Інноваційна діяльність

По мірі перетворення інноваційного  процесу в товарний виділяються  дві його органічні фази: а) створення  і розповсюдження; б) дифузія нововведення. Перше, в основному, включає послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослідного виробництва  і збуту, організацію комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

Надругій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками  нововведення, а також між виробниками  і споживачами.В результаті дифузії  зростає число і змінюються якісні характеристики як виробників, так  і споживачів. Безперервність нововпроваджувальних процесів визначально впливає на швидкість і широту дифузії нововведень  в ринковій економіці.

Дифузія інновації - процес, за допомогою  якого нововведення передається  по комунікаційних каналах між членами  соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології тощо, які є новими для відповідного суб'єкта господарювання. Іншими словами, дифузія - це розповсюдження вже одного разу освоєної і використаної інновації  в нових умовах або місцях застосування.¹²

Також варто розкрити значення таких  понять як «винахід» на «відкриття».Винахід — це нове технічне вирішення конкретної задачі, яке дає позитивний ефект, покращує якість продукції чи змінює умови праці. Винахід визначається новими технологічними можливостями, вирішенням конкретних виробничих проблем. Винахід — це нові прилади, механізми, інструменти, машини, обладнання, методи, процеси, матеріали, сплави і т. ін. Наприклад, винахід автомобільного двигуна з підвищеним ступенем стискування газів, що дає змогу зменшити витрати пального на одну п’яту, причому вихлоп вуглекислоти зменшується в 10 разів, значно знижується рівень шуму. Якщо винахід утілюється у виробництво, то він стає інновацією, нововведенням.

Слід зазначити, що ноу-хау  і винахід — це зовсім різні  речі,аж ніяк не синоніми. Винахід — це нове технічне рішення (конструкція, спосіб,речовина), на яке можна отримати патент. Ноу-хау — це комерційні секрети,

відомості, що складають  комерційну цінність, не відомі й не доступні третім

особам. Патентувати ноу-хау  означає переводити його в категорію  винаходів.

Якщо винахід утілюється у виробництво, то він стає інновацією,нововведенням.

Відкриття — установлення невідомих раніше об’єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що сприяють накопиченню теоретичних знань. На думку П. Друкера, наукове відкриття може бути виміряне тим, що воно додає до пізнання явищ природи.¹³Відкритясуттєво відрізняється від винаходу. Відкриття не патентоспроможне ізаймаються ним здебільшого вчені, а не винахідники. На основі відкриття, якправило, створюються нові винаходи.

Існує різниця між винаходом, відкриттям і нововведенням:

1. відкриття здійснюється на фундаментальному рівні, нововведення на

його основі створюється на прикладному  рівні;

2) відкриття чи винахід можуть бути зроблені вченим, винахідником-

одинаком, а нововведення розробляється  і впроваджується колективно;

3)відкриття здійснюється не заради одержання вигід, тоді як нововведення

впроваджується з метою одержання  прибутку чи іншої вигоди

організації;

4) відкриття або винахід можуть бути випадковими, нововведення є

результатом цілеспрямованого розроблення проекту, тобто нововведення

випадково не відбувається, необхідна чітка послідовність дій і техніко-

економічне обґрунтування.Проте, згідно з теорією Й. Шумпетера, саме інновація стає витоком розвитку і прибутку організації (підприємства), як і суспільства в цілому.

2. Інноваційна інфраструктура : її складові та особливості

На сьогоднішній день немає чіткого визначення нормативно-правовими актами України всіх елементів ринкової інноваційної інфраструктури, що можуть бути за призначенням віднесені до групи об'єктів підтримки інноваційної діяльності.В практиці міжнародних і вітчизняних установ, що працюють у сфері інноваційної діяльності, широко використовуються наступні поняття щодо визначення інноваційної інфраструктури.

Інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми  власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно — комунікативні, юридичні, освітні тощо).¹⁴

До об'єктів інфраструктури підтримки  підприємництва відносяться: бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технопарки, лізингові  центри, фінансово-кредитні установи (кредитні спілки, інші установи взаємного кредитування, кредитно-гарантійні установи), фонди  підтримки підпрємництва, інвестиційні, інноваційні фонди і компанії, довірчі товариства, фондові і  товарні біржі, інформаційно-консультативні установи, страхові компанії, аудиторські фірми.¹⁵

Інноваційна інфраструктура — організації (установи), які сприяють здійсненню інноваційної діяльності, себто комплекс організацій (установ), що мають підлеглий  і допоміжний характер, які обслуговують інновацію і забезпечують умови  нормального протікання інноваційного  процесу. До складу інфраструктури входять: інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, учбово-ділові центри і інші спеціалізовані організації.¹⁶

Інноваційна інфраструктура зумовлює темпи (швидкість) розвитку економіки  країни. Досвід розвинених країн світу  підтверджує, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку неминуче виграє той, хто має розвинену інфраструктуру створення і реалізації інновацій, хто володіє найбільш ефективним механізмом інноваційної діяльності.

           Економіка суспільства є інноваційною, якщо в суспільстві є розвинені інноваційні інфраструктури, які здатні оперативно і гнучко реалізовувати необхідні в даний момент інновації, засновані на високих виробничих технологіях, і розвернути інноваційну діяльність.

Ці структури мають бути універсальними і здійснювати створення будь-яких інновацій і розвиток будь-яких виробництв на конкурентоздатній основі. При цьому повинна бути налагоджена гнучка система випереджаючої підготовки і перепідготовки кадрів-професіоналів у сфері інноватіки і інноваційної діяльності, ефективно реалізуючих комплексні проекти відновлення і розвитку вітчизняних виробництв і територій.

           Інноваційна інфраструктура є основним інструментарієм і механізмом інноваційної економіки, вона здатна підняти економіку країни на дуже високий рівень. Виходячи з такого розуміння, інноваційна інфраструктура — це сукупність взаємозв'язаних, взаємодоповнюючих виробничо-технічних систем, організацій, фірм і відповідних організаційно-керуючих систем, необхідних і достатніх для ефективного здійснення інноваційної діяльності і реалізації інновацій.¹⁷

Цілеспрямована державна політика у створенні сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів — основа корінного перелому в  підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних  виробництв. Створена з активною державною  підтримкою інноваційна інфраструктура — інноваційно-технологічні центри, технопарки, інкубатори бізнесу, інформаційні системи, фонди підтримки інновацій, зокрема, венчурні, розвинена система  підготовки і підвищення кваліфікації фахівців в галузі менеджменту —  дозволяє розширити масштаби інноваційних процесів, залучаючи в них все нових і нових учасників.¹⁸

Формування інноваційної інфраструктури повинне базуватись на таких принципах:

• адекватність інфраструктури рівню розвитку регіону,
• відповідність реальним потребам,
• раціональне територіальне розміщення,
• функціональна концентрація на гострих проблемах інноваційної діяльності, доступність послуг для підприємців (територіальна, інформаційна, вартісна),
• залучення державних і недержавних ресурсів.

З метою удосконалення інноваційної інфраструктури слід ширше залучати науково-технічний потенціал регіону (науково-виробничі підприємства, конструкторські  бюро, лабораторії).На даному етапі  важливими завданнями залишається  упорядкування діяльності існуючих об'єктів інноваційної інфраструктури та координація процесів створення  і розвитку нових установ, їх організаційне  та методичне забезпечення.

Для мотивації бізнесу до інновацій, необхідно створювати адекватні  правові, економічні, податкові механізми, всіляко сприяти розвитку інноваційної інфраструктури. Якнайкращим варіантом розвитку інноваційного середовища є налагодження тісного контакту між державою, безпосередньо зацікавленою в зростанні інновацій, що підвищують соціально-економічне благополуччя громадян, освітою в особі вищих учбових закладів, що виступають як джерело інноваційних ідей, і бізнесом, здатним здійснити фінансування інноваційних розробок. Можливість здійснити вищеназване завдання надає створення мережі технопарків.

