Сучасний стан інформатизації діяльності органів державної влади

УДК: 101.1:35.078:681.324 О.Я. Кухарчук

Сучасний стан інформатизації діяльності органів  державної влади

Система державного управління України є архаїчною, вона не відповідає сучасному рівню досягнень в організації. Це найбільш показово виявляється в тому, що чинна система не спроможна реалізувати і жорстко контролювати виконання законодавчих та нормативних актів, що прийняті вищими органами державної влади, а також ефективно здійснювати оперативне управління тими сферами соціально-економічного життя суспільства, що частково або цілком знаходяться в сфері державного регулювання.

Реалії українського державного життя яскраво свідчать про невідповідність  методів і технологій державного управління новим політичним і соціально-економічним умовам, що випереджальним чином (щодо змін системи державного управління) складаються в процесі життєдіяльності суспільства.

Необхідною умовою модернізації державного управління України є впровадження нових технологій державного управління, що засновані на сучасних інформаційно-комунікаційних технологіях. Це неминуче тягне за собою переосмислення функцій та завдань усіх елементів системи державного управління, зміну структури державного апарату відповідно до цих функцій і завдань та відповідно кадрові зміни, оскільки сьогодення вимагає залучення до деяких ланок державного управління кадрів якісно іншого змісту підготовки чи перепідготовки.

Невирішеною раніше частиною загальної проблеми залишається  поточний аналіз відповідності системи  державного управління щодо рівня розвитку українського інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство  – це нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Рисами, що відрізняють інформаційне товариство, є: збільшення ролі інформації і знань у житті суспільства; збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовомувнутрішньому продукті; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує: а) ефективну інформаційну взаємодію людей, б) їхній доступ до світових інформаційних ресурсів, в) задоволення людських і державних потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

“Інформатизація – це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, створених на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки” [1].

Основою ефективного державного управління є інформаційне забезпечення органів державної влади. Інформаційне забезпечення призначено для задоволення потреб користувачів в інформації, що необхідна для здійснення діяльності органів влади і управління у сферах, що визначені актами законодавства або іншими нормативно-правовими актами. Система прав, обов’язків та відповідальності у сфері його створення, використання та супроводу визначає правовий режим інформаційного забезпечення.

Система концепцій, методів  і засобів, що призначені для забезпечення користувачів інформацією, утворює інформаційне забезпечення органів державної влади. Будь-які суб’єкти, що звертаються до засобів інформаційного забезпечення для отримання ними необхідної фактографічної, документальної, аналітичної чи іншої інформації та користуються нею, є користувачами інформації.

Загальновизнаними засобами масовою інформаційного забезпечення є інформаційні системи різних класів та видів, засоби телерадіокомпаній, масової інформації, що включають в себе, як правило, інформаційні ресурси, організаційне, функціональне, програмне, технічне, технологічне, правове, кадрове та фінансове забезпечення.

4 лютого 1998 року Верховною Радою України законодавчо було започатковано “створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування” – прийнято Закон України “Про національну програму інформатизації” [1, стаття 5]. Національна програма інформатизації включає: Концепцію Національної програми інформатизації; сукупність державних програм з інформатизації; галузеві програми та проекти інформатизації; регіональні програми та проекти інформатизації; програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування. У тому ж 1998 році було створено Консультативну раду з питань інформатизації при Верховній Раді України, що функціонує на громадських засадах. Це дорадчо-консультативний орган, створений для сприяння Верховній Раді України у виробленні політики в сфері інформатизації при підготовці та затвердженні завдань Національної програми інформатизації з урахуванням найновіших досягнень і технологічних рішень.

Приблизно в цей же час створено Державний комітет зв’язку та інформатизації, який 26 березня 2008 року було реорганізовано у Державний комітет зв’язку та Державний комітет інформатизації України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра транспорту та зв’язку.

Таким чином, українським  урядом створено серйозну адміністративну базу для вирішення питань інформатизації держави і суспільства. Подальша інформатизація органів державної влади має трансформуватися від традиційної інформатизації до методологічного вдосконалення державного управління [2]. Можливість такої постановки питання надає принципово нова вітчизняна комп'ютерна технологія. Програмно-інструментальні засоби цієї технології дають змогу довірити управлінцям комп’ютеризацію для інформаційно-обчислювальної підтримки їхньої діяльності та вирішення складної загальнодержавної проблеми уніфікації показників стану і розвитку контрольованих процесів для суттєвого підвищення якості інформаційного забезпечення управління.

Інформатизація органів  державного управління має йти як традиційним шляхом “держава – наука – інформатизація – державне управління” [3], створення “електронних картотек на основі файл-серверних і клієнт-серверних СУБД і додатків, створення систем архіву і документообігу” [4], так і з новими методологічними підходами. Помітно, що інформатизацію діяльності органів державної влади неможливо ефективно використати без інформатизації всіх інших сфер життєдіяльності суспільства.

Подальші розвідки у цьому  напрямку мають бути спрямовані на розробку інструментально-технологічного комплексу підтримки прийняття рішень у штатних і позаштатних ситуаціях в умовах інформаційної протидії; урядовщї інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій тощо.

На рівні обласних (районних, міських) держадміністрацій та органів місцевого самоврядування слід розробити цілісну взаємопов’язану систему інформаційних та інструментальних засобів для розв’язання завдань інформаційно-аналітичного забезпечення управління областю (районом, містом), яка включає:

• забезпечення безперешкодного доступу громадян до будь-якої інформації, що не становить державної таємниці, за допомогою сучасних інформаційних систем;

• створення інформаційно-аналітичних центрів, з’єднаних системами телекомунікацій з органами державної влади різних рівнів;

• аналіз і прогнозування соціально-економічних показників розвитку регіонів;

• опрацювання та практичне використання даних і програм для розв’язання конкретних завдань в інформаційно-аналітичних центрах обласних (районних, міських) держадміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Список  використаних джерел:

1. Про національну програму інформатизації: Закон України // Голос України. – 7 квітня 1998. – № 65

2. Мороз В. Від традиційної інформатизації до методологічного вдосконалення державного управління / В. Мороз // Персонал. – 2005. – № 5. – С. 52-57.

3. Охотнікова О. М. Інформаційне забезпечення державного управління в Україні – на шляху інноваційних перетворень / О. М. Охотнікова // Наука та інновації. – Дніпропетровськ, 2007

4. Євстрат Д.І. Способи розв’язання проблем впровадження інформаційних технологій для підвищення ефективності роботи системи державного управління // Державне будівництво / Д.І. Євстрат. – 2008. – № 2. – С. 82-89.