Основні види соціального страхування і соціального забезпечення, їх зміст

1. Основні види соціального страхування і соціального забезпечення, їх зміст.

Світовий досвід засвідчує, що до основних видів (галузей) соціального  страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать:

• страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті);
• страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності;
• страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;
• страхування на випадок безробіття;
• медичне страхування.

Такі види соціального  захисту, як допомога малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, сім'ям з неповнолітніми дітьми, не пов'язані з трудовою діяльністю, не є страховими за природою і забезпечуються, як правило, через систему державної соціальної допомоги та інші державні соціальні програми.

У сучасних умовах значної  диференціації доходів трудящих природно, що поряд з обов'язковим існує добровільне страхування, де страхувальниками є як роботодавці, так і трудящі. Питання про добровільне (додаткове) страхування має вирішуватися в кожному конкретному випадку за посередництвом колективних договорів або індивідуально.

Специфічні особливості пенсійного страхування

У класичному вигляді  пенсії за віком в основі мають  довгостроковий договір між працюючим  населенням і тими, хто через свій похилий вік не може працювати, але  в минулому матеріально (через сплату страхових внесків) підтримував осіб похилого віку. Тут спрацьовує принцип страхової солідарності: усі сплачують внески, хоча й у різний час, і відбувається горизонтальний перерозподіл доходів від тих, з ким страхова подія не відбулася, до тих, з ким вона відбулася. На відміну від інших видів страхування, де страхуються несприятливі події в житті людини, ризиком у пенсійному страхуванні є тривалість непрацездатного внаслідок похилого віку періоду, власне ризик довголіття.

Цілі пенсійного страхування

Пенсійне забезпечення має три основні цілі:

• захист від бідності при настанні старості;
• гарантування певного рівня доходу після завершення трудової діяльності;
• захист зазначеного доходу від подальшого абсолютного й відносного знецінення.

Функцію захисту від  бідності пенсійне забезпечення повинно виконувати так, щоб мінімальна пенсія завжди перевищувала поріг доходу, що дає право на отримання соціальної допомоги. Отже, людина, яка отримує пенсію за віком, не повинна стати клієнтом служби допомоги по бідності. Рівень пенсії після завершення трудової діяльності встановлюється за таким правилом: становить певну суму, пропорційну сумі заробітку.

Проблема знецінення є особливо важливою в пенсійному страхуванні, тому що призначені один раз пенсії сплачуються впродовж тривалого періоду. Пенсії можуть знецінюватись абсолютно і відносно. Абсолютним знеціненням вважається зниження купівельної спроможності пенсії внаслідок інфляції. Відносне знецінення означає зменшення співвідношення між пенсією та поточною заробітною платою в економіці, тобто коли при підвищенні рівня добробуту молодших громадян добробут пенсіонерів залишається на тому самому рівні.

Захист від інфляції відбувається через індексацію (як і для деяких інших видів доходів  населення). З цією метою встановлюється межа індексу інфляції (поріг індексації). Наприклад, коли порівняно з певним моментом часу роздрібні ціни підвищуються (припустимо, на 5 %), то пенсії (можливо, і якісь інші соціальні виплати, заробітна плата тощо) мають бути підвищені на таку саму величину. Якщо середній розмір пенсії "прив'язати" до середньої номінальної заробітної плати, то індексація одночасно враховуватиме два фактори — рівень інфляції і життєвий рівень (звичайно, якщо збільшення заробітної плати не було повністю інфляційним). Тоді життєвий рівень пенсіонерів відповідатиме рівню працюючого населення. Це дуже важливий момент у соціальній політиці держави, і співвідношення середньої пенсії та середньої заробітної плати — показник, що завжди відстежується урядом. Проте в період економічного спаду, для якого характерне зниження реальної заробітної плати, адаптація пенсій до поточної заробітної плати погіршуватиме становище пенсіонерів. Тому в деяких країнах для захисту пенсій від абсолютного та відносного знецінення одна їх половина індексується з урахуванням інфляції, друга — відповідно до номінальної заробітної плати.

Умови надання пенсій. Дохід у пенсійних системах гарантується завдяки нагромадженню певних фінансових коштів. Спосіб фінансового забезпечення є принциповим моментом, що відрізняє пенсійні системи одну від одної. Системи, що побудовані на класичному принципі страхування, передбачають відрахування внесків до пенсійного фонду протягом усього трудового життя людини. У цьому разі пенсія надається за наявності страхового стажу, під яким розуміють період сплати внесків до фондів пенсійного страхування. Частка трудящих у фінансуванні становить 30-40 % загального обсягу пенсійних фондів. Основну частину внесків сплачують роботодавці (частково держава). Розмір пенсійних внесків для трудящих коливається від 6-7 % (Бельгія, Великобританія, Італія) до 12 % заробітної плати (що становить 95 % загального обсягу внесків у Нідерландах). Однією з умов надання пенсії є досягнення людиною пенсійного віку. У більшості

розвинених західних країн пенсійний вік для чоловіків  становить 65 років. Жінки в одних країнах виходять на пенсію на 3-5 років раніше (Великобританія, Бельгія, Португалія, Швейцарія), в інших — одночасно з чоловіками.

