МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

       ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

       Кафедра Менеджмент у виробничій сфері

       Реферат

       на  тему: «Інноваційна політика в Україні»

Виконала:

студентка 4 курсу

групи МВ-08-2

Шульга  Анастасія

Перевірив:

викл. к.держ.упр.

Довгань А.С.  
 
 
 
 
 
 
 

Донецьк 2011

 

        ЗМІСТ

 

        ВСТУП

 

       Перехід до ринкової економіки збільшив значення активізації інноваційної діяльності, проблем формування інноваційного  потенціалу країни, що дозволяє реорганізувати економіку, прискорено розвивати наукомістке виробництво, що повинно стати найважливішим фактором виходу з економічної кризи і забезпечення умов для економічного росту.

       Між економічними відносинами, що існують  у процесі здійснення інноваційної діяльності, мірами їхнього господарського регулювання і самими інноваційними процесами у національній економіці існують складні взаємозв'язки.

       Особливу  значимість для нашої країни має  творче використання досвіду розвинених країн по реалізації мір державної  підтримки інноваційних процесів в економіці, що дозволить сформувати діючу вітчизняну систему стимулювання інноваційної діяльності. Актуальність дослідження даних питань зростає в зв'язку з тим, що українська економіка прагне до гідного й органічного входження у світове співтовариство. Подолання відставання практично у всіх галузях і виробництвах припускає посилення інноваційного характеру підприємницької діяльності, формування особливої інноваційної сфери, та законодавчого її регулювання.

       Усе вище сказане визначає практичну  і теоретичну значимість проблеми, а, отже, і актуальність даного дослідження.

       Дослідженням  практичних і теоретичних проблем  здійснення інноваційної діяльності займалися  багато вітчизняних фахівців-теоретиків Т.У.Буніч, П.Н.Завлін, А.С.Кулагін, Л.И.Леонтьєв, А.Ю.Юданов та інші. Закордонні дослідники В.Беренс, Р.Друккер, Д.Кларк, Р.Портер, Й.Шумпетер й інші розвили сучасну теорію економічних відносин, які відображають інноваційний характер підприємництва у виробничій сфері. Однак велика частина робіт цих учених носить переважно загальнотеоретичний характер чи присвячена рішенню окремих аспектів проблем.

       Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей інноваційної політики в Україні. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• дослідити сутність поняття інновації;
• проаналізувати стан інноваційної діяльності в Україні;
• розглянути особливості законодавчого регулювання інноваційної діяльності.

 

        1. Загальноекономічна характеристика  інноваційної діяльності

 

       Відповідно  до ст. 325 Господарського кодексу України (далі – ГК України), Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій із метою виконання довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності витрат і упровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. В статті 326 ГК України, законодавець визначає форми інвестування інноваційної діяльності. Так, відповідно до ч. 1 зазначеної статті, Інвестиціями у сфері господарювання признаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей і майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою отримання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту. Формами інвестування інноваційної діяльності є:

• державне (комунальне) інвестування, яке здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетного засобу та інших засобів відповідно закону;
• комерційне інвестування, яке здійснюється суб’єктами господарювання за рахунок власних або позикових засобів із метою розвитку бази підприємництва;
• соціальне інвестування, яке здійснюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;
• іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
• загальне інвестування, яке здійснюється суб’єктами України разом із іноземними юридичними особами або іноземцями[10].

