Особливості банківського страхування кредитів і депозитів

У разі порушення заставодавцем обов'язків щодо страхування предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати достро­кового повернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступ­ним стягненням з нього витрат зі страхування.

У разі застави (закладу) рухомого майна заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов'язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця. Отже, в таких ситуаціях ідеться про без­посереднє страхування предметів застави майна, вартість якого становить гарантію платоспроможності позичальника і виконан­ня ним зобов'язань перед своїм кредитором від усіх ризиків. Та­ким чином, при страхуванні заставленого майна (іпотеки) страху­вальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб'єктом, на користь якого укладено страхову угоду, тобто бе­нефіціантом.

Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхово­го процесу в разі настання страхового випадку (втрати предме­том іпотеки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель — кредитор. Виплата стра­хового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплато­спроможністю позичальника. Водночас виплата страхового від­шкодування безпосередньо страхувальникові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем.

Сучасне законодавство багатьох європейських країн дає змогу пе­рейти від страхування предметів застави до безпосереднього страху­вання кредитів, виданих під заставу. Його зміст полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком. Відповідно страховим випадком визнається неповернення позичальником у встановлені терміни заборгованості кредиторові. Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в об­сязі непогашеної частки заборгованості. У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на стягнення на свою користь на­лежної йому суми за рахунок реалізованої іпотеки. Перед укладан­ням договору про заставу заставодавець зобов'язується застрахувати призначене для застави майно від тих ризиків, які, на думку страхо­вика, можуть загрожувати іпотеці втратою її вартості. Страхові та­рифи встановлюються на рівні, який відповідає величині ризиків. Як правило, іпотека страхується на умовах «від усіх ризиків». Після цього нотаріальним актом іпотека оформляється на користь страху­вальника, який одночасно стає заставо держателем. Інтегральною ча­стиною страхового полісу є копія кредитної угоди між кредитором-застрахованим та позичальником-страхувальником.

Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих влас­ним персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов'язки необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене стра­хування дає змогу:

• уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що поля­гає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;

• запобігати прямим збиткам і втратам;

• уникати в кожному випадку потреби отримувати докази ці­лості матеріальних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, ко­трі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результа­ті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є спе­цифічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування кредиту в цьому разі полягає у страхуванні «кредиту довіри». Проте матеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, котрі неначе надаються в роз­порядження у кредит третім особам.

Колискою страхування кредиту довіри (недовіри) є Англія. Ще в 1840 році страхова компанія Guarantee Society of London продала перший поліс, за умовами якого компанія гарантувала працедавцям матеріальний захист на випадок збитків, завданих їм їхніми службовцями в разі несумлінного виконання покладе­них на них обов'язків. До цього часу таку гарантію забезпечувала звичайна готівкова застава в певному домовленому розмірі. Осо­бливого розмаху цей вид страхування набув у США в період міг­раційного буму. Працедавці змушені були користуватися послу­гами здебільшого невідомих працівників, які наймалися на службу. Необхідні були гарантії, що й сприяло утвердженню нового виду страхування. Сьогодні страхування довіри  в США провадить більш ніж 200 страхових компаній.

Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується зде­більшого як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. Завдяки цьому працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх дискримінації, забезпечує солідний страхо­вий захист і полегшує персональні відносини.

Останніми роками особливим різновидом страхування довіри стало страхування комп'ютерних зловживань. Воно захищає вла­сників комп'ютерних систем від збитків, які завдаються їм у ре­зультаті використання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп'ютерну систему з метою пошко­дження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних ра­хунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення. Вели­чина страхової відповідальності в цих випадках установлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником [1].

2.      СТРАХУВАННЯ ДЕПОЗИТІВ

Для успішної кредитної діяльності комерційним банкам потрібні значні кредитні ресурси. Для їх поповнення банки широко залучають кошти фізичних і юридичних осіб у вигляді добровільно зроблених ними вкладів. Банківські операції із залучених на вклади грошових коштів, що належать різним власникам, для відповідального зберігання на визначених умовах, називаються депозитами. Кошти, отримані у формі депозитів, комерційні банки активно використовую у своїй комерційній кредитній діяльності. Звичайно, ця діяльність пов'язана з ризиком неповернення коштів, наданих банкам у кредит. Тому постає гостра потреба створити за допомогою страхування ефективну систему захисту інтересів вкладників від наслідків ризику неплатоспроможності їхніх банків.

