Виникнення та розвиток класичного поняття «інновація»

Неокласики ігнорували цю класифікацію і не могли повноцінно аналізувати економічну еволюцію та технологічний прогрес як її основний чинник. Як ідеальний ринок вони розглядали також модель досконалої конкуренції, а Й. Шумпетер заперечив цю тезу: «Упровадження нових методів виробництва і нових товарів із самого початку несумісні з досконалою (миттєвою) конкуренцією. Але це означає, що з ними несумісне те, що ми, власне, називаємо економічним прогресом. І дійсно досконала конкуренція — автоматично або в результаті спеціальних заходів — тимчасово руйнується і завжди руйнувалася скрізь, де з’являлось будь-що нове… [112, с. 151]. Учений трактував інновації як відхід від рутинної поведінки і стверджував, що вони неухильно приводять до порушення ріноваги. А саме нерівноважний стан неокласики розглядають як небажаний, який необхідно подолати. Й. Шумпетер, як основоположник еволюційної теорії, нерівноважність оцінював як одну з основних умов розвитку. Тому за економічним бумом настає спад, під час якого проходить реорганізація структури цін, витрат, масового виробництва. У процесі спаду часто виявляється власна динаміка розвитку. Як сформулював Й. Шумпетер, «депресія — це реакція економічної системи на бум чи адаптація до ситуації, у якій опинилась система в результаті буму.

Й. Шумпетер указав на технічну інновацію як економічний засіб  досягнення високого прибутку на противагу  теорії економічного зростання Дж. фон Неймана, у якій НТП не брався до уваги.

Концепція нерівномірності  інноваційної активності посідає важливе  місце в сучасних дослідженнях науково-технічного прогресу. З кінця 70-х років ХХ ст. в роботах західноєвропейських  і американських дослідників  — Г. Менша, Д. Сахала, К. Фрімена, Я. Ван Дейна, Дж. Кларка та інших отримала продовження еволюційна теорія. Вони досліджували механізм впливу інновацій на розвиток економіки: увели поняття стадійності розвитку нововведень і їх дифузії (передавання і застосування) у галузевому та регіональному аспектах, висунули гіпотезу про їхній кластерний характер.

У праці відомого німецького економіста Г. Менша «Технологічний пат: Інновації долають депресію» зроблено висновок, що висока концентрація базисних нововведень дає змогу подолати «технологічний пат» і започатковує економічне зростання на якісно новій основі [148, с. 14]. На його думку, у моменти, коли базисні нововведення вичерпують свій потенціал, виникає ситуація «технологічного пату», що визначає застій в економічному розвитку. Учений уводить в інноватику це нове поняття і визначає, що промисловий розвиток — ніщо інше, як перехід від одного технологічного пату до нового. Дослідник пояснює нерівномірність інноваційної активності особливостями функціонування ринкової економіки. Якщо дохідність фінансових операцій вища середньої дохідності фінансових інвестицій, то економіка виявляється не підготовленою до інвестування. У разі зниження норми прибутку в грошово-кредитній сфері, менше як у промисловості, фінансова сфера готова інвестувати в реальний сектор. Упровадження базисних інновацій виявляється єдиною можливістю прибуткового інвестування у фазі депресії, яку Г. Менш уважає генератором умов для появи новинок. Він припускає можливе пасивне очікування закінчення депресії. Отже, учений спробував пов’язати темпи економічного зростання і циклічність із появою базових нововведень, оскільки в результаті їх появи виникають нові підприємства, цикли розвитку яких взаємопов’язані. Деякі концепції дослідника носять суперечливий характер і тому були розвинуті іншими авторами.

Г. Менш підтримав гіпотезу Й. Шумпетера про те, що інновації з’являються в економічній системі не рівномірно, а як цілісна система нових продуктів і технологій. «Інновації рідко залишаються ізольованими. Вони мають тенденцію до утворення кластерів, адже спочатку деякі фірми, а потім більшість наслідують… успішну інновацію».