       Загальні  умови реалізації інвестицій в Україні  визначаються законом. Інноваційна діяльність використовує засоби для виконання науково-технічних і технологічних розробок, освоєння виробництва і продажу інноваційної продукції, якою можуть бути нові високоліквідні технології, машини, устаткування, товари народного споживання, інформаційні послуги, управлінські рішення, освітні програми. Тобто йдеться про найширше упровадження наукових досягнень у всіх сферах діяльності шляхом комерціалізації науки. Якщо інвестиційна діяльність пов’язана з певним ризиком, то інноваційна є ще більш ризиковою і тому належить до венчурного бізнесу. Вона припускає створення і реалізацію ланцюжка «науково-дослідна робота – дослідно-конструкторська розробка – наладка і освоєння виробництва – випуск інноваційної продукції – продаж інноваційної продукції – отримання прибутку» з мінімальними витратами часу і засобів. Інноваційною діяльністю не можна примусити займатися або ввести її наказовим порядком. Вона є саморегульованим процесом, спонукальною причиною якого є бажання отримати надприбуток від реалізації нової конкурентоздатної продукції, а стримуючим моментом – підвищений ступінь ризику. Процес почнеться мимовільно тільки тоді, коли перша причина буде сильнішою за другу. Саме тому в США, Англії, Франції, Японії та інших розвинутих країнах інноваційна діяльність заохочується економічними методами за рахунок надання її суб’єктам істотних пільг як на державному, так і на регіональному рівнях: пільгове фінансування інноваційних структур і малого інноваційного бізнесу, пільгове оподаткування, пільгова амортизаційна політика, тощо. До того ж обов’язково враховуються потреби регіону. Однією з ключових проблем є організація взаємодії двох найважливіших сфер діяльності – науки і виробництва. Міжнародний досвід інноваційної діяльності свідчить про різноманітність форм і методів, вживаних залежно від політики держави в сфері науково-технічного прогресу і взаємодії розробників науково-технічної продукції і виробників. В Україні інноваційна діяльність розвивалася у двох напрямах. По-перше, вона була підтримана на державному рівні шляхом створення в 1993 році Державного інноваційного фонду (ДІФ). Створені у всіх обласних центрах регіональні відділення ДІФ приймали до розгляду інноваційні пропозиції від державних і приватних організацій і після проходження державної експертизи і виконання всіх передбачених процедур, видавали їм безпроцентні позики на зворотній основі. Отримання безпроцентного кредиту на три роки для розвитку виробництва і випуску інноваційної продукції з’явилося достатньо сильним стимулом. Другим напрямом інноваційної діяльності в Україні була робота зі створення інноваційних структур (технопарків, інноваційних центрів, інноваційних інкубаторів). Законодавча і методична бази для їхнього розвитку почали розроблятися в 1996 році[2]. 

       2. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності

       Закон України «Про інноваційну діяльність»  від 4 липня 2002 року № 40-IV визначає правові, економічні та організаційні основи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми  стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно з зазначеним Законом державну підтримку одержують суб’єкти господарської діяльності форм власності, що реалізовують в Україні інноваційні проекти, і підприємств усіх форм власності, які мають статус інноваційних[2].

       Треба мати на увазі, що розробка і продукування новин – річ ризикована. До того ж, як правило, потрібне упровадження нових  технологій, потрібне нове устаткування, часто іноземного виробництва, а це – значні капіталовкладення. І якщо це робити на тих же умовах, за якими працюють усі інші суб’єкти господарювання ззовні меж інноваційної діяльності, то не тільки отримання прибутку, але і просте повернення вкладених в інновації грошей стає проблематичним. А тому держава бере на себе організаційну, фінансову і правову підтримку інноваційної діяльності. Саме воно повинне піклуватися про створення умов для існування і постійного розширення інноваційної діяльності шляхом зменшення ставок оподаткування інноваційної продукції, прямої фінансової підтримки інноваційної діяльності та іншими шляхами. Це підтверджується багаторічним досвідом роботи в цій сфері Державної інноваційної фундації, попри критичні оцінки, які останнім часом мали місце, не можна не бачити позитивних результатів його діяльності в організації і фінансовій підтримці упровадження науково-технічних розробок і новітніх технологій у виробництво.

       Чинний  закон встановлює, що головною метою  державної інноваційної політики є  створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку і використовування науково-технічного потенціалу країни, забезпечення упровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- і ресурсоекономних технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції. З цією метою державну підтримку одержують підприємці – суб’єкти господарювання всіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти.

       Згідно  з Законом «Про інноваційну діяльність» основними принципами державної інноваційної політики є:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;
• вживання заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
• сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
• інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;
• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності[2].

       Відповідно  до Постанови Кабінету Міністрів  України «Про деякі питання Державного агентства України по інвестиціях  і інноваціях» від 16 травня 2007 р. № 749, затверджено Положення про  Державне агентство з інвестицій та інновацій. Основними завданнями Держінвестицій є:

• участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;
• створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності[2].