Стимулювання зростання інновацій  у сфері високих технологій повинне  здійснюватися за рахунок залучення  фінансових коштів в область інноваційного підприємництва і утримання висококваліфікованих кадрів шляхом створення нових робочих місць високого рівня престижу. Це і є основними завданнями технопарків в світовій практиці.

Досягнення даних завдань можливе  за рахунок тісної взаємодії капіталу (відособленого майна) і науково-технічного центру (вищого учбового закладу), чию  науково-дослідну, дослідно-конструкторську  та технологічну діяльність даний капітал  покликаний фінансувати. Вказаний капітал  утворюється за рахунок внесків  інвесторів в статутний капітал  комерційної організації, сама конструкція  якої припускає відособлення майна  юридичної особи від майна  його засновників, а отже, служить  формуванню капіталу.

Таким чином, технопарк — така форма  організації співпраці комерційної  організації, науково-технічного центру і підприємства (тут під підприємством  розуміється не майновий комплекс, а суб'єкт підприємницької діяльності — комерційна юридична особа), націлених  на виробництво високотехнологічної  продукції, при якому комерційна організація здійснює фінансування науково-дослідної і дослідно-конструкторської діяльності науково-технічного центру, науково-технічний центр надає  результати своїй діяльності комерційної  організації, що здійснює впровадження результатів даної діяльності у  виробництво на підставі договору з підприємствами.¹⁹

Бізнес-інкубатори за своєю суттю  це комплекс (приміщення, комунікації, бухгалтерія, господарська частина), який обслуговуватиме роботу створених фірм. Тут можуть «вирощуватися» 10-20-100 підприємств, які за декілька років повинні встати на ноги і піти працювати на економіку краю.²⁰

Мета створення технопарків  —стимулювання зростання інноваційної складової, як одного з найважливіших  системних чинників економічного розвитку, формування конкурентних переваг вітчизняної  економіки, забезпечення національної безпеки країни.

Завдання:

• залучення фінансових коштів в галузь інноваційного підприємництва;
• створення інфраструктурного середовища для розвитку інноваційних продуктів;
• утримання висококваліфікованих кадрів шляхом створення нових робочих місць відповідного рівня престижу.²¹

Світовий досвід становлення технологічного ринку в США, Японії, Швеції, Тайвані  і ін., показує, що основним елементом  державної політики в розвинених країнах є програми стійкого розвитку і створення техноекополісів  і технопаркових структур як інноваційних центрів. Економічний розвиток на зразок техноекополісів і технопарків  перетворює периферійні області  з відносно відсталою економікою у високорозвинуті регіони, забезпечені  високими технологіями в різних сферах промислового і сільськогосподарського виробництва, транспорту, зв'язку. При  цьому розв'язуються регіональні  завдання соціального розвитку, зокрема, створення додаткових робочих місць, підготовка власних фахівців, створення  інфраструктури і ін.

У розвинених країнах ці структури  розміщуються при великих наукових центрах. Користувачами технопарків  виступають маленькі приватні фірми, засновані, як правило, молодими вченими, які прагнуть започаткувати конкурентоспроможний бізнес. Без відповідної допомоги, на початковому етапі, поява високотехнологічного бізнесу просто неможлива. Чим складніша  наукова концепція, закладена в  основу бізнес-проекту, тим більша підтримка має бути надана. Зазвичай послуги технопарку після відповідного обговорення бізнес-проекту незалежні експерти надають на період до 5-7 років. За цей час необхідно відпрацювати технологію, знайти партнерів і, найголовніше, — споживачів продукції. Фінансова діяльність компанії протягом цього періоду перебуває під безпосереднім контролем якогось банку (як правило, приватного), який може надати необхідну допомогу, але водночас контролює кожну угоду і стежить за тим, аби всі зусилля започаткованої справи, були спрямовані на розвиток бізнесу.