Іноваційні процеси: сутність і етапи розвитку

 

Зрозуміло, що інновації  в економіці не виникають раптово  і нізвідки. Появі новинок передує  певний тривалий процес їх розроблення, створення і впровадження (освоєння), який дістав назву інноваційного  процесу.

Інноваційні процеси  характеризуються як сукупність безперервно  виникаючих, якісно нових, прогресивних з технічного погляду явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і технології, підвищують конкурентоспроможність суб’єктів  господарювання.

Важливість значення інноваційного процесу вперше узагальнив Й. Шумпетер, який уважав причиною розвитку економіки намагання отримати надприбутки, що утворюються за рахунок тимчасової монополії, яка виникає у зв’язку з упровадженням інновацій.

Інноваційний процес дослідники розглядають з різних позицій, а  саме:

• як лінійне здійснення науково-дослідницької, науково-технічної, виробничої діяльності та маркетингу;
• як паралельно-послідовне здійснення НДДКР і комерціалізації новинок;
• як тимчасові етапи життєвого циклу інновації;
• як процес фінансування інновацій.

Сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін дослідники визначають як інноваційний процес, а період створення і комерціалізації називають інноваційним циклом. Перетворення ідеї в товар проходить етапи фундаментальних (ФД), прикладних (ПД), конструкторських досліджень (КР), а також маркетингу, виробництва, збуту.

Інноваційна діяльність є  надзвичайно складним процесом і  залежить від різноманітних зовнішніх  умов (історичних, соціально-економічних  тощо), а також від мети, на досягнення якої спрямована. Відомий учений Р. Росвелл виділяє кілька поколінь моделей інноваційного процесу (табл. 1.3). Історичний огляд природи інноваційного процесу показує, що розвиток ішов від простих лінійних моделей до більш складних діалогових.

Таблиця 1.3 П’ять поколінь інноваційного процесу

Період	Основні характеристики
1950-ті — середина 1960-х  років	Проста лінійна модель інноваційного процесу (simple linear model), яка підштовхується технологією (technology push)
Кінець 1960-х — початок 1970-х років	Лінійна модель, з урахуванням  потреб ринку
Початок 70-х — середина 80-х років	Модель взаємодії (Coupling model), у якій ураховується взаємодія між  різними елементами, і їхній зв’язок
Середина 80-х  — 90-ті роки	Паралельна модель (Parallel model), характеризує інтеграцію всередині  фірми з постачальниками та покупцями
90-ті роки —  майбутнє	Модель стратегічної інтеграції (systems integration). Гнучка реакція фірми  на зміни в зовнішньому середовищі, безперервний інноваційний процес

Отже, інновація пов’язує різні за характером і методами управління сфери господарської діяльності: науку, виробництво, інвестиції, збут продукції. Крім того, вони визначають сутність та специфіку інноваційних процесів і, відповідно, особливості управління ними. У процесі створення організаційно-економічного механізму управління необхідний облік кількості та особливостей нововведень, які утворюють ці процеси. Тому класифікація інновацій є важливим етапом їх аналізу. Необхідність систематизації зумовлює комплексний характер інновацій, їхню багатогранність, різноманітність сфер і методів використання. Питання їх типології дуже важливі як для теорії, так і для практики менеджменту. Класифікація інновацій за різними групами не тільки конкретизує структуру об’єкта, а й виявляє в ньому проблемні зв’язки. Вітчизняні і зарубіжні дослідники висловлюють широке коло думок щодо структури сукупності інновацій, складу та характеристики класифікаційних ознак.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

У ХХІ ст. економічне зростання  забезпечуватиметься насамперед науково-технічним  прогресом та інтелектуалізацією основних чинників виробництва в усіх сферах народного господарства. Питома вага нових знань, що втілюються в товарах, технологіях, освіті, організації виробництва  в розвинутих країнах становить  від 70 до 85 % приросту ВВП. Тому в глобальній економічній конкуренції виграють держави, які забезпечують сприятливі умови для інноваційної діяльності, пов’язані з розробленням, упровадженням і використанням новинок.

