Інноваційна стратегія підприємства: особливості формування та реалізації

План

 

 

1. Сутність та класифікація інноваційних стратегій
2. Особливості формування та реалізації інноваційних стратегій

 

Вступ

 

Однією з головних умов формування конкурентноздатної стратегічної перспективи розвитку підприємства є насамперед його інноваційна активність. Адже високий науково-технічний та інноваційно-технологічний рівень розвинених країн світу досягнуті завдяки їх послідовній стратегії інноваційного розвитку.

Головну роль у підвищенні інноваційної активності відіграють вибір  та реалізація певної стратегії інноваційного розвитку підприємства, ступінь забезпеченості різними ресурсами в інноваційній сфері, якість інноваційного менеджменту.

Вибір ефективної інноваційної стратегії стає запорукою успіху подальшої господарської діяльності. Підприємство може опинитися в кризі, якщо не зуміє передбачити обставини, що змінюються, і відреагувати на них вчасно.

Саме тому в умовах світової фінансової кризи та загострення  внутрішніх кризових явищ актуальними є дослідження, які дозволяють встановити стан інноваційного потенціалу, проблеми інноваційного розвитку підприємств, а звідси – розкрити основні напрямки формування та реалізації інноваційних стратегій розвитку як для підприємства, так і для економічного розвитку країни в цілому.

 

1. Сутність та класифікація інноваційних стратегій

 

Сьогодні якість управління інноваційними процесами є визначальними факторами конкурентоспроможності економіки кожного регіону. А тому формування та розроблення інноваційної стратегії підприємства потрібно розглядати, насамперед, як стратегію забезпечення діяльності, спрямованої на зміцнення життєздатності й конкурентоспроможності суб’єкта господарювання.

Інноваційна стратегія є  одним із засобів досягнення мети підприємства, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для самого суб’єкта господарювання, для даної галузі ринку, споживачів, країни в цілому. Відзначимо, що будь-які стратегічні кроки підприємства мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше ґрунтуються на нововведеннях в економічній, виробничо-господарській, збутовій чи управлінській сферах. Своєчасно затверджена, науково обґрунтована інноваційна стратегія зможе привести підприємство до очевидних успіхів у забезпеченні стабільності функціонування в умовах динамічного економічного середовища.

Якщо розуміти під стратегією довготермінове планування, то інноваційна  стратегія має відношення до всієї тривалості процесу – від досліджень, виробництва і збуту до використання.

Вона визначає темп підвищення технологічного рівня і пов’язаних з ним затрат розумової праці.

Інноваційну стратегію визначають ще як генеральний план дій у сфері  інноваційної діяльності підприємства, який визначає пріоритети її напрямів і форм, характер формування інвестиційно-інноваційних ресурсів і послідовність етапів реалізації довготермінових інноваційних цілей.

Досвід промислово розвинених країн є взірцем того, як їх підприємства проводять інноваційну стратегію, збільшуючи обсяг виробництва, реалізації та прибутку, підвищуючи продуктивність праці, прискорюючи оборотність вкладеного капіталу, освоюючи і поставляючи на ринок якісно нові види продукції з метою підвищення норми прибутку.

Потреба в постійному оновленні  асортименту продукції та технології її виготовлення змушує вводити наукові й проектні розробки в систему діяльності підприємств, орієнтуючи їх на прискорення інноваційних процесів. Так відбувається злиття науки, техніки і виробництва в єдине ціле, що породжує новації та прискорює їх. Своєчасно затверджена інноваційна стратегія, сприяння діяльності у сфері науки й техніки як органічній частині технологічного та інноваційного процесу, надання першочерговості розвитку і вдосконаленню технологій перетворили Японію в одну з найрозвиненіших держав світу.

Найважливішою складовою  формування ефективної інноваційної стратегії  є її вибір, тобто визначення виду (типу) стратегії.

Аналітичний огляд наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів свідчить про різноманітність підходів із класифікації інноваційних стратегій, що свідчить про існування широкого спектра різновидів стратегій, які мають свої ознаки та характеристики й узагальнюються в конкретні групи відповідно до “стратегоутворюючих” чинників. 

Класифікація  інноваційних стратегій та їх характеристика

 

 

Вибрані за вищезазначеними  чинниками та характерними кваліфікаційними ознаками види стратегій можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для підприємства напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації, які стосуються як підприємства загалом, так і окремих видів його діяльності, видів продукції тощо.

Таким чином, інноваційними  стратегіями можуть бути: діяльність підприємства, націлена на отримання нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; націленість виходу на нові ринки збуту; застосування нових джерел ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів.

 

2. Особливості формування та реалізації інноваційних стратегій

 

Інноваційна стратегія характеризується взаємопов'язаним комплексом дій, спрямованих  на зміцнення життєздатності і конкурентоспроможності суб'єктів. її вибір фахівці вважають найважливішою складовою циклу  інноваційного менеджменту. Зазначимо, що будь-які стратегічні кроки  організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше ґрунтуються на нововведеннях в  економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах.

Проте з метою планування інноваційних процесів доцільно стратегії  інновацій розглядати окремо. Стратегія  нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної  політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових  технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне  управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів  безпосередньо через інноваційний процес.

За змістом інноваційна  стратегія враховує основні базисні  процеси в організації і в  її зовнішньому середовищі, можливості зростання інноваційного потенціалу організації. Саме інноваційні стратегії  є основою сучасного інноваційного менеджменту в умовах постійних змін навколишнього середовища.

