Перестрахування

     ВСТУП 

     У наш час в Україні розвивається страховий ринок, створюються нові 
компанії, збільшуються обсяги страхування, підвищується рівень конкуренції між страховиками. Проте жорстка конкуренція на страховому ринку унеможливлює вільний вибір сприятливих ризиків, через що в портфелі страхової компанії можуть з’явитися ризики з надто високою відповідальністю, а настання лише одного повного збитку може призвести до значного погіршення фінансового стану страхової організації. Отже, виникає нагальна потреба у розвитку перестрахувальних відносин. Перестрахування стає важливими і необхідним елементом страхового ринку.

     З огляду на світовий досвід, зауважимо, що в жодній країні перестрахування не регулюється фіксованими положеннями, умовами, спеціально встановленими законом правилами. На формування перестрахувального права впливають методи і практика діяльності, які ґрунтуються на певних принципах. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1 Сутність і роль перестрахування 

     Фінансовий  стан страхової компанії безпосередньо  залежить від структури її страхового портфеля, тобто від співвідношення застрахованих об'єктів. Збалансованість страхового портфеля досягається вирівнюванням страхових сум прийнятих до страхування ризиків для того, щоб виплати за окремими угодами не зруйнували фінансову базу страховика. Це можливо, оскільки розмір страхового фонду з усіх застрахованих об'єктів значно менший від загальної суми страхової відповідальності, й необхідність виплати 
відносно великих страхових сум за кількома угодами з ризиками з високою 
вірогідністю може призвести до втрати страхового фонду. Таким чином, 
виникає ситуація, коли страховик хоче, але з об'єктивних причин не може 
прийняти ризик до страхування, якщо ризик надто небезпечний. Необхідно 
збалансувати потенційну відповідальність, пов'язану із сукупною 
страховою сумою, з фінансовими можливостями страховика, і водночас 
надати йому можливість брати до страхування ризики будь-якого розміру з 
тим, щоб страхова компанія не була обмежена щодо отримання прибутку від 
діяльності на страховому ринку. Таким механізмом є перестрахування і 
його різновид — співстрахування, коли страховик залучає до укладення 
договору страхування інших страховиків.

     Перестрахування — це система економічних відносин, пов'язаних з 
передаванням страховиком частини відповідальності за прийняті до 
страхування ризики на узгоджених умовах іншим страховикам з метою 
створення збалансованого страхового портфеля, забезпечення фінансової 
стійкості та рентабельності страхових операцій. Відносини щодо 
перестрахування можуть мати як національний, так і міжнародний характер. 
До цих відносин можуть залучатися також іноземні страхові компанії.

     Основною  функцією перестрахування є вторинний  розподіл ризику, завдяки якому здійснюється кількісне і якісне вирівнювання страхового портфеля. Закон України "Про страхування" зобов'язує страховика здійснювати 
перестрахування (співстрахування) у разі перевищення розміру угоди 
страхування можливостей її виконання за рахунок власних коштів і 
страхових резервів. Цим досягається захист страхового фонду на користь 
усіх клієнтів страхової компанії.

     Механізм  перестрахування передбачає участь у ньому кількох страхових 
компаній, у тому числі спеціалізованих перестрахувальних. Це дає змогу 
розосередити практично будь-який страховий ризик, тобто перестрахування 
дає змогу навіть невеликій страховій компанії взяти до страхування 
практично кожний ризик, що належить до категорії страхових.

     Страхові  компанії, задіяні в перестрахуванні, називаються 
пере-страховиками, а процес передавання ризику — цедируваннямризику, або 
перестрахувальною цесією. Страховика, який віддає ризик, називають 
цедентом, а перестраховика, що бере на себе ризик, — цесіонарієм. Перестрахування може мати кілька ступенів послідовного розміщення 
(передавання) ризику (подрібнення ризику) у кількох перестраховиків — 
ретроцесій. Кожний наступний перестрахувальник-цедент називається ретроцедентом, а кожний наступний пере-страхувальник-цесіонарій — 
ретроцесіонарієм.

     Особливість перестрахування полягає в передаванні  страховиком ризику 
перестраховикам з власної ініціативи без залучення до цього процесу 
страхувальника, який укладає угоду лише з одним (першим) страховиком і 
лише з ним вступає у страхові відносини. Рішення про перестрахування 
приймає безпосередньо страховик (цедент). Численні договори перестрахування класифікуються за формою взятих 
зобов’язань (вільний чи ні вибір ризиків для страхування), часткою 
прийнятих ризиків і передаванням іноземних ризиків.