       З погляду на наведене, можна було б вважати, що інноваційна діяльність є спроможною та не потребує додаткового регулювання. Але в існуючих реаліях, є чинники, які перешкоджають інноваційній діяльності. Якщо їх розділити на економічні і виробничі, то можна зазначити, що чинники, що належать до першої групи, створюють великі труднощі і характеризуються відсутністю власних грошових коштів, високими кредитними ставками, недостатньою фінансовою підтримкою держави, низьким платоспроможним попитом на нові продукти, високим економічним ризиком і тривалими термінами окупності нововведень. Друга група містить не менш важливі чинники, а саме: в основному низький інноваційний потенціал підприємств, слабка інформованість про нові технології і ринки збуту, відсутність можливостей кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями.

       Очевидно, що випуск конкурентоздатної продукції припускає новизну, надійність в експлуатації, відповідний технічний рівень, використовування екологічно чистих технологій, що забезпечується інноваційною політикою. В цей час система стратегічного управління інноваційним розвитком ще не сформована. Державні науково-технічні програми розпливчасті, інноваційних програм практично немає, таким чином, держава не виконує свою інноваційну функцію, що неприпустимо в сучасних умовах у разі необхідності здійснити «прорив» на світовий ринок. Однією із завдань Державного агентства з інвестицій та інновацій, відповідно до ст. 4 зазначеним вище Положенням, є вивчення світового досвіду залучення інвестицій і введення механізмів стимулювання інноваційного розвитку, а також надання пропозицій щодо поширення його в Україні[4]. Дослідження зарубіжної практики і власний досвід дають підстави стверджувати, що однією з основної мети державної політики повинне бути забезпечення і підтримка починів всіх учасників, пов’язаних з розвитком науково-технічного прогресу. Рекомендації з нововведень найрозвинутіших країн достатньо обширні – від державної підтримки технологічних новин і інвестицій в інфраструктуру до постачання маркетинговою інформацією і субсидування експорту. Інноваційна діяльність у широкому значенні припускає реалізації заходів щодо створення, придбання, освоєння і поширення нових і вдосконалених видів продукції, послуг, технологій, сировини і матеріалів, методів організації виробництва і управління.

       Розглядаючи інноваційну та інвестиційну політики, можна сформулювати такі пропозиції, які забезпечать реалізацію інноваційної та інвестиційної політики:

• вдосконалення принципів і методів державного бюджетного фінансування науково-технічної та інноваційної сфери;
• вдосконалення чинного податкового законодавства як непрямого механізму фінансування вітчизняної науки та інноваційних проектів;
• реалізація комплексу заходів щодо стимулювання взаємодії банківської системи і бізнесу страховки з реальним сектором економіки, враховуючи науково-технічну сферу;
• створення системи стимулювання діяльності венчурних фундацій і компаній в інноваційній сфері;
• формування інноваційної інфраструктури;
• зацікавити вітчизняних фізичних і юридичних осіб в інвестуванні українських підприємств.

       Державна  підтримка великих, системних інновацій повинна здійснюватися в першу чергу через реалізацію цільових інноваційних програм, органічно пов’язаних з середньостроковими перспективами розвитку реального сектора і соціально-економічними прогнозами. Вимагається дуже продумано проводити політику залучення іноземних інвестицій. Необхідне проведення політики цілеспрямованого регулювання грошової пропозиції на користь науково-виробничої сфери з використанням механізму обліку і переобліку векселів виробничих підприємств, інструментів державних гарантій, заходів валютного регулювання. Фінансовий капітал повинен забезпечувати потреби реального сектора економіки. 

       3. Загальні засади  інноваційної політики в Україні

 

       Щоб прискорити процес інтегрування у міжнародний  ринок, нашій державі необхідно  реалізувати комплекс заходів по розвитку підприємництва, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, зміні зовнішньоторгової системи.

       Зовнішньоекономічна діяльність посідає одне з найважливіших  місць і є вагомою складовою  економічної системи будь-якої незалежної держави.

       Структура українського експорту вкрай незадовільна. Головну роль в ній грають сировина, напівфабрикати, сільськогосподарська продукція [6].

         Реальну небезпеку становить  те, що непродуманий експорт ресурсів  може призвести до серйозних,  навіть непоправних наслідків, так як сировинні ресурси обмежені та вичерпні. Крім того, надмірне захоплення експортом може стати, до певної міри, стимулом для добуваючих галузей, і в той же час призводити до подальшого занепаду інших, до подальшого відставання в області, наприклад, машинобудування, особливо в його найсучасніших галузях – мікроелектроніці, лазерній, електронно-обчислювальній техніці та інших напрямах.