В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні  управлінські рішення, які:

1. орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища;

2. пов'язані із залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;

3. характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;

4. враховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційними стратегіями  можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання  нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії поділяються на кілька великих груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові, інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії.

Інноваційні стратегії є  також однією зі складових економічної  стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів  і засобів пошуку науково-технічних  досліджень, ресурсної політики для  їх реалізації.

В основі розробки інноваційної стратегії лежать такі підходи:

визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, виходячи з цілей і завдань базисних стратегій фірми;

скорочення кількості  рівнів в управлінні з метою прискорення  процесу "дослідження - виробництво - збут";

максимальне скорочення строків  розроблення інноваційних проектів і впровадження нововведень, використовуючи певні принципи організації роботи: паралельне та інтегральне вирішення  інноваційних завдань.

Прийняття інноваційної стратегії  здійснюється на вищому рівні керівництва  організацією й управління службою  НДДКР. Вище керівництво встановлює орієнтири для керівників служб  НДДКР, які вони використовують для  визначення локальних цілей і  стратегій, приймають рішення відносно обсягу, інтенсивності роботи, характеру  використання одержаних результатів.

Обмежені ресурси і  матеріально-технічна база мають використовуватись  таким чином, щоб забезпечити  максимальне зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов'язано з  вибором певної лінії поведінки  з деякої кількості альтернатив. Для того, щоб в умовах невизначеності вибрати її оптимальний варіант, необхідно мати комплекс правил для  прийняття інноваційних рішень, які  максимізують або мінімізують очікувані  результати, а також враховувати  інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

І. Ансофф виокремлює чотири групи правил, що визначають напрями дій при визначенні інноваційної стратегії.

1) правила, які використовуються для оцінки діяльності фірми тепер і в майбутньому;

2) правила, за якими складаються стосунки фірми з її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології фірма розроблятиме, яким чином досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила називаються продуктово-ринковими стратегіями;

3) правила, згідно з якими встановлюються відносини та процедури всередині фірми;

4) правила, за якими фірма провадить оперативну діяльність.

Як свідчить теорія і практика, інноваційні стратегії через  свої особливості є, з одного боку, ефективним управлінським інструментом, а з іншого - створюють низку проблем в управлінні організацією. Інноваційні стратегії:

1. прискорюють постійний розвиток організації в умовах ринку;
2. забезпечують переваги в конкуренції на основі лідерства в технології, якості продукції, послуг;
3. визначають позицію на ринку, набір основних товарних ліній;
4. сприяють лідерству в цінах;
5. створюють основу для суспільного визнання фірми (організації).

З іншого боку, інноваційні  стратегії створюють для проектного, корпоративного, інноваційного управління складні умови, серед них, зокрема:

1. підвищений рівень невизначеності кінцевих результатів за строками, витратами, якістю й ефективністю, що потребує розвитку такої специфічної функції, як управління інноваційними ризиками;
2. підвищення інвестиційних ризиків проектів і особливо довгострокових, що потребує пошуку більш ризикових інвесторів;
3. збільшення потоку змін в організації, реалізація будь-якої інноваційної стратегії пов'язана з неминучістю перебудови (реструктуризації) організації, оскільки зміна в системі будь-якого елементу веде до змін стану всіх інших.

Вирішення цих та інших  проблем потребує від інноваційного  менеджменту поєднання інтересів  і узгодженості рішень стратегічного, науково-технічного, маркетингового, виробничого  напрямів, що забезпечить координацію  й ефективність дій.

Єдиної стратегії для  всіх організацій не існує. Кожна  організація (підприємство, компанія, фірма) навіть однієї галузі унікальна, тому і визначення її стратегії також  оригінальне, бо залежить від позиції  підприємства на ринку, його потенціалу, динаміки розвитку, поведінки конкурента, стану економіки, соціального середовища і багатьох інших чинників. Існують різні види стратегій, які мають свої ознаки та характеристики.

Вибір виду інноваційної стратегії  залежить від багатьох чинників: цілей, ресурсів, зовнішнього і внутрішнього середовища тощо. Залежно від мети і позицій на ринку виокремлюють такі види інноваційних стратегій

Вибір організацією певної інноваційної стратегії залежить від  багатьох чинників, серед яких: умови  і чинники зовнішнього середовища, сфера діяльності фірми, номенклатура та асортимент її продукції, тривалість життєвого циклу товарів, її можливість здійснювати моніторинг науково- технічної інформації щодо ринку новацій, рівень науково-технічного та технологічного потенціалу тощо. Обґрунтовуючи вибір інноваційної стратегії, керівники повинні враховувати її відповідність загальній стратегії розвитку організації, прийнятність її за рівнем ризику, готовність ринку до сприйняття новинки.

Принципи стратегії, якими  підприємства (науково-виробничі комплекси, фірми) керуються у своїй виробничій або ж інноваційній діяльності, охоплюють  більшість її сторін і використовуються:

1. при оцінці результатів діяльності на сьогоднішній чи майбутній період часу;
2. визначенні взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем, при обґрунтуванні конкретних інноваційних розробок, місця їх реалізації і шляху досягнення переваг над конкурентами;
3. визначенні взаємовідносин всередині організації (наприклад, відносини між службами НДДКР і маркетингу) і здійсненні оперативної діяльності.