Державне регулювання страхової діяльності в Україні

Отже, здорова макроекономічна  і структурна державна політика є  суттєвою передумовою стабільності системи страхування й запобігання  серйозним викривленням страхового ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Напрямки вдосконалення  державної політики в галузі  страхування.

Основні засади вдосконалення державної  політики в галузі страхування базуються  на європейських підходах до контрольної  діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. Їх можна визначити так:

• подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,
• розвиток законодавчої і нормативної бази;
• розробка стандартів електронного обігу та обліку;
• створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;
• формування об’єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
• створення оптимальної структури співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням;
• залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
• створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство  України. Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових  посередників.

Потребує невідкладного впорядкування  нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати  передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система  фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми  звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавчо й  нормативно вдосконалювати систему  страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування  політичних ризиків, діяльності товариств  взаємного страхування і т. ін.

Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об’єднання страховиків, що спеціалізуються  на найважливіших напрямках страхової  діяльності.

В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в  таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, є обов’язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об’єднало  страховиків, які здійснюють страхування  цивільної відповідальності власників  транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське  та Авіаційне страхові бюро — об’єднання страховиків, які страхують морські  та авіаційні ризики. Проектами відповідних  актів законодавства передбачено  також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами найближчим часом можуть бути створені бюро страхування  фінансових та експортних ризиків.

Особливістю бюро є те, що законодавче  регулювання та нагляд з боку держави  тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно на демократичних засадах  встановлюють загальні «правила гри», затверджують нормативні регуляційні  документи щодо розвитку галузі, координують  здійснення страхування, погоджуючи умови  страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т.ін., а також проводять  єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих  бюро також затверджуються державними органами.

У найближчій перспективі державне регулювання через обов’язкові  пули — страхові бюро — може стати  одним із основних напрямків державного впливу в галузі страхування.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові  структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише з 1992 року почала активно  залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі  необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте  вже є певні успіхи в цьому  плані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи «Зелена картка».

Подальша інтеграція України в  міжнародні структури дозволить  вивірити державну політику щодо регулювання  страхової діяльності згідно із застосовуваними  у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни — члени Європейського  Союзу — мають максимально  ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами  цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово  повноправним членом найавторитетніших  міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий  ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також  удосконалюватися через сприяння оптимізації  співвідношення між обов’язковим та добровільним страхуванням.

Закон України «Про страхування» передбачає запровадження нових видів обов’язкового  страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування  дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов’язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави. Тобто при розширенні поля обов’язкового  страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави  має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов’язкового  страхування набуває великої  ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше— перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов’язкового страхування. Друге — упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє — введення нових видів  тільки в разі реальної потреби в  цьому.

Деякі види обов’язкового страхування  слід упорядковувати, удосконалюючи  умови їх проведення, якомога чіткіше  встановлюючи обов’язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов’язкового страхування  стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.

У цілому сфера розширення поля обов’язкового  страхування уже значною мірою  вичерпана, і головне завдання полягає  нині не у запровадженні нових  видів, а у вдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення  найважливіших питань соціального  страхування.

Сьогодні держава не в змозі  вирішувати такі важливі соціальні  питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві  і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти  підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати  напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити  додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий  ринок. Відносини, які виникають  при залученні страхового ринку  до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов’язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають  у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов’язання отримати додатковий дохід завдяки  розміщенню взятих коштів і здійснити  ті виплати, під які взято зобов’язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно  законодавчо визначити поле, що його має посідати страховий ринок  у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження  в ці програми. Зауважимо, що страховий  ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними  програмами. Держава за рахунок своїх  власних коштів має гарантувати  мінімум соціальних благ за всіма  напрямками.

Важливе значення для держави має  нині створення комплексної системи  підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.

Тепер головне завдання державної  політики — налагодити дворівневу підготовку. Перший — базовий бакалаврський  рівень — має забезпечувати оволодіння фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з  економіки, фінансів, основ математики і т.ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку.

Другий — рівень спеціаліста  та магістра — повинен охоплювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також  тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні  магістрів та спеціалістів.

Завдання держави — регулювати також систему короткотермінової  перепідготовки кадрів з дуже вузьких  питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.

І, нарешті, серйозного значення набуває  сьогодні посилення впливу держави  на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Література

1. Забарило Р Державне регулювання страхової діяльності. Київ 2005р
2. Демченко Р.О Страхування, 2004 р
3. Панкратов Р.О Страхування, 2005р