     При настанні страхового випадку перестраховик  несе відповідальність згідно з узятими  на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

     Ризик, прийнятий перестраховиком від  перестрахувальника, може бути знову  переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають  ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретрог/едентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм (рис. 1). У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

     Шляхом  ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції  збитків, у договорі перестрахування  можна зробити відповідне застереження. 
Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Здебільшого до послуг брокерів звертаються, перестраховуючи такі, що трапляються рідко, дорогі ризики; коли виникає необхідність розмістити їх на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15% нетто-премії.

     Отже, головні функції брокера такі:

     а) представлянення клієнта 
          б) консультування; 
          в) ведення переговорів; 
          г) розподіл ризиків.

     Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

     У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик  передає йому частину ризику, а  також і частину премії. Але  за організацію прийому ризику на страхування страховик має право  на отримання комісійної винагороди, або комісії, з премії. Отже, комісійна винагорода - це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

     Існують такі види комісій:

     Оригінальна комісія - відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в  перестраховувальній цесії. Перестраховувальна комісія - відрахування з премії на користь  ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

     Брокерська  комісія - відрахування з премії на користь брокера. Служить для покриття витрат, пов'язаних із розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток.

     Страховик (цедент) має також право на тантьєму - комісію з прибутку, що його перестраховик  може отримати за результатами проходження  договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

     Значне  місіце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами.

     Особливого  значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. З огляду на світовий досвід слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних заходів, один з них - створення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явилися в Україні.

     Необхідність  у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також  у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикованих ситуаціях.

     Перестрахування - це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від  розміру його капіталу та страхових резервів. Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Ураховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування - збитки кількох покриваються багатьма.

     Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

     2 Класифікація перестрахування 

     Організаційний  механізм перестрахувальної операції відрізняється від механізму співстрахування кількома елементами. По-перше, договір страхування усього об’єкта укладає один страховик. Його називають першим страховиком або цедентом, котрий передає надлишкову відповідальність іншим страховикам, котрих називають перестраховиками або цесіонаріями. По-друге, страховик залишається відповідальним перед страхувальником і останній може не знати, перестрахований його договір чи ні. По-третє, разом з відповідальністю страховик передає і частину страхової премії як плату за прийняття ризику. По-четверте, при страховому випадку страхове відшкодування повністю сплачує страховик, а перестраховики повертають йому свої частки, хоч іноді передбачається пряме перерахування коштів від них до страхувальника. По-п’яте, ризик, прийнятий перестраховиком, може бути переданий в повторне перестрахування. Такий процес називається ретроцесією.

     Перестрахування класифікується за:

       а) способом дії – на активне (передача ризиків в перестрахування) і пасивне (прийняття ризиків на перестрахування);

     б) розміщенням ризиків – на вітчизняне і зарубіжне;

     в) способом розподілу ризиків – на пропорційне і нерпопорційне;

     г) методом передачі ризиків – на факультативне (добровільне), облігаторне (обов’язкове) і факультативно-облігаторне (змішане);

     д) видами договорів (формами здійснення) – на пропорційне (квотні договори, договори ексцеденту суми і квотно-ексцедентні договори) і непропорційне (договори ексцеденту збитку і ексцеденту збитковості).

     Перестрахувальні операції можуть здійснюватися як між страховиками, так і між страховиками і спеціалізованими перестрахувальними компаніями (професійними перестраховиками).

     Пропорційне і непропорційне перестрахування  відрізняються підходом до розподілу відповідальності і плати за неї. У першому випадку величина відповідальності пропорційна величині перестрахувальної премії, у другому випадку таке співвідношення недотримується. При пропорційному перестрахуванні страховик переважно утримує з перестраховиків плату за укладення і супровід договору, так звану "комісію", а при непропорційному перестрахуванні комісія не застосовується. При непропорційному перестрахуванні вартість об’єкта (страхова сума) заздалегідь розділяється на кілька шарів ("леєрів") однакової вартості, але з різними імовірностями виплати страхового відшкодування. Перший, нижній шар, називається пріоритетним і його завжди утримує страховик, а вищі шари передаються на перестрахування перестраховикам. Виплата відшкодування завжди розпочинається з нижнього шару і після того, як страховик повністю виконає свої зобов’язання, виплату здійснює перестраховик, потім другий і т. д. Звідсіля зрозуміло, чому шари вартості відрізняються імовірністю виплати. При такому способі поділу ризиків виплата відшкодування за верхні шари здійснюється тільки при значних або повних збитках, що буває не так часто.

     Методи  передачі ризику в перестрахуванні:

     а) Факультативний - кожний ризик розглядається окремо і може перестраховуватись повністю або частково. Цесіонарій може прийняти, відкинути або змінити умови пропозиції цедента. Цесіонарій і цедент вільні у своєму виборі умов та розмірів передачі (прийняття) ризику у перестрахування.