Стратегія інноваційного розвитку підприємства: основні підходи формування і реалізації

Стратегія інноваційного  розвитку підприємства: основні підходи  формування і реалізації

Радіщук Т.П., пошукувач кафедри економіки та  
підприємництва і інноваційної діяльності 
Волинський національний університет імені Лесі Українки 
вул. Рівненська, 1,  кв.28, м. Луцьк,, Волинська ол., Україна, 43010 
E-mail: sonenay [at] gmail.com

Актуалізація  економічних процесів, обмеженість  ресурсів екстенсивного росту визначає перехід підприємства на інноваційний тип розвитку, який дозволяє забезпечити стійке функціонування підприємств за рахунок ефективного використання власних потенційних можливостей, підвищення росту продуктивності виробничих ресурсів, зосередження зусиль в розвитку сфери науки і техніки і ін.

В залежності від ринкової позиції підприємства і фінансово-економічного положення, що склалося визначаються пріоритети в реалізації тієї чи іншої стратегії інноваційного розвитку [1, С. 121].

Аналіз теорії і практики формування стратегії  інноваційного розвитку дозволяє виділити декілька основних підходів формування та ралізації:

1. Системний  підхід [2. С. 43-44] (дослідження об’єктів  як систем, які складаються із  двох складових: зовнішнього і  внутрішнього середовища).

2. Структурний  підхід (встановлення раціонального співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів, вивчення структури витрат).

3. Маркетинговий  підхід (орієнтація на споживача,  прогнозування майбутніх стратегічних  потреб в даному виді товару, стратегії сегментації ринку,  прогнозуванні життєвих циклів майбутніх товарів, аналізу конкурентоздатності своїх товарів і товарів конкурентів, прогнозування їх конкурентних переваг, прогнозування механізму дії закону конкуренції) [3. С. 231]

4. Функціональний  підхід (потреба розглядається як  сукупність функцій, які потрібно виконати для задоволення потреб. Після встановлення функцій створюється декілька альтернативних об’єктів для їх виконання, і серед об’єктів вибирається той, який потребує мінімум сукупних затрат).

5. Предметний  підхід (вдосконалення існуючої системи шляхом доопрацювання маркетингових досліджень, аналізу НТП в заданій області, зауваженнями і пропозиціями споживачів. Однак, всі проекти винайдені вчора несуть ідеї вчорашнього дня, не враховуючи ще й часу на розробку, освоєння і виробництво) [4. С. 343-346].

6. Відтворювально-еволюційний  підхід (постійне відновлення виробництва для задоволення потреб конкретного ринку з меншими, в порівнянні з кращими аналогічними об’єктами на даному ринку, сукупними затратами на одиницю корисного ефекту).

7. Нормативний  підхід (встановлення нормативів  управління за всіма підсистемами  системи формування стратегії інноваційного розвитку).

8. Інтеграційний  підхід (знаходження нових конкурентних  переваг підприємства та дослідження  і посилення взаємозв’язків: між  окремими підсистемами і компонентами  системи інноваційного менеджменту;  між стадіями життєвого циклу об’єкту управління; між рівнями управління по вертикалі; між суб’єктами господарювання по горизонталі).

9. Комплексний  підхід (врахування технічних, екологічних,  економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів) [2. С. 43-44].

10. Динамічний  підхід (проведення ретроспективного  аналізу поведінки аналогічних  об’єктів і прогнозування їх  розвитку).

11. Процесуальний  підхід (взаємозв’язок функцій стратегії  інноваційного розвитку).

12. Оптимізаційний  підхід (встановлення залежностей між техніко-організаційними і економічними показниками; вивчення механізму дії закону масштабу і закону економії часу; закону взаємозв’язків затрат в сферах виробництва і споживання, залежностей між показниками якості товару і затратами в сфері його виробництва і ін.) [3. С. 240].

13. Директивний  підхід (регламентація функцій, прав, обов’язків, нормативів якості, затрат  елементів системи в нормативних  актах).

14. Поведінковий  підхід (підвищення ефективності  підприємства за рахунок підвищення  ефективності її людських ресурсів).

15. Ситуаційний  підхід (застосовність різних методів  формування стратегії інноваційного  розвитку визначається конкретною  ситуацією).

Отже, враховуючи тенденції розвитку української  економіки і необхідність інноваційного  розвитку вітчизняних підприємств, на нашу думку, представляється доцільним використання ситуаційного підходу до формування стратегії інноваційного розвитку, оскільки він більш за все відповідає даній ситуації, максимально адаптований до неї, та дозволяє коректувати управлінські рішення в залежності від сумісності внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку підприємства, змінити направленість інноваційного розвитку підприємства у відповідності з змінами ринкової кон’юнктури і гнучко використовувати конкурентні переваги підприємств з метою зміцнення їх ринкових позицій.  

Список використаних джерел

1. Азоев Г.Л.  Конкуренция: анализ, стратегия и  практика. М.: Центр экономики и  маркетинга, 1996. – 320 с.

2. Афанасьєв  М. В., Тишенко Д. О. Методика  формування стратегії інноваційного розвитку підприємства // Управління проектами та розвиток виробництва. – 2005. – №1. – С. 42-49.

3. Гейк Пол,  Джексон Пітер. Вчись аналізувати  ринок: Пер. з англ. –Львів: Сейбр-світло, 1995. – 270 с.

4. Каплан  Роберт С. Организация, ориентированная на стратегию. Как в новой бизнес - среде преуспевают организации, применяющие сбалансированную систему показателей / Роберт С Каплан, Дейвид П. Нортон Пер. с англ. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2004 – 416 с.