Соціальні пенсії. Нині держава гарантує пенсію й тим, хто має достатній стаж роботи (через законодавчо встановлену обов'язковість пенсійного страхування), і тим, хто такого стажу не має (надаються так звані соціальні пенсії, які часто фінансуються з державного бюджету, тому що не мають страхової природи). Зрозуміло, що соціальні пенсії уніфіковані щодо розміру, оскільки не пов'язані з розміром заробітку.

Страхування від  нещасних випадків на виробництві і  професійних захворювань.

Страхування від  нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюються соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку  підлягають:  
- особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);  
- учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;  
- особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Заподіяння  шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою та до 16 років або до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років, їй надається допомога з ФСС НВВ.

На добровільних засадах можуть бути застраховані:  
- священики, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; 
- особи, які забезпечують себе роботою самостійно; 
- громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. 
Завданнями страхування від нещасного випадку є:

1. проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;
2. відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
3. відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Основними принципами страхування від нещасного випадку  є:

1. паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;
2. своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;
3. обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності;
4. надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
5. обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;
6. формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;
7. диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
8. економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов безпеки праці;
9. цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Страхування в  зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням  і похованням.

Цей вид збору на обов'язкове соціальне страхування справляють на основі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року.

Встановлено такі розміри цього платежу:

1) для роботодавців – 2,9% суми  фактичних витрат на оплату  праці найманих робітників, що  включають виплати на витрату  основної та додаткової заробітної  плати, інші заохочувальні й  компенсаційні виплати, в тому  числі в натуральній формі, які визначають згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб;

2) для найманих працівників –  від суми оплати праці, що  включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні й компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі, які підлягають оподаткуванню податком з доходу фізичних осіб: 0,25% - для найманих працівників-інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях українських товариств глухих і сліпих; 0,5% - для найманих працівників.

Страхування на випадок безробіття.

Страхування на випадок  безробіття має багато спільного  з попереднім видом страхування, тому що його кошти спрямовуються як безпосередньо на компенсацію втраченого заробітку, так і на заходи запобігання безробіттю. Це програми зайнятості, підготовки й перепідготовки кадрів, сприяння створенню нових робочих місць тощо. Проте на відміну від страхування від нещасних випадків тариф у страхуванні на випадок безробіття єдиний для всіх галузей. Це відповідає природі ринку робочої сили, де відбувається її постійний міжгалузевий рух. Кошти страхування на випадок безробіття формуються з внесків роботодавців, працівників і держави. Участь держави полягає також у відшкодуванні частини або повного обсягу витрат за окремими програмами, наданні субсидій на покриття дефіциту фонду страхування тощо.

Грошові виплати в  системі страхування на випадок  безробіття мають не лише відшкодовувати втрачений заробіток, а й стимулювати до пошуку роботи. Тому вони завжди мають обмежений термін надання. Якщо безробітний не працевлаштується протягом цього терміну, він може сподіватися на допомогу вже з бюджетних коштів, а не з фонду соціального страхування. Розмір допомоги по безробіттю визначається або у відсотках до попереднього заробітку, або у твердій сумі. При цьому іноді враховується сімейний статус безробітного. Запроваджуються також додаткові обмеження щодо максимального розміру допомоги.

Медичне страхування.

Виплати по медичному  страхуванню мають подвійний  характер. По-перше, підлягає відновленню  дохід, втрачений внаслідок тимчасової непрацездатності; по-друге, надаються  кошти на оплату послуг для лікування  хвороби. В одних країнах право  на допомогу виникає одразу після того, як застрахований стає членом страхового фонду. В інших країнах для цього потрібен певний стаж, як страховий, так і трудовий, що здебільшого різняться тривалістю.

У межах медичного  страхування в деяких країнах  сплачується також допомога по вагітності й пологах. У цьому разі розмір допомоги такий самий, як і по хворобі, або й вищий. Період виплати допомоги в різних країнах різний: від 5 до 9 місяців.

У більшості країн  застраховані крім регулярних страхових  внесків із своїх коштів оплачують певну частку вартості медичних послуг (лікування зубів, ліки, виписування рецепта, перша консультація у спеціаліста, протезування, окремі види лікування, обстеження, аналізи). Тарифи на медичні послуги встановлюються згідно з угодами між асоціаціями медичних працівників і лікарняними касами. Відповідальність за внески до фондів медичного страхування розподіляється між роботодавцями і працівниками в однаковій пропорції або (що поширеніше) частка роботодавців перевищує частку працівників. Особи ненайманої праці відраховують на медичне страхування за вищим тарифом, ніж наймані працівники. Водночас для осіб ненайманої праці з низькими доходами передбачено державні субсидії. Через неповне покриття оплати медичних послуг фондами обов'язкового страхування в деяких країнах дістали поширення системи добровільного медичного страхування і товариства взаємодопомоги.