Державне регулювання соціального страхування в Україні

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Український  державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Донецька філія

 

 

Кафедра фінансів

 

 

Індивідуальна самостійна робота №1

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Соціальне страхування»

за темою  «Державне регулювання соціального страхування в Україні»

 

 

 

Виконала студентка 3 курсу групи ФК-10-Бск Українська  Юлія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк – 2012

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його ефективне використування в нових умовах господарювання і формування ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення державної страхової політики. 
Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика, який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про страхову політику держави.

Якщо розглядати соціальний захист з позицій системного підходу як основний системоутворюючий фактор, можна визначити законодавчо-нормативну базу. На основі законів та інших нормативних актів формуються державні органи управління соціальним захистом, регламентуються їх відносини з недержавними організаціями і населенням. Законодавство й інші нормативні акти зумовлюють формування фондів, що акумулюють кошти, призначені на соціальний захист, і порядок їх використання, а також підготовку кадрів соціальних працівників (як державних, так і недержавних установ). Інституціональну структуру системи соціального захисту в Україні наведено на рисунку.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження та аналіз систем, методів та інструментів державного регулювання страхового ринку в Україні та за кордоном.

Об'єктом дослідження є вітчизняна система державного регулювання страхової діяльності, методи та інструменти державного регулювання, а також основні суб'єкти страхових правовідносин.

 

1. Мета, напрями, та методи державного регулювання страхової діяльності в Україні.

 

 

 

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок  яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

Державне регулювання  розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:

• пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;
• законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);
• здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів
• страхувальників та загальнодержавних потреб.

Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

До ринкових, тобто  непрямих методів державного регулювання  відносяться проведення державою спеціальної  податкової (фіскальної) політики, а  також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики.

Пряме державне втручання  в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою:

1) законодавчої бази;

2) нагляду за страховою  діяльністю.

Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.

Система законодавства  щодо регулювання страхової діяльності складається з:

- загального законодавства;

- спеціалізованого страхового законодавства;

- підзаконних актів.

Норми та принципи правового  регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної  ради України, указами та розпорядженнями  Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні).

Основою системи законодавчого  регулювання страхового ринку є  Конституція України та Закон  України "Про страхування" в  редакції від 4 жовтня 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування  викладені в Господарському кодексі України, нова редакція якого введена з 1 січня 2004 року.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території  України здійснюється Уповноваженим  органом та його органами на місцях.

Державний нагляд за страховою  діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства  України про страхування, ефективного  розвитку страхових послуг, запобігання  неплатоспроможності страховиків  і захисту інтересів страхувальників.

Уповноважений орган  забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй  діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Уповноважений орган організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

Законодавство визначає обов'язки та права суб'єктів страхового ринку, договірні відносини між  сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

• Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року.
• Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " від 12.07.2001 року.
• Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки" від 02.02.2001 року та інші.

Нормативними документами  міністерств та відомств регулюються  діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств  взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

Система заходів прямого  державного регулювання - нагляду за страховою діяльністю включає:

• реєстрацію страхових компаній;
• видачу ліцензій на проведення певних видів страхування
• здійснення контролю за діяльністю страховиків.

Порядок реєстрації страховиків  визначений "Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України" (від 9 грудня 1996р.).

Єдиний державний реєстр страховиків України - це система  збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків  визначений в Законі України "Про  страхування" та в іншій нормативно - законодавчій базі зі страхування.

Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить подальший розвиток страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем в державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і тим самим вирішувати інвестиційні потреби суб'єктів господарювання.

Державне регулювання  також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких  принципах:

• страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика;
• не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;
• держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;
• утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Після 26 квітня 2003 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування  є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діє відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року.

Крім спеціального органу державного контролю, постановою Кабінету Міністрів України в 1996 р. було створено Експерту Раду з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.

Функціонування Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже  на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку.

Державно-правове регулювання  діяльності на страховому ринку України  здійснюють також органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

У зв'язку з демонополізацією страхування в Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування. До таких органів входять: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України.

До системи органів  регулювання входять ще: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України - податкове регулювання, Антимонопольний комітет - антидемпінгове та антимонопольне регулювання, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва - регуляторну політику, Фонд державного майна України - управління частками державного майна, Господарський суд - розгляд спірних питань у страхуванні.

Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001 р.) інститутами - регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку визнані Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.

Державний нагляд за страховою діяльністю має бути спрямовано на посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страховиків, порушенню ними зобов'язань перед страхувальниками, здійсненню псевдострахування з метою відмивання коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород.