Управлінський досвід зарубіжних інноваційних компаній розвинених країн

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 

Державний вищий навчальний заклад 

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 
 

Реферат 

Управлінський досвід зарубіжних інноваційних компаній розвинених країн 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                      Виконав студент

                                                      Кузнецов А.В.

                                                      спец. 6504, 4-ї групи

                                                      4-го курсу 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

План:

Вступ

1.  
 

 

Вступ

     Сучасні умови господарювання вимагають  від підприємств пошуку нових  засобів забезпечення конкурентоспроможності. Стійкість на ринку, конкурентні переваги підприємств можуть бути досягнуті завдяки їх інноваційній діяльності.  Але стан виживання, в якому знаходиться значна кількість вітчизняних підприємств, призводить до протиріччя між стратегічними та поточними завданнями, знижує сприйнятливість підприємств до інновацій. В той самий час, для західних компаній інноваційна активність, здатність створювати та реалізовувати інновації – імператив у гострій конкурентній боротьбі.  Проблематиці розробки та впровадження інновацій присвячені роботи ряду західних дослідників (П.Друкер, М.Хаммер та Дж.Чампі, К.Маркхем, І.Массакі та інші) та вітчизняних (В.Гріньов, В.Горник, Д.Кокорін, Ю.Морозов, Л.Федулова) дослідників. Але, незважаючи на значний інтерес з боку вчених до проблем інноваційної діяльності підприємств, ряд питань залишається невивченим. Так, питання, пов’язані з дослідженнями управлінських інновацій розглядаються недостатньо. Зокрема, на теоретичному рівні не втрачає гостроти проблема визначення сутності управлінських інновацій, їх класифікації. На практичному рівні вельми актуальними є питання впровадження у діяльність підприємств таких інновацій. Тривалий час в практиці господарювання вітчизняних підприємств як інновації розглядалися виключно нові продукти, послуги, технології, способи організації виробництва. Але значущість якісного та ефективного управління, ступінь його впливу на результати діяльності будь-якої організації не викликає жодних сумнівів. 

     В ринкових умовах сьогодення відбувається постійне ускладнення функціонування підприємств по всьому світі спричинене поглибленням кризових явищ в економіках держав, посиленням конкуренції, світовими глобалізаційними процесами. В таких складних умовах безперервна інноваційна діяльність дає змогу підприємствам сформувати довготривалі конкурентні переваги. Однак, інноваційна діяльність на підприємстві є дуже складною, ризикованою та витратною. Незважаючи на це, за останні сто років найкращих результатів діяльності отримали ті підприємства, що впроваджували саме управлінські інновації. 
1. Місце управлінських інновацій в інноваційній діяльності підприємств.

     Під управлінською інновацією узагальнено  розуміється результат розробки і провадження нових принципів, методів і структур управління, що змінюють внутрішнє середовище підприємства відповідно до змін у його зовнішньому середовищі [7]. Поняття «управлінська інновація» розглядається як результат творчої діяльності керівництва підприємства, спрямованої на розробку, створення та впровадження нових управлінських технологій, методів та організаційних форм управління. Управлінські інновації включають організаційні інновації, інновації в плануванні, мотиваційні інновації, інновації в контролі, в навчанні персоналу, а також в оцінці та ефективності використання персоналу управління підприємством [2]. За думкою експертів, вітчизняні підприємства потребують, перш за все, інновацій, пов’язаних зі зміною організаційної структури, аудитом та оптимізацією бізнес-процесів, виявленням та мобілізацією внутрішніх резервів, концентрацією ресурсів на головних, найбільш рентабельних напрямках діяльності, передачею ряду функцій на аутсорсинг, зміною способів просування товарів та послуг, підвищенням якості робіт з клієнтами та ін. [5].

     Управлінські  інновації, з одного боку, є більш  вигідними для підприємства, ніж  технічні та технологічні, оскільки їх впровадження не потребує значних фінансових ресурсів, але, з іншого боку, вони більш складні та ризиковані. Реалізація управлінських інновацій пов’язана із зміною ділової культури, поведінки, звичок і уявлень персоналу про управління та господарську діяльність компанії. Оскільки наслідки впровадження управлінських інновацій менш передбачувані, міра ухилень персоналу від нововведень дуже висока, ризик управлінських інновацій значно вищий, ніж технічних [7]. Розглядати впровадження управлінських інновацій як певні зміни в діяльності підприємства можна в розрізі декількох підходів: раціоналістичного, стратегічної раціональності, поведінкового [6]. В межах раціоналістичного підходу будь-яка діяльність оцінюється з позицій норм раціональності, а впровадження інновацій відбувається відповідно до того, що організація являється інструментом досягнення свідомо встановлених цілей з ієрархічно організованою системою управління, розподілом функцій та спеціалізацією на певних видах робіт, тобто етапи розробки та реалізації інновацій реалізуються різними організаційними підрозділами [6]. Стратегічна раціональність проявляються правильністю вибору рішення підприємством, яке розглядається як єдина діюча особа. Оптимізація відповідного рішення відбувається після встановлення цілей, вибудовування стратегічних альтернатив і оцінювання їх наслідків при різних станах зовнішнього середовища [11].

     Реалізація  управлінських інновацій в межах  підходу стратегічної раціональності передбачає ряд етапів:

– визначення завдань та цілей управлінських інновацій;

– розподіл обов’язків по їх досягненню серед підрозділів організації та персоналу;

– розробку показників, за допомогою яких можна оцінити ступінь досягнення встановлених цілей та завдань;

– контроль на основі визначених показників  за процесом реалізації управлінських інновацій.

Поведінковий  підхід розглядає організацію як живий організм, який знаходиться  в процесі постійних змін і  реагує на оточуюче середовище [3, c.56]. Підприємство як система, що постійно саморозвивається, задовольняє психологічні потреби своїх членів в автономному виконанні роботи, прийнятті відповідних рішень, прихильності цілям організації [9]. Такий підхід передбачає децентралізацію в прийнятті рішень, акцент на використання неформальних механізмів керівництва, певну автономність робітника. Прибічники поведінкового підходу вважають, що проблеми впровадження управлінських інновацій знаходяться поза межами формальних рішень, їх основа в соціальній підсистемі організації, яка володіє інерційністю, що запобігає випадковим та кон’юнктурним втратам, неправильним господарським рішенням [4]. Отже, в поведінковому підході розробка і реалізація інновацій здійснюються спільно розробниками та користувачами нововведення. В зв’язку з цим керівництво намагається забезпечити кооперацію між розробниками та користувачами і підвищити у підлеглих сприйнятливість до інновацій різноманітними методами організаційного розвитку, змінити напрямок потоку інноваційних ідей – знизу вверх [6].

     При впровадженні управлінських інновацій в діяльність підприємства необхідно брати до уваги не тільки їх раціональне значення для діяльності підприємства, але і сприяння досягненню підприємством встановлених стратегічних цілей та задоволення (збереження рівня задоволеності) потреб та інтересів персоналу (стейкхолдерів). Не приймаючи до уваги фінансові аспекти реалізації інновацій, ці параметри можуть якісно визначати ефективність управлінських інновацій. Для ефективної реалізації управлінських інновацій потребує вирішення проблема поєднання та збалансування зазначених підходів та розробки на цій основі відповідного механізму впровадження інновацій. За думкою Х.Вольберда та Ч.Баден-Фуллера структурний механізм,  за допомогою яких організації формують і використовують інновації, складається із основних чотирьох елементів: селекція, ієрархія, час та організація мережі [10]. Російські вчені Соколов Д.В. та та Юркан Є.І. доповнюють механізм реалізації управлінських інновацій механізмом прийняття рішень, що дає можливість здійснювати внутрішню та зовнішню селекцію в організації, та інформаційним механізмом, який забезпечує діяльність структурного механізму та механізму прийняття рішень (рис. 1). 
 

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         Метою структурного механізму є підтримка організаційних форм, які б найбільше відповідали структурі та динаміці компетенцій компанії. Механізм прийняття рішень має на меті пошук, відбір та впровадження необхідних інновацій, зокрема, шляхом селекції, необхідної для розвитку потенційно цінних  ресурсів та здібностей компанії. Інформаційний механізм опосередковує функціонування інших компонентів за рахунок адекватного за обсягом, структурою та часом інформаційного забезпечення їх діяльності [8].

      Такий підхід визначає концептуальні засади формування механізму впровадження інновацій, області докладання зусиль та відповідальності керівників підприємства при прийнятті рішень щодо здійснення управлінських інновацій, які зумовлюють адекватні зміни в діючих формах та методах організації менеджменту.