У багатьох країнах із розвинутою економікою створені та ефективно функціонують механізми, що захищають вкладників від інвестиційного ризику. До них належить і система депозитного страхування (СДС). Система депозитного страхування забезпечує захист вкладів у випадку банкрутства комерційного банку. Основний ефект системи страхування депозитів полягає в попередженні банківської паніки і відтоку депозитів. У випадку втрати комерційним банком платоспроможності створені системи зобов'язані відшкодовувати втрати його вкладникам. Ще в 1994р. ЄС прийняв Директиву 94/19 ЄС відносно програм страхування депозитів. Цим документом визначено основні положення про гарантії з депозитів. Члени ЄС, а також ті, хто бажає вступити в спільноту, повинні передбачити в своєму законодавстві норми, що регулюють страхування депозитів.

Отже, таке страхування покликано вирішити два основних завдання. По-перше, забезпечити гарантії повернення вкладів вкладникам. По-друге, сформувати на цій основі реальний механізм попередження кризи банківської ліквідності і масового вилучення коштів із депозитних рахунків у випадку несприятливої кон'юнктури і банківських банкрутств. Забезпечуючи приріст депозитів, страхування депозитних вкладів сприяє підвищенню інвестиційних можливостей банку, а також збільшує ефективність дії регулюючих рішень Центрального банку на функціонування грошово-кредитної системи.

Необхідність впровадження системи страхування банківських депозитів встановлюється такими чинниками: загальним спадом довіри банків; потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію; потребою стабілізації фінансових ресурсів банків - усунення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності; обов'язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансовий стан банку, якому довіряє свої заощадження.

Страхування депозитних вкладів поділяється за формами проведення на обов'язкове і добровільне. Введення такого страхування повинно сприяти підвищенню інвестиційної активності населення країни шляхом переведення готівкових заощаджень, у тому числі у валюті, в банківські вклади. Його головна мета - пом'якшення важких соціальних наслідків втрат дрібних і середніх вкладників, що можуть виникнути внаслідок банкрутства банків. У багатьох випадках ця система охоплює не тільки фізичних осіб, дрібний та середній бізнес, а й самі банки та інших фінансових посередників. Отже, основна функція страхування вкладів - регулювання втрат фінансового капіталу шляхом перерозподілу збитків між кредитними інститутами [2].

Строкові депозити — найстабільніша частина залучених банківськими установами коштів. У вітчизняній і зарубіжній практиці їхня частка складає близько 70% (при рекомендації не менше 50%) пасивів. Отже, захист такого ресурсу в структурі пасивів не просто актуальне, а життєво необхідне і стратегічно важливе завдання для держави в цілому.
За даними МВФ, страхування депозитів нині прийнято в понад 70 країнах: у Європі (окрім Албанії), США і Канаді, 10 африканських, 12 латиноамериканських і 8 азіатських державах. Кожна система страхування депозитів має свої національні риси. «Єдиної» системи не існує, хоча є деякі схожі елементи в різних моделях.

Практичний інтерес має досвід, накопичений у найрозвинутіших країнах світу.

США має змішану систему захисту вкладників, функціонування якої забезпечують дві спеціальні організації: Федеральна корпорація зі страхування депозитів (ФКСД) і Федеральна корпорація зі страхування депозитів позиково-ощадних організацій (ФРС).

Об'єктами страхування у ФКСД є всі банківські внески, враховуючи їхні гарантійні зобов'язання перед клієнтом. Страхуються внески приватних і юридичних осіб, державних і недержавних організацій.
Обов’язково страхуються внески в «національних банках», що працюють за генеральною ліцензією на території США (необхідна умова — членство у ФРС). Це стосується також «банків штатів», що діють за ліцензіями, виданими урядами окремих штатів, добровільних членів ФРС. Управляє корпорацією Рада директорів, що складається з п'яти членів: троє призначаються контролером грошового обігу, Радою керівників ФРС і ФКСД, двоє — президентом США зі схвалення сенату. Директорами не можуть бути особи, які раніше працювали в банках. Крім того, вони повинні належати до різних політичних партій.

