страхового захисту забезпечують широке коло профілактичних та реабілітаційних послуг.

При цьому соціальне страхування дозволяє наблизити сферу соціального захисту безпосередньо до працюючих, їхніх родин та трудових колективів, надати її регулюванню ринковий характер. Це можна досягнути за допомогою активної участі персоналу та роботодавців в управлінні соціальним страхуванням, що життєво важливе для подолання більш непродуктивного, але все ще широко розповсюдженого з часів радянського минулого авторитарно-командного стилю управління в сфері соціального захисту.

Можна сказати без перебільшення: довіра та співробітництво у справі організації системи соціального страхування – це не розкіш, а необхідна умова для ефективного функціонування економіки.

До інституційних недоліків існуючої системи соціального страхування віднесемо наступне.

– низький рівень страхового захисту, який не забезпечує гідного життя в старості, у випадку хвороби, інвалідності тощо. Значна частина пенсіонерів, інвалідів, осіб, які втратили годувальника отримують пенсії та допомогу нижче прожиткового мінімуму.

– переважне існування перерозподільних доходів і механізмів, що шкодить страховим, коли до 30-40% фінансових коштів використовується для цілей соціальної допомоги на користь осіб, які не мають прав на страхові виплати, що у два-три рази перебільшує аналогічні пропорції у розвинутих країнах.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», що визначає основні засади функціонування системи збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного соціального внеску і повноваження органів, що здійснюють адміністрування збору та обліку зазначеного внеску, а також порядок ведення Державного реєстру соціального страхування [10].

Єдиний соціальний внесок – консолідований страховий внесок на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, що сплачується в обов’язковому порядку з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб та членів їх сімей у випадках, передбачених законодавством, на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням [5; 10].

Формування системи збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачає визначення: принципів збору та обліку єдиного соціального внеску; платників єдиного соціального внеску; порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного соціального внеску; уповноваженого органу та його повноважень; порядку ведення Державного реєстру соціального страхування та використання його даних; установи, що забезпечує розрахункове обслуговування повноваженого органу в частині проведення операцій із страховими коштами.

Висновок