Україна може посісти належне  місце в Європі та світі лише в  разі опанування науково-технологічної  моделі економічного розвитку, підвалини  якої мають бути закладені вже  на початку політики економічного зростання. Для цього існують об’єктивні підстави — наявність визнаних у  світі власних наукових шкіл та унікальних технологій у галузі розроблення  нових матеріалів, біології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, електрозварювання, інформатики, телекомунікацій та зв’язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів. Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося не лише зберегти, а й в окремих аспектах навіть зміцнити ядро науково-технічного потенціалу. Усе це підтверджує обґрунтованість стратегічного вибору інноваційного шляху розвитку країни, як визначальної передумови її відродження в якості технологічно розвиненої держави.

Інновації є рухомою силою  економічного розвитку. Вони вдосконалюють  виробництво і водночас змінюють сферу обігу, ведуть до створення  кращих за своїми властивостями виробів, технологій, прибутків.

 Незважаючи на увагу,  що приділяється зарубіжними  науковцями різноманітним аспектам  інноваційної сфери, вона потребує  подальших досліджень. Як зазначає  один з відомих американських  фахівців Е. Тоффлер, «ні одна  з проблем, з якими стикається  американський бізнес, не є більш  важливою і менш вивченою, ніж  проблема нововведень». Необхідність  вивчення закономірностей інноваційного  розвитку тим більше важлива  тепер, коли людська цивілізація  вступила у новий етап свого  розвитку — інформаційне суспільство,  основу життєдіяльності якого  складають процеси виробництва,  розповсюдження і використання  інформації. При цьому мова йде  не про інформацію взагалі,  а перш за все інформацію, яка  втілена в знання законів розвитку  природи і суспільства, принципів  їх практичного використання.

Список використаних джерел

 

1. Азгальдов Г. Г., Костин А. В. Интеллектуальная собственность, инновации и квалиметрия // Экономические стратегии, 2008. — № 2(60). — С.162-164.
2. Андрощук Г. Стимулювання інноваційної діяльності // Стратегія економічного розвитку України. — 2001. — Вип. 1—3. — С. 177—184.
3. Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Монографія. — К.: КНЕУ, 2003. — 394 с.
4. Бажал Ю. Інвестиційно-інноваційні ресурси еконмоічного зростання // Стратегія економ. розвитку України. — 2000. — Вип. 1. — С. 34—36.
5. Гершман М. А. Инновационный менеджмент — М.: Маркет ДС, 2008. — 200 с. — ISBN 5-7958-0150-6.
6. Кирьяков А. Г. Воспроизводство инноваций в рыночной экономике (Теоретико-методологический аспект). — Ростов-на-Дону: Изд-во РГУ, 2000.
7. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 504 с.
8. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 295 с.
9. Орлов А. И., Орлова Л. А.Современные подходы к управлению инновациями и инвестициями // Экономика XXI века. — 2002. — № 12. — С. 3—26.
10. Питер Друкер. Бизнес и инновации — М.: Вильямс, 2007. — 432 с. — ISBN 0-88730-618-7.
11. Тычинский А. В. Управление инновационной деятельностью компаний: современные подходы, алгоритмы, опыт. — Таганрог: ТРТУ, 2006.
12. Харгадон Эндрю. Управление инновациями. Опыт ведущих компаний = How Breakthrouths Happen. The Surprising Truth About How Companies Innovate — М.: Вильямс, 2007. — 304 с. — ISBN 1-57851-904-7.
13. Шпак А. П. Передача технологій в Україні: ситуація і проблеми // Наука та наукознавство. — 2000. — № 1—2. — С. 14—21.
14. Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М.: Прогресс, 1992. — 231 с.
15. Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия. — М.: Экономика, 1995. — 540 с.