Первинний капітал сформовано із коштів казначейства і дванадцяти федеральних резервних банків. Корпорації надана можливість в екстрених випадках одержати кредит від казначейства США — до 3 млрд. дол. Банк, що застрахував у ФКСД свої депозити, може в будь-який час розірвати з нею відношення. Однак і корпорація має право виключити з системи страхового захисту банки, що були помічені в здійсненні незаконних або дуже ризикованих операцій. Незалежно від мотивів, що призвели до позбавлення банком такого захисту, страхове відшкодування забезпечується ще протягом двох років з моменту розірвання договору. Протягом цього часу банк зобов'язується робити щорічні внески за діючою ставкою, розрахованою на незмінну суму внесків.

Крім безпосереднього захисту банківських внесків, ФКСД має право за рахунок своїх коштів купувати частки в капіталі банку (або весь капітал на строк до п'яти років) або надавати йому позику, а також на деякий час змінювати керівництво банку; переводити дебіторську і кредиторську заборгованість збанкрутілого банку іншому, застрахованому ФКСД. Корпорація уповноважена проводити регулярні ревізії банків, що не є членами ФРС. Для цього вона має великий штат кваліфікованих працівників, директорам забезпечено доступ до конфіденційної аудиторської звітності про діяльність національних банків, що зберігається у контролера грошового обігу, і банків штатів, відомості про яких є в інших адміністративних органів ФРС.
На одного утримувача рахунку виплачується страхове відшкодування до 100 тис. дол. Серйозних обмежень щодо кількості рахунків на одного вкладника немає.

Велика Британія. Фонд депозитів британських банків створений відповідно до Банківського акту 1979 р., що й регулює його діяльність.
Фонд створений на основі законодавчого розпорядження, а не добровільної угоди між банками. Він є самостійною юридичною особою.
В обов'язковому порядку страхуються внески усіх банків (за винятком окремих філіалів іноземних банків, стерлінгові рахунки яких у Великій Британії знаходяться під захистом систем, що діють у країнах базування таких банків).
Страхуються лише внески у фунтах стерлінгів, що знаходяться на рахунках у Великій Британії.

Передбачено тільки прямий захист заощаджень вкладників, а максимальний розмір страхового відшкодування для одного вкладника визначено у розмірі 75% перших десяти тисяч фунтів стерлінгів його депозиту.
Фонд формується зі вступних внесків банків-членів, які визначаються залежно від класу кожного з них. Мінімальна сума внеску — 10 тис., максимальна — 300 тис. фунтів стерлінгів. При необхідності розмір внесків може бути підвищено, але не більше ніж до 0,3% загального обсягу застрахованих депозитів.

Очолює СФД правління, що складається з керівника, його заступника, головного касира Банку Англії і членів, які призначаються керівником. Члени правління — три контролери і декілька директорів банків-членів СФД.

Франція. Французька асоціація банків управляє фондом депозитного страхування, що називають «механізмом солідарності». Фонд охоплює всі банки, які знаходяться на території країни, враховуючи філії іноземних банків. Не підлягають страховому захисту депозити закордонних відділень французьких банків та міжбанківські, депозитні сертифікати і внески в іноземній валюті.

Фонд формується з внесків банків, розмір яких визначається за спеціальною шкалою з урахуванням обсягу депозитів кожного банку, але не може перевищувати 30 млрд. франків. Банківська асоціація має право при необхідності вимагати надання внесків за два роки вперед. Сума страхового відшкодування на одного вкладника не перевищує 200 тис. франків.
Німеччина. ФРН має розгалужену мережу страхування банківських внесків, до якої входять Фонд страхування депозитів приватних банків, Фонд страхування депозитів ощадних кас і Страховий фонд кооперативних банків. Центральний банк країни безпосередньо не впливає на систему страхування. У фонді можуть брати участь приватні банки, що мають генеральну ліцензію Федерального відомства з нагляду за кредитною справою і що є членами Союзу аудиторів німецьких банків.